13. Новітні тенденції розвитку відносин власності.

1. Домінуючою формою власності є корпоративна власність, яка має такі особливості:

• Зберігає усе те, що притаманне приватній власності, а саме підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, прагнення до збагачення;

• Долає обмеженість притаманну класичній формі приватної власності, тому що реалізується через більш зрілі колективні форми організації виробництва;

• Є більш конкурентоспроможною через високу виробничу гнучкість, можливість акумулювати значні капітальні ресурси.

Корпорацію визначають як найдемократичнішу форму власності. Корпоративна форма власності соціально інтегрує людей. Розпорошення капіталу призводить до того, що управління здійснюють не приватні власники, а професіонали менеджери.

2. Складні перетворення відбуваються у зв`язку з тим, що домінуючим об`єктом власності стає інформація. Формується новий соціальний прошарок людей – власників інформації.

Специфічність інформації як товару – при продажу інформація не відчужується від свого власника. Власник лише втрачає повну монополію на її використання, але може повторно продати (як і покупець). У результаті формується спільна духовна власність, яка є фундаментом нагромадження інтелектуального потенціалу суспільства.

У сучасній економіці розвинутих країн з'явились і розвиваються нові тенденції у відносинах власності. їх прояви:

• розширення плюралізму форм власності. Розвиваються вже наявні й утворюються нові форми власності (робітнича власність, власність трудового колективу). Ці форми взаємодіють і доповнюють одна одну. Завдяки цьому забезпечується конкуренція та ефективне функціонування економіки в цілому;

• розвиваються змішані і комбіновані форми власності (концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи, транснаціональні корпорації (ТНК) та інші об'єднання;

• посилюється процес демократизації і соціалізації відносин власності: створюється власність трудових колективів, збільшується частка акцій працівників фірм, робітників, вони залучаються до управління корпораціями і до розподілу доходів;

• відбувається зміна структури об'єктів власності. Зростає частка інтелектуальної власності — інформації, комп'ютерних програм, інформаційних технологій;

• розширюються форми й об'єкти міжнародної власності — ТНК і транснаціональні банки (ТНБ) на основі розвитку форм міжнародного співробітництва;

• відбувається деперсоніфікація власності на засоби виробництва, що знаходить своє вираження у втраті окремими власниками капіталу монопольного контролю над його функціонуванням, бо управління акціонерними товариствами здійснюється не приватними власниками, а професійними менеджерами.

У 90-х роках XX ст. відбулися суттєві зміни відносин власності в Україні. Вони викликані необхідністю переходу до ринкової економіки. З цією метою було проведено приватизацію.

Приватизація — це відчуження державної власності на користь окремих громадян, домашніх господарств та інших суб'єктів.

У період існування командно-адміністративної системи в Україні було суцільне одержавлення власності. Для переходу до ринкової економіки необхідно було створити різні форми власності та господарювання. Для цього було проведено приватизацію. Об'єктами масової приватизації були:

1) майно державних підприємств;

2) державний житловий фонд;

3) державний земельний фонд.

Певна частина державного майна була приватизована безоплатно, шляхом видачі громадянам України приватизаційних сертифікатів, які повинні були обмінюватись на акції приватизованих підприємств.

Великі і середні підприємства приватизувались шляхом перетворення їх в акціонерні товариства. їхні акції продавалися на аукціонах в обмін на майнові сертифікати, за гроші, під інвестиційні зобов'язання та на інших умовах.

Малі виробничі об'єкти — магазини, майстерні, кафе та інші приватизувались за викуп та шляхом продажу з аукціону.

У країнах з розвинутою ринковою економікою приватизація проводилась в обмежених масштабах і головним чином на ринкових умовах. її метою було поповнення державного бюджету та оздоровлення економіки. У країнах із перехідною економікою вона проводилася з метою створення різних форм власності та господарювання, які є основною умовою розвитку конкуренції; створення умов для розвитку вільного підприємництва та приватного сектору економіки; підвищення ефективності виробництва і створення умов для розвитку вільної економічної ініціативи та посилення особистого інтересу, який розвивається на основі приватної власності.

Власник контролює об'єкт власності, однак його влада над економічним об'єктом не може бути безмежною. Суспільство здійснює контроль і обмежує права власників. Держава своїм законодавством забороняє використовувати капітал для виробництва зброї, вибухових речовин, наркотиків та інших видів діяльності, вона здійснює ліцензування в багатьох сферах, установлює порядок успадкування, розробляє нормативи з технічної безпеки робіт та екології, порядок залучення робочої сили у виробництво; через податкову систему забезпечує формування державного бюджету. Навіть земля, будівлі, житлові будинки, які є в приватній власності, можуть бути вилучені в приватного володіння з виплатою компенсації власникам, якщо виникає необхідність будівництва державного об'єкта — дороги, трубопроводу і подібного.

Отже, приватна власність не становить неприступної фортеці. Але вона захищається законом і держава створює умови для її розвитку.