15.Конституційний розвиток сша у період Новітнього часу.

Основні зміни у діяльності Конгресу, Президента, виборчому праві. Загальні принципи конституції, що стосуються Конгресу і діяльності обох палат – сенату і палати представників – зберегли свою силу. До початку першої світової війни федеральний конгрес привласнив собі непередбачене конституцією право видавати закони в галузі економіки, залізничного будівництва, патентної справи значно допоміг посиленню ролі конгресу Верховний суд США. Відбувалися зміни і в самій роботі конгресу. В обох палатах конгресу – палаті представників і сенаті – основна робота переноситься в їхні комітети. Усі законопроекти проходять через постійні комітети і без їхнього схвалення не можуть бути поставлені на голосування палат.Зростає роль верхньої палати – сенату. Кількість штатів досягла п‘ятдесяти і тому обирається сто сенаторів – по два від кожного штату.Американський президент виступає не тільки як глава держави, глава уряду, лідер однієї з двох провідних буржуазних партій, головнокомандувач і т.д., але і як головна особа, відповідальна за управління країною в кризових ситуаціях, як "арбітр" у регулюванні відносин між федерацією і штатами, як координатор економічної і соціальної політики США.Наділення президента широкими повноваженнями у сфері економіки і соціальних відносин призвело до створення при президенті низки федеральних виконавчих органів, зокрема групи економічних радників, яка визначає основні напрями державно-мопополістичної політики США. Значно розширилися зовнішньополітичні повноваження президента. За допомогою виконавчих угод президент дістав можливість без згоди сенату укладати міжнародні договори і денонсувати їх. Наприклад, були укладені у 1969-1970 роках у такий спосіб договори з Південним В‘єтнамом, Таїландом і т.д. Виросли також конституційні військові повноваження президента, у тому числі і за рахунок конгресу. Право оголошувати війну Конституція, наприклад, вважає прерогативою конгресу. До Другої світової війни були допустимими президентські війни тільки тоді, холи мав місце напад на територію СІІІА. Тепер президент взагалі може розпочинати бойові дії без санкції конгресу. Так, президент Трумен у червні 1950 року почав війну в Кореї, В 1965 році розпочалася за наказом президента війна у В'єтнамі. За розпорядженням президента Клінтона відбувалися бомбардування Іраку, Косова.Конституція США в новітній період залишалася майже незмінною. За всю історію існування США було запропоновано близько 10 тис. поправок до конституції, але прийнято тільки 28, з них діючими є лише 25.  Першою поправкою в новітньому періоді була 16-та поправка прийнята в 1913 році. Вона розширила права конгресу у галузі оподаткування, ввівши федеральне оподаткування прибутків. Конституція США залишається в загальному, майже незмінною, проте трансформація соціально - економічних і політичних відносин закріплювалася законами, що приймалися конгресом США

