Модуль №1

Суспільний лад давнього Вавилону.

Суспільний лад Вавілону характеризується особливою складністю та строкатістю соціальної складу. Найнижчу верству населення становили раби. їх називали вардум. Рабство носило домашній, патріархальний характер. Це означає, що раби працювали разом з общинниками царськими, храмовими людьми на громадських роботах, жили разом зі своїми власниками під одним дахом, спільно харчувалися, брали однакову участь в домашньому господарстві, ремісництві, могли мати своє майно, володіти і користуватись ним (хоча і були певні обмеження), мати сім'ю. Джерелами рабства були: військовий полон; народження від рабині; продажа дітей в рабство своїми батьками; віддання у рабство за злочини, за несплату боргів; купівля рабів в інших країнах.Рабоволодіння було колективним (общин, храмів, держави) і приватним. Вільне населення.У Вавілоні виділялись дві основні групи вільних: перша - авілум ("людина", "син людини"), друга - мушкену ("ті, що б'ють чолом"). Останні були особами більш ницого походження, оскільки не були нащадками "своїх" і не мали коренів в общині. Це були царські служилі люди нижчої категорії. Усі високі посади в державі могли займати лише представники авілум. Різниця між цими категоріями осіб найкраще прослідковується правових нормах, які стосуються охорони життя, здоров'я, честі як їх самих, так і членів і сімей.В процесі розвитку товарно-грошових відносин виділяється нова категорія населення – тамкари, до яких відносилися лихварі, кредитори, торговці і ін.Найчисленнішу частину населення становили селяни-общинники. Жерці у Вавилоні не утворили окремого стану, оскільки в адміністративній раді храму були представлені як жерці, так і царські чиновники, посади жерців продавались.

Державний лад давнього Вавилону. За формою правління Вавилон – деспотична монархія.На чолі держави стояв цар (лугаль, патесі, енсі). Його владу можна охарактеризувати такими трьома принципами: єдинодумство, єдинобогство, єдиновладдя. Влада монарха не є абсолютною, оскільки він повинен був рахуватись з торговою знаттю і йти на поступки. Цар був главою чиновницько-управлінського апарату, наділявся необмеженими повноваженнями в галузі законотворчості, судочинства, виконував широкі господарські функції (будівництво храмів, керівництво іригаційними роботами, регулювання цін на товари, ставок винагороди ремісникам і ін.).ПОСАДОВІ ОСОБИ. Державний устрій характеризується наявністю розгалуженого чиновницько-адміністративного апарату, який очолювався царем.Нубанда був помічником царя у сфері управління. Він мав свій власний адміністративний апарат, за допомогою якого погоджував, спрямовував і контролював робот всіх відомств.Шапір-нарим - помічник нубанди, який відповідав за стан систем водопостачання.Мушепіш – за мобілізацію населення на громадські роботи; вакіль-тамкар (голова корпорації лихварів) - за збір царських мит і податків; вакіль-аммурі - очолював військове будівництво. Серед інших вищих посадових осіб можна виділити начальника царської охорони, радники царя, полководців та ін.Місцеві органи влади і управління. В адміністративному плані держава 6yла поділена на області, які очолювались царськими намісниками – шаган-шакканакум. Далі йшли міста, очолювані рабіанум або хазианум і сільські общини зі старійшинами. Судова організація. Спочатку судові функції виконували жерці. Але із зміцненням царської влади і посиленням централізації в країні, вони замінюються світськими. В епоху Хаммурапі судові функції виконували органи управління. Тому судова організація Вавілону не відділена від адміністративної влади. Вищим суддею і найвищою судовою інстанцією для розгляду цивільних і кримінальних справ був цар. Але досить часто монарх направляв справи в нижчі судові органи. Лише цар користувався правом помилування злочинців.Серед інших органів, які виконували судові функції можна виділити наступні: рабіанум шакканакум, старости в общинах та ін. Судочинство носило колегіальний характер. Судові колегії складалися з 3 членів, функції яких виконували представники рабовласницької знаті, чиновники, впливові громадяни і ін.При Хаммурапі з'являються царські суди, які створювались у великих містах розглядали справи, що стосувались царського майна і царського люду.

Закони Хаммураті давного Вавилону.

