58. Суспільний добробут і суспільний оптимум за егалітарним підходом.

Егалітарний підхід в економічній теорії добробуту - це підхід до розподілу благ у суспільстві, згідно з яким найбільш справедливим буде розподіл, коли всі блага поділені порівну між усіма індивідами.

Елітарний підхід базується на теорії еліт, яка була обґрунтована в працях В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельса (кінець XIX - початок XX ст.). Відповідно до теорії еліт кожне суспільство не схоже на інше внаслідок розбіжностей у походженні його еліт. Це насамперед зумовлено нерівномірним поділом престижу, влади або почестей, пов'язаних із політичним суперництвом. На думку В. Парето, історія суспільств - це головним чином циркуляція еліт. Його підтримав Р. Міхельс, стверджуючи, що зміна еліт відбувається за законом олігархії, згідно з яким в організаціях, незалежно від їхнього типу, демократія призводить до олігархії. Відповідно в системі розподілу максимізуються інтереси передусім елітних класів.

58. Частка суспільного сектору в економіці. Закон Вагнера.

На відміну від ринкового, громадський сектор має справу з суспільними благами, які в більшості своїй не є предметом купівлі-продажу. У тих випадках, коли відбувається комерційна операція з приводу суспільного блага, вона не розглядається як головний спонукальний мотив діяльності громадських організацій. У зв'язку з цим організації громадського сектору називають некомерційними. Оскільки в громадському секторі домінуюче місце займає діяльність держави, то часто його називають державним сектором економіки. Структура суспільного сектора неоднорідна і включає три підсектори: державний, добровільно-громадський, змішаний. З одного боку, змішаний сектор займає проміжне положення між громадським і ринковим секторами, з іншого - існує суміжна зона всередині громадського сектора між державним і добровільно-громадським підсекторах.

Масштаби громадського сектору характеризується як розмірами державної власності (запас ресурсів), так і обсягом державних доходів і витрат (потоки збираються і витрачених коштів). Громадський сектор традиційно займає міцні позиції в таких сферах діяльності, як оборона, фундаментальні наукові дослідження, освіта, охорона здоров'я, культура, комунальне господарство. Масштаби громадського сектора багато в чому залежать не тільки від об'єктивних економічних можливостей країни, але також від традицій і особливостей проведеної політики. Відповідно до закону Вагнера (сформульованого ще в кінці Х I Х століття) частка суспільного сектора в економіці постійно збільшується в історичній перспективі. Німецький економіст пов'язував цю закономірність з процесом завоювання публічними товарами приватного ринку.

«закон Вагнера» — закон про постійно зростаючу державну діяльність.

Три важливих аргументи наводить автор із цього приводу.

По-перше, з розвитком економіки і поглибленням поділу праці економічне життя стає складнішим, що потребує додаткових витрат. Державі для підтримання ефективної і дійової економіки, а також правопорядку потрібно виділяти більше засобів на утримання правоохоронних органів, міліції, надання юридичних послуг тощо.

По-друге, нові технології потребують більших капіталовкладень, необхідних для виробництва. Задовольнити ці потреби можуть тільки акціонерні компанії або державні корпорації.

По-третє, зростання державної активності в таких сферах, як охорона здоров'я й освіта.

За оцінкою Вагнера, широкий поділ праці та зростання частки населення, що проживає у містах, мали привести до ускладнення транспортних і правових відносин, а перехід від репресивного принципу виправлення порушення права до принципу попередження — до зростання витрат на управління, поліцію, армію, флот, дипломатичні служби.

За Вагнером, у майбутньому держава більше братиме на себе завдання, зумовлені цілями культури і добробуту, — збільшення видатків на освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення. Згідно зі законом Вагнера зростання державних витрат випереджає номінальне зростання суспільного продукту. В сучасній термінології це означає, що коефіцієнт еластичності попиту на суспільні блага перевищує 1, тобто суспільні блага є товаром вищої якості. Це пов'язано з тим, що із збільшенням реальних доходів змінюється структура потреб домогосподарств, у якій знижується питома вага потреб у товарах першої необхідності (продуктах харчування, одязі, житлі) і зростає значущість потреб, які задовольняються за рахунок послуг суспільного сектору (у культурі, суспільній безпеці, охороні здоров'я вищого рівня, шкільній освіті вищої якості).