21. Характеристика системи грошового обігу.

За допомогою грошей держава здійснює контроль за господарюванням країни, за мірою праці і споживання. Держава планує та законодавчо регулює грошовий обіг. Органи управління загальної і спеціальної компетенції у сфері регулювання грошового обігу виділяють закріплення грошової системи, її елементів, які виражають зміст грошового обігу. Грошова система може розглядатися у двох аспектах. По-перше, як тип організації грошових відносин, що відображають стан еволюції організаційно-правової форми грошового обігу. Тип грошової системи виражає характер зв'язку між загальним еквівалентом та грошима, які знаходяться в обігу, що формувалися спочатку стихійно, а пізніше регулювалися на законодавчому рівні. По-друге, грошова система виступає як форма грошового устрою на території окремої держави, що характеризується переважно через систему внутрішньодержавних грошових відносин.

Під грошовою системою держави необхідно розуміти врегульовану нормами права і взяту у своєму взаємозв'язку сукупність форм та методів планомірної організації грошового обігу на її території.

Грошова система складається з низки взаємопов'язаних елементів.

Такими елементами є: грошова одиниця, види грошових знаків, що наділені державою платіжною силою, порядок емісії грошей та ії забезпечення, правовий режим валютних цінностей, статус національної та іноземних валют, форми і режими готівкового та безготівкового грошового обігу, масштаб цін, державні органи, які регулюють і контролюють грошовий обіг (особливості організації регулювання грошового обігу).

Зміст грошової системи необхідно розглядати як внутрішню організаційно-правову форму грошового обігу.

Грошовий обіг — сукупність грошових розрахунків незалежно від способу та форми їх здійснення.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує.

Процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у процесі суспільного відтворення формує вартісну структуру грошового обігу, яка виражається через формулу кругообігу капіталу (грошових ресурсів).

Грошовий обіг потрібно розрізняти на макро- і мікрорівні економіки.

На мікрорівні грошовий обіг обслуговує кругообіг індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. У цьому разі гроші є капіталом, який забезпечує одержання відповідної норми прибутку.

На відміну від грошей на мікрорівні їх маса на макрорівні не виступає частиною багатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіталу всього суспільства, так як це робить капітал окремого індивіда.

Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні ВВП.

Їх можна об'єднати в такі групи:

1) фірми — суб'єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВВП;

2) домашні (сімейні) господарства — це суб'єкти, які забезпечують виробництво ВВП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва) і є його кінцевими споживачами;

3) держава та інші державні структури — суб'єкти, які забезпечують розподіл та перерозподіл створеного ВВП та національного доходу (НД) і здійснюють вплив на його споживання;

4) фінансові посередники — суб'єкти грошового ринку, які спрямовують грошові кошти від їх власників до позичальників.

Елементи грошового обігу:

1. Національна грошова одиниця.

2. Масштаб цін – це вартість грошової одиниці яка визначається її купівельною спроможністю.

3. Форма грошей – готівкові, безготівкові, електронні, металеві.

4. Система емісії грошей – законодавчий порядок випуску в обіг грошей.

5. Валютний паритет – це співвідношення національної грошової одиниці, з грошовими одиницями інших країн.

6. Інститути грошової системи – це установи, що регулюють грошовий обмін.

Основну частину грошового обігу становить платіжний обіг, у якому гроші функціонують як засіб платежу, використовують для погашення боргових зобов'язань. Він здійснюється як у готівковій, так і у безготівковій формах. У сфері готівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді готівкових грошових знаків.

У розвинених країнах готівка становить незначну частину грошової маси: б—7 %. У нашій країні готівковий обіг займає ще досить значну питому вагу грошового обігу (більше 30%).

Весь безготівковий обіг є платіжним, тому що є певний проміжок часу між одержанням товарів та їх оплатою.

Безготівковий грошовий обіг — рух грошових коштів без використання готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог.

22. Грошова маса та її структура. Закон грошового обігу.

Усі гроші, що обертаються в грошовій сфері, становлять грошову масу, яка має свою структурну організацію.

Грошова маса — це сукупність готівкових та безготівкових грошей, які забезпечують оборотність товарів та послуг в економіці, і призначені для платежу.

Структура грошової маси:

1. М0 - готівка, або гроші поза банками (паперові та металеві гроші, що перебувають в обігу).