Джерелом права у Вавилоні був звичай. Поряд із звича-ями досить рано з’являється закон, необхідність якого дикту-валась прагненням пом’якшити протиріччя, що виникають у суспільстві. Правління царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н.е.) Відомі закони Хаммурапі відносяться до кінця його царювання. Ці закони були вибиті на великому, чорному базальтовому стовпі, який у 1901 році віднайшла французська археоло-гічна експедиція при розкопках м. Сузи (на схід від Вавилону). Зверху стовпа зображений сам Хаммурапі. Він стоїть перед троном, на якому сидить верховний бог Вавилону Мардук. У руках Хаммурапі жезл – символ судової влади, що вручив царю бог. Текст складається з трьох частин: вступу, 282 статей і висновку. У вступі Хаммурапі оголошує, що боги передали йому царство для того, “щоб сильний не притісняв слабого, вдову і сироту”. Далі йдуть благодіяння, які були надані Ха-ммурапі містам своєї держави. Після вступу йдуть статті за-конів, які закінчуються висновком. При складанні збірника у його основу було покладено звичаєве право, шумерійські судебники, нове законодавство. Закони недосконалі з точки зору їх повноти і за своєю категоричністю вони не передбачають різних явищ життя. Тексти складені, в основному, в казуїстичній формі. За-кони не містять загальних принципів, відсутня система у ви-кладенні, хоча певна логіка має місце. Законник не може вважатися всеохоплюючим. У ньому не згадується багато державних і релігійних злочинів, основні види вбивств та ін. Є підстави вважати, що справи про такі злочини розглядалися згідно з нормами звичаєвого права.

Суспільний та державний лад міст-держав Афін.За суспільним ладом поліси були станово-класовим громадянським суспільством, союзом голів і власників окремих господарств, заснованих на рабовласництві. Античні соціуми вирізнялися чітким розшаруванням на панівну верхівку - судновласники, купці, лихварі, землевласники та власники крамниць і майстерень; на вільних громадян - ремісники, землероби, торговці; та невільників - рабів, склад яких поповнювався полоненими, дітьми рабів, проданими у рабство. Своєрідне місце у суспільстві займали іноземці (метики) та гетери (жінки легкої поведінки), які не належали до жодної з груп.До II ст. до н. е. у полісах взяли гору демократичні Засади, згідно з якими вирішальна роль належала демосу (народу - громадянам міста), а всі інститути держави, включно з вищим владним органом - народними зборами - переважно обстоювали Інтереси повноправних громадян. Однак уже з I ст. до н. е. основні посади й фактичне управління полісами потрапили до рук невеликої групи аристократичних сімей, і демократичну форму правління замінила аристократична. Проте на початку Ольвія, Тіра, Херсонес та ряд інших полісів розвивалися як рабовласницькі демократичні республіки, законодавча влада в яких належала народу - демосу, що обирав архонтів, стратегів та інших урядових осіб. Раби, жінки та іноземці не мали права громадянства. Всі ж громадяни присягалися п,і вірність місту та його законам. Камінь з текстом такої присяги знайдено в Херсонесі.Постійнодіючим органом виконавчої влади була рада міста (буле), яку обирали народні збори на рік, на чолі з головою та його секретарем.Отже, населення міст-держав складалося з трьох основних класів: громадян, мекетів і рабів, які не були рівноправними з політичного іі правового поглядів.

Реформи Солона у давнівніх афінах. Солон (бл. 640 — 559 pp. до н. є.) — політик, реформатор і поет давніх Афін, один із «семи мудреців». На початку VI ст. до н. є. Афіни роздирало протистояння аристократії, що зосередила у своїх руках владу, і більшості населення, обтяженого боргами (через що багато хто потрапив у залежність від кредиторів і навіть позбавився волі). У 594 р. до н. є. афіняни обрали Солона архонтом і доручили йому проведення політичних і економічних реформ в інтересах демосу. Солон ввів закон про свободу заповіту, відмінив борги, добився звільнення тих, хто вже потрапив в рабство за борги, і заборонив надалі робити позики під заставу особистої свободи. Інші економічні реформи заохочували розведення в Аттіці маслин, а також стимулювали ремесла і торгівлю в Афінах (для чого іноземним ремісникам надавалося афінське громадянство). Розпочалося карбування монети, яка успішно конкурувала з монетою інших грецьких держав. Що стосується управління, то Солон встановив в Афінах нову систему, пов'язавши права громадян на участь у виборах і заняття політичною діяльністю з їхнім прибутком. Пентакосіомедимни (п'ятисотлірники, 1-й клас) і вершники (2-й клас) могли засідати в Раді та займати найвищі посади. Зевгіти (3-й клас) могли займати нижчі посади і входити в Раду (буле), у той час як найбідніші громадяни, або фети (4-й клас), могли брати участь тільки в народних зборах. Рада (відома під назвою Ради чотирьохсот) також являла собою одне з нововведень Солона; члени Ради щорічно обиралися 4 афінськими філами, по 100 чоловік від кожної філи. Третім напрямом реформ було нове законодавство. Солон створив й апеляційний суд — геліею, яка була фактично народними зборами, на яких розглядалися оскарження вироків.