16.Цивільний кодекс 1804р.Наполеон Бонапарт надавав особливого значення цивільно-правовій кодифікації. У серпні 1800 року було створено комісію для складання кодифікації. Головною особливістю цього Кодексу стало переплетення к помпою й римського права. В основу Кодексу було покладено інституційну систему, яка бере початок від Інституцій Юстиніана. Він складався з трьох книг. Перша включала статті про громадянство, акти цивільного стану, сімейне право та опікунство, друга регулювала відносини власності, а третя описувала різноманітні способи, якими набувається власність. Вона фіксувала різноманітні види зобов'язань, а також містила норми спадкового права. Кодекс складався з 2281 статті і замінив собою близько 12 тис. актів, ухвалених у роки революції. Ключовими положеннями першої книги Кодексу були статті 7 та 8: "Всі французи володіють цивільними правами. Користування цивільними правами не залежить від якостей громадянина. Поняття юридичної особи було відсутнє, оскільки в той час воно асоціювалося з феодальними й цеховими корпораціями, забороненими революційним законодавством. Громадяни виступали, як правило, в майновому обороті самостійно як фізичні особи.Незважаючи на деякі суперечності й недосконалості, що містилися в Цивільному кодексі 1804 року, він мав виключне значення.Французький цивільний кодекс було реципійовано у прирейнських землях Німеччини, Латинській Америці і навіть у Японії.Відповідно до доктрини Кодексу власність мала абсолютний характер, права власності практично нічим і ніким не обмежувалися.Право власності посідало ключове місце серед інших інститутів речового права. Цивільний кодекс ліквідовував феодальний поділ майна на родове і благопридбане, а також архаїчне уявлення про умовності та розщеплення речових прав. Він передбачав новий поділ речей на рухомі й нерухомі, які у свою чергу поділялися на чотири групи. До першої групи належала нерухомість .Друга група включала речі, нерозривно пов'язані з нерухомістю . Третю групу становили рухомі речі, а до четвертої входили особливо цінні рухомі речі . Норми Цивільного кодексу, які регулювали зобов'язальні відносини, відзначалися індивідуалістичним характером і надавали широкі права приватним особам, обмежити які практично ніхто не міг. Зобов'язання за Кодексом могли випливати із правочинів чи заподіяння шкоди. Основна увага приділялася зобов'язанням, що випливали з правочинів. Під правочином у Кодексі і розумілася "домовленість, на підставі якої одна чи декілька осіб зобов'язуються перед іншою особою або перед декількома іншими особами надати що-небудь, зробити щось або не робити чогось. Нездатними до укладання договорів визнавалися неповнолітні .Із звичаєвого права до Цивільного кодексу було перенесено інститут родинної ради. На ній вирішувалися питання укладання шлюбу, виховання й покарання дітей та інші родинні проблеми, наприклад, погодження з дідом і бабою вимагалося в разі смерті чоловіка, який залишив вагітну дружину. Члени родинної ради призначали їй "попечителя лона", який брав участь в управлінні майном з усіма наслідками, що звідси випливали.Цивільний кодекс зафіксував зміни у спадковому праві. Й надалі зберігався визнаний до цього поділ на успадкування за законом і за заповітом. З метою захисту інтересів законної родини закон обмежував права заповідача при розпорядженні своїм майном. Кодекс не усунув майнову нерівність законних і позашлюбних дітей. Визнані за життя батька діти одержували лише незначну частку спадщини, а невизнані повністю усувалися від прав успадкування.

17. Держ.лад 5 республіки,за Конституцією 1958. У травні 1958 р. в обстановці військового заколоту в Алжирі парламент закликав до влади генерала де Голля і наділив його уряд надзвичайними повноваженнями. Уряд спішно підготувало проект нової конституції, який у вересні 1958 р. був схвалений на референдумі і з жовтня 1958 р. набрав чинності. Конституція 1958 р. Автори Конституції 1958 р., виходили з необхідності докорінного перегляду принципів, що лежали в основі державного ладу Третьої і Четвертої республік. Перш за все передбачалося стабілізувати політичну систему всіх видів влади та посилення незалежності виконавчої влади від політичних маневрів різних партій. Виконавча та законодавча влади повинні були бути чітко розділені. Однак ще більш ефективним засобом зміцнення системи владарювання повинен був стати інститут глави держави. Президент повинен був виражати вищу волю держави з проблем першорядного значення. Таким чином, одним з найважливіших завдань цього органу було гарантувати стабільність виконавчої влади в несприятливих політичних та економічних умовах. Ці ідеї були чітко проведені в тексті нового основного закону. Свідченням цьому є сама структура конституції, побудованої за схемою президент - уряд - парламент. Центральною ланкою всієї політичної системи став президент.Президент був наділений значними повноваженнями не тільки у виконавчій, але і в законодавчій сфері.Президент отримав також право розпуску нижньої палати парламенту , що не характерно для суто президентських республік. Він представляв Францію в міжнародних відносинах, наділявся значними прерогативами в області зовнішньої політики. Друге місце в державному механізмі П'ятої республіки було відведено уряду. Прем'єр-міністр, повноваження якого визначені більш детально, повинен керувати діяльністю уряду, нести відповідальність за оборону країни, забезпечувати виконання законів, видавати нормативні акти в порядку регламентарної влади, призначати на військові і цивільні посади. На останнє місце серед вищих державних органів Конституція 1958 р. помістила парламент. Він складався з двох палат - Національних зборів і Сенату, які були практично рівноправними.

18. Джерела цивільного права та розвиток основних цивільно-правових інститутів Великобританії у Новітній час.

