29.Соціальне страхування і пенсійне забезпечення.

Соціальне страхування – державна політика, направлена на забезпечення соціального захисту населення. Причинами, що обумовлюють необхідність соц. страх. є: коливання доходу протягом життєвого циклу; провали ринку в забезпеченні приватного страхування (інформаційна асиметрія); макроекономічні ризики (безробіття, інфляція); короткозорість приватних агентів. До основних функцій соціального страхування відносяться: - формування грошових фондів, з яких покриваються затрати, пов’язані з утриманням непрацездатних та осіб, що з огляду на обставини не беруть участі в трудовому процесі;

- забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;

- скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;

- сприяння вирівнювання життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

В Україні існують такі види соц.. ст.,:

1) на випадок безробіття – через Фонд державного загальнообов’язкового соціального страхування України на випадок безробіття.

2) соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності – через Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

3) від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності – через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

4) пенсійне страхування – через Пенсійний фонд України та недержавні пенсійні фонди.

Пенсія — регулярна грошова виплата (у розрахунку на місяць), яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення за принципами загальнолюдської солідарності та субсидування. Право на пенсію може виникнути протягом всього життя людини, починаючи з народження. Існує три базові стратегії пенсійного забезпечення: солідарна, накопичувальна і змішана. Солідарна стратегія передбачає солідарні відносини між поколіннями працівників - тобто тих, хто працює нині і утримує пенсіонерів, з одного боку, і пенсіонерів, з іншого. Пенсійні виплати відбуваються за рахунок доходів економічно активного населення. Свого часу нинішні пенсіонери, коли вони працювали, утримували попереднє покоління пенсіонерів. Солідарній стратегії є характерними такі особливості як міжчасова справедливість, більш рівний доступ населення до матеріальних благ, протидія макроекономічним ризикам. Відповідно до цієї стратегії обчислення обмежень пенсійних виплат відбувається за ф-лою: t*w*L=p*D (де t- розмір пенсійних виплат; w- сер. стат. з/п; L- к-сть зан. населення; p- сер. розмір пенсії; D- к-сть пенсіонерів). Накопичувальна стратегія передбачає наявність державних, корпоративних і особистих накопичувальних пенсійних програм, за допомогою яких формується майбутня пенсія громадянина. Принципова особливість накопичувальної пенсії в тому, що вона є приватною власністю пенсіонера, який має право розпоряджатися нею на власний розсуд. Використання даної стратегії дозволяє зменшити тиск на суспільний сектор і формує індивідуальну схему заощаджень. Однак така стратегія в деяких випадках може приводити до утримання пенсіонерами надлишкових заощаджень. Змішана стратегія передбачає комплексне використання в пенсійній моделі елементів солідарної та накопичувальної стратегій, а також систем пенсійного страхування. Пенсійна реформа в Україні, має рівні системи: 1 рівень – солідарна система державного пенсійного страхування. 2 рівень – загальнообов’язкова накопичувальна стратегія. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. 3 рівень – система недержавного пенсійного забезпечення . Зараз система пенсійного забезпечення України знаходиться десь між 1 та 2 рівнями.