Закони Ману давньої індії. Закони ману були створені жерцями однієї із шкіл брахманізму,написані вони у формі дворішів,що має полегшити їх запам"ятовування.Усього в законах 2650 статтей,розбитих на 12 розділів. зміст входить за межі чисто правових норм-тут і політика.мораль,релігійні настанови і тому подібне. Право власності на землю нби розчленоване,земля одночасно належить державі і приватнику.Правомірними способами набуття нерухомої власност є спадщина,купівля,подарунок та набувальна власність.Закони ману регулюють інститут договору.У сімейному праві ,що жінка знаходиться під опікою чоловіка.спадщина ділиться порівну між синами.Карна частина законів ману вржає жорстокістю покарань.злочинцям відрізали нос,вуха,язик,статеві органи.ст 379 передбачає,що брахмана замість смертної кари може застосовуватись бриття голови.

Право давних Афін.Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’явилося писане право у вигляді Законів Драконта, за яки ми відмінялася кровна помста, вводилися нові правила судочинс тва, закріплювалися право приватної власності та відповідальність за його порушення.Закони Драконта стали великою перемогою демосу, оскільки обмежували свавілля родової аристократії при тлумаченні юри дичних правил, які до цього ніде не були зафіксовані. На початку 6 ст. до н.е. Солон провів досить велику законо давчу роботу, внаслідок чого у 5-4 ст. до н.е. закони стали в Афінах головним джерелом права.Афінське право власності не знало чіткої різниці між реча ми. Однак при цьому був відомий поділ майна на рухоме (земля, раби, скот) та нерухоме (гроші, дорогоцінності). Серед речових прав були відомі володіння та власність, причому приватна влас ність вважалася похідною від державної.Зобов ’язальні відносини виникали або з договору, або з факту спричинення шкоди. Договори укладалися частіше за все у пись мовій формі, яка при цьому не була обов’язковою. Показово, що афінському праву на початкових стадіях його розвитку формалізм не був притаманний. Засобами забезпечення договорів виступали завдаток залог і поручительство. Найбільшого поширення отримали! договори купівлі-продажу, займу, зберігання речей, найму та інше.Вступ шлюбув Афінах вважався обов’язковим, однак безшлюбність не тягла за собою покарань. Шлюбний чоловіків дорівнював 18 років, для жінок - 14 років. Афінському кримінальному праву були відомі злочини державні,сімейні,майнові та проти особи.Розрізнялися умисні та необережні злочини (зокрема вбивства). Відомим було поняття самооборони,проводилася різниця між підбурювачем і виконавцем злочину. Серед покраня були відомі смертна кара,продаж у рабство,штраф,конфіскація та інше. Покарання для рабів і вільних було різним.

Суспільний та державний лад давного риму царського періоду. 30-х років до н.е. починається нова історична епоха в історії Римської держави й стародавнього світу взагалі - епоха Римської імперії, що прийшла на зміну Римській республіці. Падіння республіканської форми правління й народження монархічного ладу в Римі не було другорядним епізодом соціально - політичної боротьби.Падіння Римської республіки й твердження Римської імперії стало подією величезного історичного значення, радикальним соціально – політичним переворотом, революцією, викликаною перебудовою традиційних суспільно – економічних і політичних інститутів. Основою перебудови стало перетворення полісно-общинної організації як всеосяжної системи в структуру іншого типу.Історію імператорського Рима прийнято ділити на два періоди: перший період - принципату, другий - період домінанту. Границею між ними служить III в. н.е.

