54. Характеристика сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічна рівновага.

Скупний попит і сукупне пропонування. У ринковій економіці все виробляється для продажу на ринку. У масштабі суспільства ринок складається з двох протилежних, але взаємопов’язаних між собою підсистем сукупного попиту і сукупного пропонування.    Сукупний попит — це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі — домогосподарства, підприємства і держава, готові купити за будь-якого можливого рівня ціни. За інших рівних умов, чим нижчий рівень цін, тим більшу частину реального обсягу національного виробництва захочуть придбати внутрішні споживачі та зарубіжні покупці. І навпаки, чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони побажають купити. Таким чином, і на рівні суспільного ринку існує зворотна залежність між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва, на який пред’являється попит.

Сукупне пропонування характеризує рівень реального обсягу національного виробництва за кожного можливого рівня ціни. Більш високі рівні цін створюють стимули для виробництва додаткової кількості товарів і пропонування для їх продажу. Більш низькі ціни змушують скорочувати виробництво товарів. Тому залежність між рівнем цін і обсягом національного виробництва є прямою, або позитивною. Крива сукупного пропонування показує реальний обсяг національного виробництва, який буде вироблено за різних рівнів цін. Вона складається з трьох відрізків: а) горизонтального, або кейнсіанського, коли національний продукт змінюється, а рівень цін залишається постійним; б) вертикального, або класичного, коли національний продукт залишається постійним на рівні повної зайнятості, а рівень цін підвищується; в) проміжний відрізок, коли змінюються і реальний обсяг національного виробництва, і рівень цін.    На обсяг сукупного пропонування впливають і нецінові фактори: зміни цін на ресурси; зміни в продуктивності праці, зміни податків та державне регулювання.

Рівновага – це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її

до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від

збалансованого стану до дії автоматично підключаються сили, які

намагаються відновити порушені структурні зв`язки.

Розрізняють часткову і загальну рівновагу.

Часткова рівновага відповідає стану рівноваги між попитом і пропозицією

на окремих локальних ринках (ринки праці, капіталів, споживчих товарів).

Часткова рівновага формується на трьох основних ринках:

- ринку кінцевих продуктів;

- ринку факторів виробництва (праці і капіталу);

- фінансовому ринку.

Класична модель макрорівноваги.

Загальна рівновага національного ринку.

Рівновагу національного ринку в цілому можна прослідкувати через

взаємозв`язок товарного, грошового ринків та ринку праці.

Отже, рівновага національного ринку визначається рівноважними:

- ставкою номінального процента;

- досягом випуску ВНП;

- рівноважною зайнятістю;

- рівноважною ставкою реальної зарплати.

55. Ринковий механізм утворення доходів. Функціональні та вертикальні доходи.

Дохід– це обсяг грошових надходжень за певний період часу. У кількісному вираженні доходи можна визначити як різницю між витратами праці й капіталу на виробництво певного товару і виручкою від його продажу.  Джерела формування доходів: 1. за пропозицією економічних ресурсів – заробітна плата, рента, орендна плата, прибуток. 2. за пропозицією грошей – позичкові проценти. 3. за наявністю особливого статусу – пенсії, стипендії тощо. 4. випадкові – виграши, знахідки, спадщина.  Формування доходів населення можна визначити такою формулою: Дт+Дп+Дм=Дф, де

Дт – дохід від трудової діяльності; Дп-дохід від підприємницької діяльності; Дм – дохід від власності; Дф-доходи населення. Формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів: 1.  Усі доходи формуються відповідно до вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг. Це означає, що розподіл носить факторний характер,    є    функціонально-виробничим,    а    основними факторними  доходами  виступають  заробітна  плата,  рента, відсоток і прибуток. 2. Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов'язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються. 3. Нерівномірність у розповіді ресурсів веде до значної нерівності в доходах. Високий ступінь нерівномірності може створювати низку   соціально-економічних  проблем:   підривати   стимули, загострювати     соціальну     несправедливість,     погіршувати можливості для розвитку суспільства. 4. Для    нормального    функціонування    економіки    необхідна державна політика перерозподілу доходів через бюджет. 5. У зв'язку із функціонування  недосконалої конкуренції у сучасній   ринковій   економіці  розмір   доходу   може   не відображати вкладу факторів виробництва у випуск готової продукції.   Це   пов'язується,   наприклад,   із   монопольним становищем  підприємств,  можливістю  отримати  спадщину, виграти гроші у лотерею, рекетом. Характерною рисою ринкового розподілу доходів є ринкова ступінь нерівномірності доходів.

Функціональний розподіл доходу — це розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва. Розмір «функціональних» доходів залежить від співвідношення попиту та пропозиції на даний фактор виробництва. Вони представлені наступними видами: 1) зарплата найманих робітників у ринковому секторі; 2) платня службовців у державному секторі; 3) прибуток великих підприємців і компаній; 4) рента земельних власників і домовласників; 5) доходи дрібним власником (комбінація зарплати, прибутку, ренти, відсотка та дивідендів). Інший виглядає характеристика сукупного доходу, коли мова йде про кінцевий розподіл доходів по окремих групах населення. Воно вже не залежить від джерел надходження доходів, поєднуючи, наприклад, прибуток підприємця і допомогу по безробіттю. Оскільки фактичний розмір доходу встановлює об'єктивну майнову ієрархію соціальних груп, то в цьому випадку прийнято говорити про «вертикальний розподіл доходів». Між «функціональної» і «вертикальної» характеристиками сукупного доходу є істотне розходження. Функціональний розподіл зводить сукупний доход до доходів тільки власників факторів виробництва. Вертикальний же розподіл є результат втручання держави в сферу доходів, завдяки чому доходами розташовують навіть такі групи (наприклад, непрацездатні або безробітні), які не могли б їх мати, якби суспільство задовольнялося тільки функціональним розподілом.