Основними джерелами англійського права є судові прецеденти, тобто рішення вищих судів, що мають обов'язкову силу для них самих і нижчих судів, статути - законодавчі акти британського парламенту і що видаються виконавчими органами акти делегованого законодавства .В системі судових прецедентів розрізняють норми загального права , яке почало формуватися ще в XI ст. і нині відіграє основну роль, або доповнює законодавство і норми так званого права справедливості, що складалася з рішення суду канцлера, який існував з ХV століття до судової реформи 1873 - 1875 рр.. У ході багатовікового розвитку англійського прецедентного права склалися численні, часто досить суперечливі, але в цілому досить ефективні правила, що регламентують силу і обов'язковість судових рішень, способи їхнього тлумачення, застосування і т.п.

До ХХ століття були створені з метою упорядкування правового регулювання окремі консолідовані акти, хоча і стосовно лише до окремих правовим інститутам - закони про сімейних відносинах 1857р., про партнерство 1890г., про продаж товарів 1893р., та ін У результаті законодавство стало під багатьох відношеннях важливим джерелом права, ніж норми сформульовані в прецеденти. Але і ХХ столітті судовий прецедент залишається важливим і повноцінним джерелом англійського права, оскільки зберігаються інститути, що безпосередньо регулюються нормами загального права або навіть права справедливості (деякі види договорів - довірчої власності, відшкодування збитку, відповідальність за порушення зобов'язань та ін.) Протягом ХХ століття серед джерел англійського права істотно зросла роль делегованого законодавства , особливо в охороні здоров'я, освіті, соціальне страхування. Вищою формою делегованого законодавства вважається "наказ в Раді", що видається урядом від імені монарха і таємної ради (дорадчого органу при монарха, що включає вищих посадових осіб Великобританії).

19.Державний лад Російської Федерації за Конституцією 1993р. Російська Федерація (коротка назва Росія) - демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління. Глава держави - президент, який обирається громадянами Російської Федерації на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на чотири роки не більше ніж на два строки поспіль. Президентом може бути обраний громадянин Російської Федерації, не молодший 35 років, який постійно проживає у Російській Федерації не менше 10 років. При вступі на посаду Президент складає народові присягу. Він є гарантом Конституції Російської Федерації, прав і свобод людини і громадянина, вживає заходів з охорони суверенітету Російської Федерації, її незалежності та державної цілісності, забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади. Згідно з Конституцією Російської Федерації і федеральними законами визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави, представляє Російську Федерацію всередині країни і в міжнародних відносинах. Президент призначає із згоди Державної Думи Голову уряду, має право головувати на засіданнях уряду, приймає рішення про відставку уряду, представляє Державній Думі кандидатуру для призначення на посаду голови Центрального банку, порушує перед Державною Думою питання про звільнення з посади голови Центрального банку. Парламент Російської Федерації є представницьким і законодавчим органом. Постійно діючий орган. Складається з двох палат - Ради Федерації (Верхня палата) і Державної Думи (Нижня палата). Державна Дума складається з 450 депутатів, які обираються терміном на 4 роки. Одна й та ж сама особа не може бути одночасно членом Ради Федерації і депутатом Державної Думи. Депутати Державної Думи працюють на професійній постійній основі і не можуть перебувати на державній службі, займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності. Половина депутатів Державної Думи (225 осіб) входять до парламенту від територіальних одномандатних округів і 225 обираються за партійними списками. Депутатом Державної Думи і Ради Федерації може бути обраний громадянин Російської Федерації, якому виповнився 21 рік і який має право брати участь у виборах. Рада Федерації обирає зі свого складу Голову Ради Федерації та його заступників. Державна Дума обирає зі свого складу Голову Державної Думи і його заступників. Виконавчу владу здійснює уряд Російської Федерації. Уряд складається з голови, його заступників і федеральних міністрів. Голова уряду призначається президентом із згоди Державної Думи. Перед новообраним президентом уряд складає свої повноваження. Уряд розробляє і подає Державній Думі федеральний бюджет і забезпечує його виконання, подає Державній Думі звіт про виконання федерального бюджету; забезпечує проведення єдиної фінансової, кредитної і грошової політики, забезпечує проведення єдиної державної політики в галузях культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, екології; управління федеральною власністю, вжиття заходів щодо забезпечення оборони країни, державної безпеки, реалізації зовнішньої політики, прав і свобод громадян, охорони власності і громадського порядку, боротьби зі злочинністю. Уряд може подати у відставку, яка приймається або відхиляється президентом.