Реформи Клісфена і Перикла у давніх афінах. Перикл (495 до н. е. – 429 до н. е.) – державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах. Подробиці життя Перикла відомі майже виключно за працею Плутарха «Порівняльні життєписи».Після вбивства Ефіальта афінську демократію очолив Перикл – виходець зі знатного афінського роду, обдарований політик З його ім'ям пов'язують не тільки проведення реформ, але й розробку нових принципів управління суспільством, в основі яких – вимога політичного професіоналізму й формування нової соціальної філософії. Перикл, що беззмінно обирався стратегом в 444/443–429 р. до н.е., згуртував навколо себе союз однодумців, своєрідну політичну й інтелектуальну еліту афінського суспільства, за підтримкою якої він здійснював всі свої зовнішньополітичні й внутрішньополітичні заходи.Аристотель пов'язує з ім'ям Перикла два найважливіших закона: про цивільні права й про оплату посадових осіб. Насамперед, була уведена плата суддям. Народний суд, заснований ще при Солоні, становив основу всієї демократичної системи афінської держави. До середини V століття до н.е. геліея поєднувала 6 тисяч афінських громадян, які повинні були засідати в різних судових комісіях, відриваючись від своїх повсякденних справ. Роль суду була багатогранна: він вирішував безліч питань як між самими афінськими громадянами, так і між союзниками Афін по морському союзу, перетворюючись одночасно в найважливіший інструмент контролю над ними. Після падіння тиранії Пісістратидів афінську демократію очолив Клісфен, що належав до роду Алкмеонидів. З ім'ям Клисфена пов'язана подальша демократизація афінського політичного ладу. Клісфену довелося витримати напружену боротьбу з реакційним угрупованням землевласницької знаті, очолюваної Ісагором, сином Тисандра.Спираючись на широкі кола, Клісфен запропонував реформи, які повинні були остаточно підірвати панування родової знаті. Ісагор не користувався достатньою підтримкою серед населення й звернувся по допомогу до Спарти. Спартанці зажадали видалення з Афін Клісфена під тим приводом, що він належав до «проклятого» роду Алкмеонидів, предки яких святотатственно порушили клятву, розправилися із прихильниками Кілона.Спроба відродити в Афінах аристократичний лад за допомогою спартанців, таким чином, привела до повстання народу.

17.Реформи Сервія Туллія у д.Римі.Найголовніше в реформах:усе чоловіче вільне населення Риму-патриціїв і плебеїв-він розділив за майновим цензом на 5 розрядів.До уваги бралася земля.Відповідно до цієї класифікації поділяли обов’язки військової служби,рід військ і вид озброєння і політ.права.Плебеї практично було прирівняні до патриціїв,за ними визнавали маєже повні політ.права.Правове становище людини стало визначатися не за походженням чи за знатністю,а за землею.Римся армія також будується залежно від класифікації на розряди.Кожен з 5 розрядів повинен виставляти певну кількість військових одиниць-центурій і мати певний вид озброєння.Всього налічувалося 193 центурії.Вони були не тільки військовими,а й політичними одиницями.Сходячись на збори,громадяни відтепер шикувалися за центуріями.Кожна центурія мала один голос,який подавав центуріон.Першими голосували вершники,потім громадяни першого розряду.Центуріатні збори згодом стали основними в сус-ві.СЕрвій Туллій розпорядився також провести перепис населення,розподіливши його за розрядами.Дріга частина реформ полягала у тому,що він чітко визначав межі поселення рим.народу,поділивши їх на триби.У трибу зачисляли всіх рим.громадян,які мешкали в одному окрузі.Триби проводили свої народні збори,проводили набір війська.Ці реформи були політ.революцією,яка завдала вирішального удару пережитками первіснообщинного ладу в Римі,родоплемінній організації сус-ва і заверила перехід до Д.Ці реформи заклали основи нового поділу сус-ва-за майновим і територіальними принципами.Зміцнення Риму внаслідок проведення реформ,консолідація населення,послаблення боротьби патриціїв і плебеїв забезпечило йому провідну роль у латинському союзі міст,а незабаром-в усій центральній Італії.