2. М1 = М0 + депозити до запитання.

3. М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти.

4. М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Закон грошового обігу – кількість грошей яка необхідна для обігу. змінюється прямо пропорційно сумі цін товарів і послуг, що реалізуються та обернено пропорційно швидкості обороту грошей.

Рівняння Фішера

MV=PQ

M=PQ : V

де,P - абсолютний рівень цін

Q – реальний обсяг виробництва

V – швидкість обігу грошей

M – маса грошей

23. Сутність інфляції. Види інфляції, їх характеристика.

Інфляція — знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми товарних цін, що виявляється у їх зростанні.

Знецінення грошей відбувається стосовно товарів, іноземної валюти і золота. Але не завжди зростання цін є інфляцією, наприклад, якщо ціни зростають унаслідок збільшення вартості сировини, електроенергії, що призводить до збільшення витрат виробництва, вартості товарів. Можлива також ситуація, коли для підвищення якості продукції необхідні більші затрати праці. За відповідного зростання цін і кількості грошових знаків порушення грошового обігу не відбудеться. Зростання ж цін, спричинене надмірною грошовою та кредитною емісією, порушенням законів грошового обігу, є наслідком знецінення грошей. В цьому разі відбувається інфляція.

Інфляція - це переповнення сфери грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, не забезпечених матеріальними цінностями, що призводить до їх знецінення, до стійкого зростання загального рівня цін на товари та послуги (явного чи прихованого).

Види інфляції:

1.За темпами зростання цін:

а)повзуча – ціни зростають до 10%на рік

б)галопуюча – ціни зростають від 10% до 100% на рік

в)гіперінфляція – темпи зростання цін дуже високі від 50% на місяць.

2.За ступенем збалансованості:

а)збалансована – ціни зростають на всі товари пропорційно

б)незбалансована – ціни на різні товари зростають не однаково.

3.За відкритістю:

а)відкрита – проявляється у зростанні цін

б)подавлена – ціни не зростають, проявляється у дефіциті товарного ринку.

4.За прогнозованістю:

а)очікувана

б)непередбачувана

5.За причинами виникнення:

а)інфляція попиту

б)інфляція витрат.

Інфляція попиту характеризується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією, якщо при цьому не відбувається підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін, а отже, зростає і рівень інфляції. У зв'язку з тим, що визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, її ще називають монетарною інфляцією.

Інфляція витрат, що спричиняється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат, її ще називають інфляцією пропозиції. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також зниження продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання у структурі виробництва галузей із сповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низкою питомою вагою виробництва предметів споживання, високі непрямі податки тощо.

24. Причини та негативні наслідки інфляції.

Основні причини інфляції:

• збільшення попиту на засоби виробництва (проміжний продукт)

• збільшення державних замовлень на соціальні та військові цілі

• зростання купівельної спроможності людей в наслідок зростання ЗП не зумовленого підвищенням продуктивності праці.

Негативні наслідки інфляції:

• порушення макрорівноваги та структури виробництва

• пригнічення інвестиційної діяльності

• зниження реальних доходів населення

• криза державних фінансів (знецінюються податкові надходження, зростають витрати)

• зниження конкурентоспроможності національної економіки на світовому ринку

• посилюється соціальна напруга (можливі урядові кризи, зростання демократії, страйки, тощо).

Наслідки:

Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету)[7].

Наслідки для економічного зростання. Інфляція є прихованим податком (див. інфляція як податок), зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Найбільше викривлення інфляцією інформації про прибутки відбуватиметься на підприємствах за капіталом, придбаним до виникнення інфляції. Викривлені інфляцією прибутки спотворюють розподіл ресурсів на ринку, спричинять до збільшення інвестицій у виробництво з більшим співвідношенням між капіталом та продуктом, зменшуючи інвестиції в інші виробництва.[8] Таким чином, виробники переорієнтовуються на випуск товарів низької якості, зменшується активність у видах діяльності, що потребують довгострокових інвестицій.

Політичне середовище. Інфляція негативно впливає на сприйняття громадськістю влади. Наприклад, прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для вирішення невідкладних завдань найчастіше лише прискорює інфляцію. Знижується довіра до діяльності Уряду, до запланованих програм та реформ.

Вплив інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами. Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо. Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв'язки, вносять до них значний спекулятивний елемент (див. спекуляція), стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку.