Взаємодія «викладач – група студентів»

Ця ситуація відрізняється від попередньої лише тим, що викладач взаємодіє не індивідуально з одним студентом, а з цілою групою. В цій взаємодії виникають нові загрози при груповій роботі студентів. Один студент може перехопити роботу іншого студента і видати її за свою власну. При великій кількості студентів у групі існує загроза організації атаки на сервіси СЕН типу «відмова в обслуговуванні».[10]

Подані моделі загроз і описи взаємодій не претендують на повноту і лише показують їх можливості для виявлення та аналізу загроз.

Рис. 3.10 Модель взаємодії «викладач-група студентів»

Таблиця 3.2

Модель загроз для взаємодії «викладач-група студентів»

Загрози	Опис	Поруше- ння властивос- тей інформації	Джерела виникнен- ня	Можливі способи здійснення загроз	Категорія за класифі- кацією STRIDE
Не авто- ризоване перехопле- ння результату	Зловмис-ник може перехопити результати інших студентів і представити їх як свою власну роботу	Конфіденційн ість	Студент	Перехоплення результатів може здійснюватися за допомогою методу сніфінгу мережі, неавторизован ого доступу до системи оцінювання, системи адмініструван ня LMS	I
Атака типу «відмова в осблуговув анні» на сервіси СЕН	Якщо група студентів є достатньо чисельною є імовірність організації DoS-атак	Доступність	Студент	Масове надсилання складних запитів, атака на переповнення буферу, об’єднання ресурсів студентів для DoS-атак	D

У данному розділі розроблено підходи до побудови описів взаємодії об’єктів СЕН і моделей загроз в цих взаємодіях, проаналізовано деякі специфічні загрози, які виникають на другому та нижчих рівнях взаємодії моделі СЕН.

В подальших дослідженнях необхідно побудувати множину взаємодій для повного аналізу загроз інформаційній безпеці СЕН, розробити моделі порушників, дослідити можливі рішення для протидії специфічним загрозам та розробити політику безпеки для СДО.

Розділ 4 Охорона праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

• підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

• комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

• адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

• використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

• інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

• забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

• використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Основним завданням охорони праці є гуманізація праці, під якою розуміють профілактику перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістовності праці, створювання умов для всебічного розвитку особистості. Завданнями охорони праці є також:

• знаходження оптимальних співвідношень між різними факторами виробничого середовища;

• впровадження норм гранично допустимих рівнів виробничих факторів, визначення ступеня шкідливості і небезпеки праці;

• розробка та планування заходів щодо поліпшення умов праці;

• забезпечення безпеки виконання робіт працівниками;

• впровадження технічних засобів і заходів щодо боротьби з травматизмом і профзахворюваннями;

• розробка методів оцінки соціальної та економічної ефективності заходів з удосконалення умов і охорони праці.

Охорона праці відіграє важливу роль, як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя — те і інше дається лише один раз. Необхідно пам'ятати, що через нещасні випадки та аварії гинуть на виробництві не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все люди — годувальники сімей, батьки та матері дітей.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення — це і висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо. За розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо к попередження. В Україні, враховуючи мізерні витрати на заходи з охорони праці, ця різниця ще більша. Фахівці Міжнародної організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати, пов'язані з нещасними випадками, складають 1% світового валового національного продукту. На ці кошти, орієнтовно, можна забезпечити харчування протягом року близько 75 млн. людей.