18.Держ.лад Д.Риму в період республіки.Керівну роль відігравали патриції.З їхнього числа скл.сенат,обирався цар,з їхнього середовища обиралися найвищі урядовці держави.Зберігали вплив жрецькі колегії.Формально Народні збори були найвищим органом Д,і рішення їх вважалося остаточним.Їх наз.коміціями.У період республіки існувало 3 види Нар.зб:куріатні,центуріантні і трибутні комісії.У ранньореспубліканський період Нар.зб.відігравали значну роль у держ.житті Риму.Але їх скликали не регулярно,за бажанням сенату чи магістрів.з часом їх роль занепала.У римі сенат мав вел.значення.Спочатку сенаторів призначали консули,а потім цензори.Сенат формувався на 5 р.Головні на засіданнях сенату були консули,претори а потім і плебейські трибуни.значення сенату посилювалося за рахунок зменшення ролі Нар.зб.Магістрати-це службові особи Д.,урядовці уповноважені представляти Рим.Д і від її імені здійснювати держ.акти в галузі управління і судочинства.Магістрат очолює народ.Магістратури поділялися на ординарні і екстраординарні.Ординарні:Консули,Найвищими були посади двох консулів,ця магістратура зявилася відразу після скасування посади рекса.Були претори-заступники консулів,які обиралися на центуріатних зборах з патриціїв.Центуріатні збори почали обирати двох цензурів.Трибуни,ця магістратура мала вел.значення.Вони завжди захищали економ,соц.,політ.права плебеїв.Едели,належали до магістратів сер.рангу.Квестори-помічники консулів.Екстаор:Диктатор,йому належали військова та адмін.влади.Начальник кінноти.Суд.фун-ї мали Нар.зб,сенат,окремі магістрати.Розслідуванням справ займалися квестори.З 4ст.дон.е.фун-ї судочинства перешли до перторів.Діяла колегія центумвірів.Арміями командували консули або диктатор.

19.Держ.лад Д.Риму періоду принципі ату.Октивіану дали імя Августа і дали титул голови сенату-першого сенатора.І пішла форма правління-принципат.Відновлення республіки було лише формальністю.Август став єдиновладним правителем Д.Його влада дістала і релігійну санкцію.Його обрали вел.понтифіком.Він став верховним жерцем,главою рим.релігії.Юридично принцес-імператор вважався найвищим республіканським магістром.Його влада не була спадкова.Титул імператора мав не тільки військовий хар-ер,а й набував всеохоплюючого значення-правителя Д.Сенат вважався найвищим органом управління Д.До сенату переходили деякі фун-ї Нар.зб.,у нього появляється законодавча і суд.влада.За Августина було зроблено розподіл провінцій на імператорські і сенатські.Була поділена держ.скарбниця та фінанси.Поряд з аерарієм,утв.фікс.Зі складу сенату ств.дорадчий орган.Коміції продовжували зкладатися.Зберігалися майже усі посади магістратів,але їх політ значення втрачається.Магістратури цензорів ліквідовано.Нар.трибуни обиралися трибутними зборами,але вони скликалися значно рідше.Магістратура преторів зберігалася.Квестори втратили повноваження в галузі фінансів,перейшовши в розпорядження принцепса,консулів,преторів і намісників сенатських провінцій.

20.Держ.лад Д.Риму період домінанту.Імператора визнали абсолютним монархом.Усе населення ставало його підданими,імператор-особа божественна.Але після визнання християнства імператори вже не вважалися богами,але їхня влада була божественна,а вони представники бога.Діоклетіан остаточно порвав із системою принципату.Він проводив реформи,які докорінно змінили держ.устрій,систему органів й управління,збройні сили,фінанси.Д була поділена на Зах і Сх.Сенат і магістратура зберігалися.Нар.зб.не скликалися.Діалектам провів низку реформ з метою зміцнити політ,воєнну й економ.могутність імперіїюОновлено і розширено за рахунок юристів і фахівців раду при імператорі.При імператорі утв.низку нових галузевих органів,багато нових посад.Вся імперія поділялася на 12 діоцезів,а вони поділялися на провінції.Легіони були розквартировані в окремих провінціях на постійно.Поділено війська на дві категорії:прикордонні і мобільні частини.Збільшено кіль-сть війська.Вводилася нова система оподаткування населення.У фінансовій системі осн.значення набули прямі податки і поземельні.Для цього складено кадастр усіх земель.З часів Діолектіана влада імператорів визнавалася абсолютною,вона обожнювалася.Правління Констянтина ознаменувало остаточний розрив з традиціями принципату.Видав едикт про вільне сповіданнхристиянства.Християнство перетворилося у релігію Д,пануючу.Констянтин утв.адмн-терит.одиниці- 4 префектури.Їх очолювали префекти преторія.вони поділялися на діоцези на чолі з вікаріями,діоцези поділ. На провіції які очолювали ректори,провінції поділ. На округи,якими управляли препозити.На чолі Риму стояв Претор міста.Сенат зберігався,але тільки зовні.Зберігалися посади консулів,преторів і квесторів,але значення вони не мали.У таємній поліції утв посаду фрументаріїв.Магістрат і сенат позбавлені чинити суд.Це перейшло до імператора.

