47.Тіньовий сектор економіки: особливості вимірювання.

Тіньова економіка – паралельні структури, які існують в межах національної економіки і характеризуються двома властивостями: 1)не належать до офіційної економіки, а отже є нелегальними, непрозорими, а також неконтрольованими. 2)потужно впливають на діяльність легальних структур, оскільки між ними ввесь час переміщуються також потоки благ та грошових коштів.

Існують такі типи тінової економіки як:

Неофіційна(сіра) (домогосподарства безпосередньо ставорюють продукцію для власного споживання, оминаючи індустріальне виробництво і ринки)

Іллегальна(в межах якої обертаются матеріальні і фінансові ресурси, навмисно виведені з офіційного господарстваз метою ухилення від оподаткування і контролю).

Кримінальна(відбуваєтся оборот товарів і послуг заборонених законом).

Методами вимірювання є: 1) Компаративний аналіз доходів і видатків. Інформація про доходи, що надійшли від суб’єктів до податкових органів співставляються з даними соціологічного дослідження витрат домогосподарств та компаній.

2) Вимірювання за допомогою похідного показника: - рівень енергоспоживання(норма витрат на електроенергію обчислюється за даними легальних суб’єктів порівняно з нормами споживання електроенергії вцілому). - розмір грошової маси в обігу (якщо частка готівки є високою по відношенню до коштів, що передбачаєтсяв депозитах).

3) Інші методики націлені на уловлення розбіжностей:

- між зарєєстрованими та фактично зайнятими по секторам економіки .

- між піковими коливаннями в часі кількості здійснених операцій в економіці.

Сучасними науковцями-економістами розроблені різні методи вимірювання тіньової економіки, проте не існує єдиної точки зору, які з методів дають найбільш точні результати. Специфіка кожної країни, нестача статистичних даних вимагають в кожному окремому випадку вибирати сприятливий метод або використовувати комплекс різних методів, щоб мати найбільш повне уявлення про обсяги тіньової економіки.

48.Регулювання обсягів державної власності. Фактори, що стимулюють приватизацію та націоналізацію.

Державна власність – форма власності , за якої майно чи активи ( як засоби, так і продукти виробництва) належать державі повністю або на принципах пайової чи спільної власностіДержаві можуть належати акції акціонерних компаній різних форм власності. Крім того, держава може мати у власності будь- яке майно,що необхідне для виконання її функційПриватизація – форма перетворення власності , що являє собою процес передачі державної( муніципально) власності в приватні руки

Націоналізація – зворотній до приватизації процес – переведення виробництва чи активів у суспільну власніть національної держави.

Фактори , що стимулюють приватизацію :Зміна структури виробництва( перехід до постіндустріального суспільного) , технологічні трансформації і глобалізація,Інтерналізація фінансових та товарних ринків ,Зростаючий попит на капітал вітчизняних підприємств,Незадоволеність державою як неефективним менеджером,Необхідність зниження тиску з боку дефіциту бюджету, високих рівнів оподаткування , інфляція або державного боргу.

Фактори, що стимулюють націоналізацію:1.Економічні (Низька дохідність бізнесу ,Невигідне географічне розташування ,Забезпечення суспільно необхідними благами за доступними цінами ,Захист від монополізму ,Досягнення цільових макроекономічних параметрів. 2.Політичні:Забезпечення певних мінімальних соціальних стандартів ,Створення « точок зростання»,Політична доцільність,Національна безпека