16. Демократія, її види та характерні риси.

Демокра́тія  — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державоюздійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

Головна суперечність демократії — суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення.

Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. У зв'язку з цим ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу, яка ґрунтується на реалізації особистих прав і свобод індивіда. Наявність в індивіда громадянських таполітичних прав і свобод надає йому можливості впливати на державу з метою задоволення особистих і спільних потреб.

Сучасний різновид ліберальної демократії — концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis — множинний), яка ґрунтується на врахуванні інтересів усіх соціальних верств. Основні ознаки: конкуренція і взаємодія різних політичних сил і відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади.

Концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії, але обмежує представництво лише найвпливовішими об'єднаннями, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави.

Концепція партисипаторної демократії спрямована на забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади, громадянського контролю над прийняттям рішень, що буде сприяти досягненню справжньої свободи і рівності.

Існує ряд концепцій елітарної демократії, які намагаються поєднати теорію демократії і теорію еліт.

17,18.Процедура голосування: теореми та парадокси.

Парадокс голосування – припущення теорії раціонального виборця про поведінку голосуючого, який волітиме не приймати участь у виборах, усвідомлюючи безперспективність своєї участі.

1)Правило простої більшості: рішення вважається прийнятим, якщо за нього віддали голоси 50% виборців + 1 голос. Умови ефективного застосування: вибір з-поміж двох альтернатив.

Умови неефективності: якщо альтернативи не дві, а більше, або якщо альтернативи зіставляються не за однією характеристикою, а за кількома.

Наслідок – ПАРАДОКС КОНДОРСЕ: коли з-поміж кількох альтернатив кожен індивід може обрати найкращий та найгірший варіант, але узагальнити їх переваги неможливо.

Критерії співставлення альтернатив між собою: незалежність недоцільних альтернатив, принцип Парето, відсутність диктату, необмежена сфера дії, колективна раціональність.

2)Теорема неможливості ЕРРОУ: створити ідеальний метод колективного вибору, який би задовольняв усі критерії відповідальності, неможливо. Наслідки теореми: політична неможливість і економічна неефективність прямої демократії; необхідність заміни прямої демократії представницькою.

Недоліки представницької демократії: не відображає адекватну структуру суспільства, приватною метою агентів народу стає примноження політичної влади; дії представників зорієнтовані на максимізацію кількості голосів на виборах, розмежування суспільства на більшість, яка диктує свою волю та меншість, яку примушують до покори.

3)Теорема медіанного виборця – для отримання найбільшої кількості голосів кандидат або партія мають висувати політичну програму якомога сильніше наближену до центристських поглядів.

Наслідки: стирання виразних характеристик політичних сил; ухилення від розкриття свої пріоритетів і способів вирішення важливих суспільних проблем, оскільки такі дії надаватимуть решті суспільства критерії для визначення їх політичної орієнтації і заміщення їх у бік центра. Витрати на прийняття рішення у представницьких демократіях: зовнішні політичні витрати+ безпосередні витрати на прийняття рішень.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ПРАВИЛА ГОЛОСУВАННЯ:

1.Правило Кондорсе (попарне співставлення всіх опцій за підсумками якого переможна опція отримує кількість голосів виборців);

2.Правило Борда (зваження чисельності голосів відданих за кандидатів по групам на спеціальні бали. Бали нараховуються в зворотньому до рейтингу порядку: найменш рейтинговій позиції присвоюється 0, наступній знизу 1 і так далі;

3.Правило схвального голосування (із списку альтернатив для кожної із груп викреслюють найменш привабливі варіанти із найнижчим рейтингом);

4.Правило голосування із вибуттям: голосування проводиться у кілька етапів, на кожному з яких вибуває опція, що здобула найменшу підтримку голосів.

19) Врахування суспільних інтересів в умовах одностайності та простої більшості: особливості та переваги.

Багато соціальні діячі та економісти підкреслюють переваги рішень, прийнятих при загальній згоді і одностайності. При цьому підході необхідно, щоб всі і кожен були згодні з прийнятим колективним рішенням. На рис.3 проілюстровано прийняття рішень при загальній згоді. Жодне рішення не може бути прийняте без згоди кожного члена суспільства, що означає, що всі рішення повинні підвищувати дохід кожного члена суспільства (або, в більш загальному сенсі, загальне задоволення). Тому подібні рішення повинні просувати суспільство у напрямку до кордону можливостей доходу на рис. 3 (процес показаний стрілками). Виборча система, заснована на одностайності, гарантуватиме, що всі прийняті рішення будуть представляти собою поліпшення по Парето, і не принесуть нікому шкоди. Крім того, так як кожен виборець повинен бути згоден з будь-яким прийнятим рішенням, при такій системі не буде примусу меншості більшістю.  На жаль, правило одностайності має кілька серйозних практичних недоліків. Кожен, хто коли-небудь намагався привести групу людей до спільної думки, знає, що досягнення загальної згоди вимагає величезної енергії і значного часу.  При управлінні за принципом одностайності ймовірно збереження рівноваги, незалежно від того, сприятливо воно чи ні. 

На практиці найбільш поширена процедура прийняття колективних

рішень передбачає застосування правила простої більшості.

Згідно з цим правилом перемагає альтернатива, на підтримку якої

висловлюються більше половини учасників вибору (голосування). Закономірне

питання, чому при вирішенні найрізноманітніших проблем у дуже несхожих один на

друга спільнотах використовується одна і та ж процедура. Природно очікувати, що

їй притаманне якесь властивість, знижує, за інших рівних умов, суму

внутрішніх та зовнішніх витрат колективного вибору.

Якщо для прийняття рішення достатньо не більше половини голосів, то

існує імовірність одночасного голосування за два взаємовиключних

варіанту. Так, при парному числі голосуючих можливо, що половина учасників

вибору схвалить один варіант бюджету, а друга половина - інший. Якщо для

прийняття рішення простої більшості не потрібно, то виявиться, що обидва варіанти підлягають реалізації. На практиці подібна тупикова ситуація, по-

Мабуть, припускала б проведення переговорів між голосуючими, з тим

щоб намітити компромісний варіант. Однак, будучи винесеним на голосу-

вання, він також міг би отримати схвалення поряд з іншим, відмінним від

нього. Зрозуміло, що якщо рішення вважається прийнятим при подачі менше ніж

половини голосів, ймовірність багаторазового повторного (якщо не нескінченного)

обговорення ще вище.