Суспільний та державний лад давної Спарти.Державний устрій рабовласницької Спарти сформувався у результаті перевтілення воєнної демократії у державну організацію, яка зберегла деякі органи родоплемінної організації влади.

Ці перевтілення призвели також до становлення «ликургового ладу», що склався, до VI ст. до н.е. Деякі історики розглядають його як переворот, пов'язаний із закінченням завоювання Мессенії і встановленням ілліотії, що зажадали консолідації громади спартиатів шляхом рівняння їх в економічних відносинах і політичних правах, перетворення її у військовий табір, що панує над масами поневоленого населення.

Соціальний і політичний устрій Спарти цього періоду було закріплено ретрою (договором), приписуваної законодавцеві Лікургу. Вважається, що ретра відноситься до VIII-VII ст. до н.е., Одним із головних обов'язків громадянина Спарти було виховання дітей. Спартанець, який мав три сини, звільнявся від несення охоронної служби, а батько п'ятьох - від усіх існуючих обов'язків.З 20 до 60 років спартиати несли військову службу. Дорослі чоловіки поєднувалися у військові й інші союзи, що визначали соціальний статус їхніх членів.

Право давнього Риму Посткласичний період.Наступні три століття — так званий посткласичний період — позначилися стрімким падінням рівня юридичної науки і розвитком так званого «простонародного права», тобто римського права, пристосованого до умов конкретних провінцій. З адміністративних міркувань імперію було розділено навпіл, однією частиною керували з Рима, іншою — з Константинополя, тож зріс і рівень бюрократизації. Процедуру формулювання замінила процедура розслідування, у рамках якої відмовилися від непрофесіоналів і всю справу слухав призначений державою суддя, який і вирішував спір згідно із законом і відповідно до фактів.

Цю процедуру запозичили й церковні суди, заклавши підвалини для середньовічної римської канонічної процедури, якій притаманна наявність суддів-професіоналів, деталізованих письмових позовних заяв і письмова фіксація всіх свідчень (див. Канонічне право).

Водночас відбуваються процеси щодо кодифікації права. З'являються спочатку кодекси відомих правників, а потім за ініціативи імператорів ці процеси набувають більш системного та значущого характеру. Перші такі кодекси пов'язані з іменами правників Грегоріана та Гермогеніана, імператора Феодосія II.

Право Давнього Риму Класичний період.Головною рушійною силою розвитку права в класичний період були праці правників — попри те, перебували вони на службі в імператора чи ні, — у вигляді коментарів до едикту або звичаєвого права і зводів висновків з приводу реальних чи гіпотетичних справ. Багато часу приділялося розробці норм преторського права. особливо значні досягнення з цього напрямку права мав Салвій Юліан. Класичні правники запровадили в римське право різноманітні термінологічні тонкощі, а до того ж зробили його занадто розгалуженим (Луцій Волузій Меціан), і в середині ІІ століття юрист Гай, нікому не відомий учитель права, розробив для своїх учнів «інституціональну» систему. За системою Гая право було поділено на три розділи, що стосувалися відповідно осіб, речей та дій.

Категорія осіб пов'язувалася з нормами, які регулювали різні види відносин, розглядуваних у трьох аспектах: свободи (вільні громадяни і раби), громадянства (громадяни та іноземці) і становища в сім'ї (незалежні члени родини і ті, хто підвладний іншому).

Категорія речей прийняла на себе головний удар у цій класифікації. Вона включала що завгодно, якщо воно мало вартість у грошовому виразі. Гай визнавав і матеріальні, і нематеріальні речі. До останньої категорії він зараховував, по-перше, боргові зобов'язання у вигляді майна в руках кредитора, які були наслідками або угод, або порушень закону (цивільні правопорушення), по-друге, групи речей, які переходять повністю від однієї особи до іншої, такі як спадок померлого, що потрапляє до рук спадкоємців як певна цілісність.

