70 . Кредит : сутність, функції, принципи. Види кредиту та його роль у розвитку економіки.

Необхідність кредитування зумовлюється дією господарського розрахунку і характеристики коштів підприємства тому кредит – це економічні відносини пов’язані з акумуляцією і планомірним використанням тимчасово вільних грошових коштів на умовах повернення , платності , строковості з метою , як найефективнішого їхнього використання в народному господарстві. У вузькому розумінні кредит – це капітал , який береться під позику у грошовій формі надається в тимчасове використання господарським органам на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності і цільового використання. Принципи кредиту: 1) поверненість, 2) платність; 3) строковість; 4) гарантія (застава);

Функції кредиту: 1) перерозподільча – тимчасово вільні кошти перерозподіляються суб’єктами господарювання, які мають нестачу коштів; 2) заміщення – це заміна кредитом готівки у платіжному обороті; 3) контрольна – це контроль за цільовим та ефективним використанням кредитних ресурсів. Види кредиту: 1) залежно від форм і видів:

- банківський – економічні відносини між банками і суб’єктами господарювання з приводу надання ( отримання )використання позикових коштів;

- комерційний – між окремими суб’єктами господарювання з приводу відстрочення за продажі (купівлі) товарів;

- державний – між державою та юрид .,та фіз.., ос. З приводу випуску ( придбання) позик;

- споживчий – надається фіз..,ос, на придбання споживчих товарів і оплату послуг з відстроченням платежу;

2) за строками:

- короткостроковий (до 1 року);

- середньострокові ( до 5 років);

- довгострокові ( понад 5 років);

3) за галузевою спрямованістю:

- промисловість; - с/г; - торгівлю ; будівництво; - тощо.

4) залежно від мети використання :

- для формування обігових коштів;

- для фінансування основних фондів;

5) за характером і способом сплати %:

- з фіксованою % ставкою;

- з плавучою % ставкою;

6) за організаційно – правовими ознаками та умовами надання позичок :

- забезпечений і незабезпечений;

- прямий і опосередкований;

- строковий і прострочений , пролонгований;

- реальний ,сумнівний . безнадійний;

- платний , безоплатний;

7) за способом погашення:

- до ?;

- з погашення у відповідний термін;

- з відстрочкою погашення кредиту;

71. Сутність та економічні засади функціонування світового господарства. Структура світового господарства.

Світове господарство — система національних господарств усіх країн світу, що пов’язані та взаємодіють відповідно до законів міжнародного поділу праці.

Світове господарство — складна система, яка має численні структури, найголовніші з яких — соціально-економічна, функціонально-галузева й територіальна. Від особливостей соціально-економічної структури залежить напрям суспільно-політичного та економічного розвитку держав, а від стану функціонально-господарської — розвиток суспільного та міжнародного поділу праці. Територіальна структура визначає просторові риси і пропорції географії світового господарства.

Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних і економічних сил у держав та світі в цілому. Перше визначає, у чиїх руках перебуває багатство і реальна влада: є феодальні уклади, де влада належить племінним вождям (Африки, Океанія); феодальні системи власності характерні (країни мусульманського світу); поміщицьке господарство (Південно-Східна Азія, Південна Америка); поєднання державної і кооперативної форм власності (країни централізовано керованої постсоціалістичної перехідної економіки).

Більша частина економічного потенціалу світу зосереджена в країнах, де власність і влада перебувають у руках державно-корпоративних комплексів (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція та ін.). Багатство концентрується у великих фірмах, а держава забезпечує тільки правову та організаційно-управлінську базу. Комплекси керують виробництвом, контролюють політику, впливають на сферу культури, освіти та науки. Розвиток господарства виходить за межі національних ринків, утворюються транснаціональні корпорації («Форд», «Дженерал моторс», «Соні» та ін.).

Функціонально-господарська структура залежить від сучасного розвитку поділу праці. На сьогодні вже недостатньо обмежуватися розглядом тільки галузей, бо відбувається процес формування міжгалузевих систем, а в межах країн — і міжгалузевих комплексів, що зумовлено розвитком технологічних зв’язків, інвестиційною діяльністю тощо.

Практично скрізь сформувалися світові міжгалузеві системи: енергетики, виробництва матеріалів, машинобудування, агробізнесу, транспорту. В економічно розвинутих країнах — це воєнно-промислові (США, Німеччина, Франція, Росія), науково-виробничі (США, Японія, Німеччина, Велика Британія та ін.); атомно-енергетичні (в більшості країн); аерокосмічні (США, Росія, Японія, Франція, Китай) комплекси. Формуються інші міжгалузеві утворення: міжнародної індустрії туризму, інформації.

Територіальна структура — це географія соціально-економічної та функціонально-галузевої структур. Останніми роками відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей промисловості — з баз сировини на ринки збуту кінцевого продукту; основними центрами виробництва стали осередки передової науки та освіти; посилилася територіальна концентрація виробничої діяльності й населення.

Від середини ХХ ст. сучасне світове господарство перебуває в процесі науково-технічної революції (НТР), яка являє собою якісний стрибок у розвитку науки, техніки та продуктивних сил суспільства й зумовлює сучасний стан, структурну модернізацію господарства (збільшення частки високотехнологічних і наукоємних виробництв, виникнення міжгалузевих і міжнаціональних систем), якісні та територіальні зрушення в географії світового господарства.