Метаболічна функція нирок та екскреція продуктів метаболізму

Основною функцією нирок є утворення сечі, проте не менш важливо?: є і їх роль в обміні білків, жирів та вуглеводів. В епітелії канальців нирок деякі з цих речовин піддаються подальшому руйнуванню. Крім аміак; нирки можуть екскретувати й інші сполуки азотистого обміну, які утворюються безпосередньо в нирках або надходять до них із кров'ю. До таких речовин належать: сечовина, сечова кислота, креатинін. Екскреторні функція нирок пов'язана з процесами фільтрації і секреції.

Деякі харчові та лікарські речовини не руйнуються в організмі л: кінцевих продуктів і можуть виводитися лише через нирки, інші фільтруються й потім можуть реабсорбуватися. Очищення крові від цих речовин залежить від кількості утвореної сечі (як у разі обміну сечовини). Інші, наприклад, пеніцилін, йодовмісні контрастні речовини типу діодрасту, парааміногіпурова кислота, не тільки фільтруються, але й секретуються епітелієм канальців. Тому їх концентрація у сечі може бути в 500-її разів більшою, ніж у крові. Із сечею виводяться багато гормонів та їх меті болітів.

Якщо частину функцій, які виконують нирки, можуть компенсувіти інші органи, то їх екскреторна функція найменш замінна. Незважаючи на деякий "запас надійності" (людина може жити і з однією ниркою), за наявності ураження нирок розвивається уремія. У такому разі безпосередньою причиною смерті хворого може бути затримка в організмі токсичних азотвмісних речовин.

Метаболічна функція нирок. Низькомолекулярні білки і пептиди, що фільтруються через нирковий фільтр, в епітелії проксимальних канальців розщеплюються до амінокислот, які через проміжну рідину всмоктуються у кровоносні капіляри. Амінокислоти, що надходять у кров, сприяють підтримуванню в організмі амінокислотного фонду, який може порушуватися за умови ураження нирок.

У нирковій тканині існує активна система глюконеогенезу. За тривалого голодування нирки можуть виділяти в кров до половини загальної кількості глюкози.

У ліпідному обміні значення нирок полягає у тому, що вільні жирні кислоти в них включаються до складу тригліцерину і фосфоліпідів та у вигляді цих сполук надходять у кров. Синтезується у нирці й один з компонентів плазматичних мембран - фосфатидилінозит.

Виведення сечі

Будова сечоводу

Сечовід — циліндрична трубка діаметром 6—8 мм, довжиною близько ЗО см. Сеча пересувається сечоводом завдяки ритмічним перистальтичним скороченням його товстої м'язової оболонки, яка складається із зовнішнього циркулярного і внутрішнього поздовжнього шарів, а в нижній третині - із внутрішнього поздовжнього, середнього циркулярного і зовнішнього поздовжнього. Слизова оболонка сечоводу вистелена перехідним епітелієм, складчаста. Зовні сечовід покриває адвентиціальна оболонка

Будова сечового міхура

Сечовий міхур розташований у малому тазі за лобковим симфізом. Він уміщує 500-700 мл сечі. Розрізняють дно, верхівку і тіло сечового міхура. Дно повернене вниз і назад. Воно звужується та утворює шийку міхура, яка переходить у сечівник. Загострена верхівка прилягає до нижньої частини передньої стінки живота. Тіло розташоване між верхівкою і дном.

Стінка сечового міхура утворена слизовою оболонкою, підслизовою основою, м'язовою оболонкою, адвентиціальною оболонкою і, частково, очеревиною. Слизова оболонка покрита перехідним багатошаровим епітелієм. М'язова оболонка складається з трьох шарів непосмугованих м'язових волокон: внутрішнього і зовнішнього поздовжніх і середнього циркулярного. М'язові пучки шарів переплітаються один з одним, що сприяє рівномірному скороченню його стінок під час сечовипускання. Круговий шар у ділянці внутрішнього отвору сечівника утворює внутрішній стискач (сфінктер) сечівника.

Чоловічий сечівник являє собою трубку довжиною близько 18 см, що проходить від сечового міхура до зовнішнього отвору сечівника на головці статевого члена. У сечівнику розрізняють три частини: простатичну, що проходить крізь простату, перетинкову (найкоротшу), що проходить через сечостатеву діафрагму, і губчасту - найдовшу, яка локалізована у губчастому тілі статевого члена. Навколо перетинкової частини каналу посмуговані м'язи сечостатевої діафрагми утворюють зовнішній (довільний) сфінктер сечівника. Слизова оболонка каналу вистелена епітелієм, який багатий на бокалоподібні гландулоцити.

Жіночий сечівник - коротка трубка (3-6 см), розташована за лобковим симфізом. Його стінка складається із трьох оболонок - слизової, м'язової і зовнішньої (сполучнотканинної). Слизова оболонка складчаста, вистелена псевдобагатошаровим епітелієм. М'язова оболонка складається із двох шарів непосмугованом'язових клітин - внутрішнього поздовжнього і зовнішнього циркулярного. При виході з тазу сечівник оточений непосмугованими м'язовими волокнами, які утворюють його зовнішній сфінктер. Зовнішній отвір каналу відкривається у присінку піхви.

Механізм сечовиділення

Сеча зі збірних трубочок через ниркові миски і сечоводи надходить у сечовий міхур. Для цього миска повинна заповнитися до певної межі, що контролюється барорецепторами. Подразнення барорецепторів сприяє рефлекторному відкриванню просвіту сечовода і скороченню м'язів миски.

На початковому етапі заповнення сечового міхура відбувається релаксація м'язів його стінок і тиск у ньому не змінюється. Подальше його наповнення призводить до подразнення барорецепторів і появи перших потягів до сечовипускання. Основним механізмом подразнення рецепторів сечового міхура є його розтяг, а не збільшення тиску. У дорослої людини перші потяги до сечовипускання починають з'являтися за наявності 150 мл сечі, а в разі 200-300 мл потік імпульсів від рецепторів міхура різко зростає.

Подразнення механорецепторів міхура доцентровими нервами передається у крижовий відділ спинного мозку, де розташований центр сечовипускання, який перебуває під регулювальним впливом вищих відділів: кора великого мозку і середній мозок - гальмують, а нейрони заднього відділу гіпоталамуса і передньої частини моста — стимулюють активність спинномозкового центру. Після народження до безумовних рефлексів, які регулюють сечовипускання, починають приєднуватися умовні. Стійкий контроль кори над процесом сечовипускання розвивається до кінця другого року, хоча умовні рефлекси починають формуватися уже наприкінці першого року життя.

Сеча, яка знаходиться у сечовому міхурі, може піддаватися подальшій трансформації і здійснювати певний вплив на процес сечоутворення у нирках. Так, наповнення сечового міхура до 100 мл призводить до зниження швидкості утворення вторинної сечі, тому що підвищується реабсорбція води. Перебування сечі в сечовому міхурі супроводжується усмоктуванням з неї деяких речовин, зокрема води, Na+, сечовини.