До третьої категорії належали способи діяльності та визначені різновиди діяльності. Хоча ця схема не мала значного безпосереднього впливу, її залюбки сприйняли як структуру системи приватного права загалом, тож її вплив можна помітити й у сучасних кодексах цивільного права.

Класичний період римського права увінчався в ІІІ столітті появою величезних узагальнювальних коментарів Павла, Ульпіана та Модестіна, які тривалий час обіймали найвищі в імперії посади преторіанських префектів. Опісля того занепад стабільного управління унеможливив розвиток права.

Система влади давньої Індії.Примітивні державні освіти складалися в Давній Індії в I тисячолітті до н.е. на основі окремих племен або спілки племен у формі так званих племінних держав. Вони представляли собою невеликі державні освіти, в яких племінні органи переростало в органи державного управління. Це були монархії, у яких чільну роль грали брахмани, або олігархічні кшатрійскіе республіки, в яких політичне панування здійснювалося безпосередньо військової силою кшатріев. Правителі перших державних утворень (протогосударств) раджі виконували найпростіші функції керування, забезпечували зовнішню безпеку, вершили суд, розпоряджалися як військові фондом земель, наділяючи землею храми, брахманов, знати, збирали ренту-податок. У деяких державних утвореннях влада раджі була виборній, лише згодом затвердився спадковий принцип одержання царственного. При виборних монархів вся повнота влади зосереджувалась в руках ради старійшин. У міру зміцнення влади правителя, формування адміністративних органів рада старійшин втрачає свої колишні повноваження, перетворюється в дорадчий орган при монарха - парішад. Але залежність правителів від брахманской вченого верхівки і військової кшатрійской аристократії, як і суперництво між представниками правлячих Варна, була незмінною.

Приблизно в IX-VIII ст. до н.е. в Давній Індії на базі старих племінних держав, що ростуть разом з розвитком ремесла і торгівлі міських центрів, складаються перші більш-менш великі держави, які ведуть між собою безперервні війни, виснажуючи один одного. Ці держави, крім оспіваних у древнеіндійскіх епічні сказання війн, не залишили помітного сліду в індійської історії.

Державний лад давньої індії,епохи маурів.Існування Величезна разноплеменна імперії певною мірою залежало від створення міцної системи державного управління. Найбільш характерною особливістю її слід визнати пристосування до нових умов вже наявних органів влади.Примітивні державні утворення складалися в Стародавній Індії в I тисячолітті до н.е. на основі окремих племен або спілки племен у формі так званих племінних держав. Вони являли собою невеличкі державні утворення, у яких племінні органи переростали в органи державного управління. Це були монархії, у яких чільну роль грали брахмани, або олігархічні кшатрійскіе республіки, у яких політичне панування здійснювалося безпосередньо військової силою Імперія Маур'їв досягла найвищого розквіту в III в. до н.е. в період правління Ашоки, коли в Індії складається щодо централізована східна монархія. Її кордони простягалися від Кашміру і Гімалаїв на півночі до Майсур на півдні, від областей сучасного Афганістану на заході до Бенгальської затоки на сході. Говорячи про державний устрій, необхідно згадати також про роль армії. Армія грала величезну роль в державах Стародавньої Індії. Війни і грабіж інших народів розглядалися як важливе джерело процвітання держави. Шанувався цар - мужній воїн, який видобуває силою «те, що він не має» (ЗМ, VII, 101). Царю переходила і велика частина награбованого майна, зокрема земля, зброя, золото, срібло; інше підлягало розподілу серед солдатів (VII, 97). Збереження державної єдності потребувало твердого державного управління. Маури в період централізації намагалися тримати всі нитки управління у своїх руках, спираючись на різні категорії чиновників, що складають розгалужену мережу органів виконавчого і судового апарату.Цар був главою адміністративного апарату. Від нього залежали призначення посадових осіб і контроль за їх діяльністю (VII, 54-63, 81). Всі царські чиновники, згідно Артхашастра, ділилися на групи центрального і місцевого управління. Особливе місце займали радники царя - вищі сановники (мантріни, махаматри). З радників царя складався і дорадчий колегіальний орган - мантрипаришад, своєрідний пережиток органів племінної демократії. Членство в мантрипаришад не було чітко встановлено, поряд з сановниками в нього іноді запрошувались представники міст. Цей орган зберігав деяку незалежність, але лише по ряду другорядних питань міг приймати самостійні рішення 20.