1. Банківський нагляд за діяльністю комерційних банків

Банківський нагляд – один із найважливіших елементів захисту прав людини і громадянина суспільних інтересів у банківській сфері. Він спрямований на створення та зміцнення надійності банківської діяльності і значною мірою впливає на стабільність національної валюти. Здійснення банківського нагляду покладено на Національний банк України, який згідно ст. 6 Закону "Про Національний банк України" здійснює банківське регулювання та нагляд. З цього випливає, що поняття "банківське регулювання" та "банківський нагляд" взаємопов’язані між собою. Проте ні в чинному законодавстві, ні в юридичній літературі немає чіткого визначення цих понять.

Поряд з названими термінами вживається ще і термін "банківський контроль". Нерідко всі ці терміни вживаються як тотожні. Так, Пасічник В.В. розмежовує ці поняття і зазначає, що під банківським регулюванням розуміють розробку та видання уповноваженими органами, на підставі законів, нормативно-правових актів, які регламентують види і способи банківської діяльності. А під контролем за діяльністю банків він має на увазі цілісне й безперервне відстеження здійснення банками їх діяльності згідно із нормативно-правовими актами [139, с.238].

На нетотожності термінів "банківське регулювання" і "банківський нагляд" наголошує Орлюк О.П., оскільки відносить їх до різних (хоча взаємодоповнюючих) видів діяльності. Регулювання, на її думку, включає в себе розробку й видання уповноваженими установами конкретних правил, інструкцій, методологічних матеріалів, що базуються на чинному законодавстві та визначають структуру і способи здійснення банківської діяльності. Контроль за діяльністю банків здійснюється з метою забезпечення їх надійності і стійкості. Він передбачає цілісний і безперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності у відповідності з чинним законодавством [127, с.162].

В цьому контексті заслуговує на увагу визначення цих понять, що подані у Енциклопедії банківської справи України, а саме:

– банківське регулювання – одна із функцій держави, яка полягає у створенні системи норм, що регламентують і регулюють діяльність банків, визначають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства [65, с.454].

– банківський нагляд - особливий вид відомчого контролю системи моніторингу та активних упорядкованих дій, здійснюваних державою (в особі центрального банку чи уповноважених наглядових органів) з метою забезпечення дотримання комерційними банками та іншими фінансово - кредитними установами законодавства та обов’язкових економічних нормативів [65, с.68]. Як бачимо з наведеного у довідково-енциклопедичній літературі ці поняття розрізняються.

Суттєве значення для розуміння поняття "банківське регулювання" та його відмежування від поняття "банківський нагляд" має їх законодавче закріплення в Законі "Про Національний банк України". Стаття 1 цього Закону визначає банківський нагляд як систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. Банківське регулювання визначається як одна з функцій Національного банку, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства [175].

Насамперед необхідно зазначити, що нагляд - це здійснення спеціальними державними органами постійного спостереження за діяльністю непідпорядкованих їм органів або осіб з метою виявлення порушень законності, тоді як контроль характеризується наступним: між контролюючим і, контрольним, якщо здійснюється відомчий контроль, існують відношення підпорядкованості; об’єктами контролю є як законність, так і доцільність діяльності контролюємого; у відповідних випадках контролюючий орган вправі застосовувати заходи впливу до підконтрольного за допущені порушення [5, с.454-458].

Контролюючий орган, у більшості випадків, наділяється більш дієвими засобами впливу, і, перш за все, правом відміняти незаконні акти, саме це є характерною рисою контролю порівняно з наглядом.

Отже, вважаємо, що поняття контроль і нагляд є самостійними функціями, які визначають діяльність державних органів та їх компетенцію і спрямовані на досягнення поставлених перед відповідними органами мети і виконання завдань.

Управління комерційними банками з боку державних органів здійснюється в формах регулювання та нагляду. Банківське регулювання як одна з форм державного управління являє собою систему заходів, за допомогою яких держава через центральний банк (або інший уповноважений орган) забезпечує стабільне та безпечне функціонування банків, попереджає дестабілізаційні процеси в банківській системі. Регулювання включає в себе розробку та видання уповноваженими органами нормативних актів, положень, інструкцій, методологічних матеріалів, які базуються на чинному законодавстві та визначають структуру і способи здійснення банківської діяльності.

За своїми цілями ці акти поділяються на акти так званого пруденційного (або інакше "розумного") регулювання та акти економічного регулювання. До пруденційного регулювання відносять видання правових актів, метою яких є мінімізація можливих ризиків банківських установ і забезпечення стійкості та здоров'я як окремого банку, так і банківської системи в цілому [66, с.48].

До економічного регулювання відносять регулювання, спрямоване на досягнення економічних цілей. З метою захисту інтересів вкладників і кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов’язкові економічні нормативи. Фахівці розрізняють три основних види економічних методів регулювання: податкові, нормативні та коригуючі [95, с.13-15].

Відповідно до ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Державне регулювання діяльності банків може здійснюватися НБУ у формі адміністративного або індикативного регулювання. До першої форми можна віднести реєстрацію банків, ліцензування їх діяльності, застосування адміністративних і фінансових санкцій, нагляд та надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Індикативне регулювання має базуватися на використанні та контролі за дотриманням обов’язкових економічних нормативів, визначення норм обов'язкових резервів, норм відрахування до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій, визначенні відсоткової політики, порядку рефінансування банків і встановлення кореспондентських відносин, контролю за певними видами банківських операцій тощо. У правовій літературі цілком слушно підкреслюється, що державне регулювання покликане сприяти забезпеченню: стійкості роботи та зміцненню фінансового стану банківської установи; орієнтації та стимулюванню діяльності банку в галузі кредитування на виконання пріоритетних завдань розвитку економіки та підвищення добробуту суспільства; наукової організації грошового обігу в народному господарстві; створенню системи гарантій захисту інтересів вкладників, в першу чергу фізичних осіб [127, с.162].

Що стосується банківського нагляду, то в широкому розумінні - це система заходів, які використовуються державою для гарантування стабільності фінансової системи країни, її безпеку. Необхідність банківського нагляду з боку держави визначається соціальною природою комерційних банків, які функціонують в основному як недержавні структури, метою яких є отримання прибутку. Одночасно вони виконують спектр суспільно корисних та необхідних функцій (розрахунково-касове обслуговування підприємств, бізнес-структур та населення, збереження грошових заощаджень суспільства та ін.), що й робить регулювання їх діяльності та нагляд обґрунтованим та необхідним завданням держави.

Відомі фахівці з банківської справи О.С. Любунь, К.Є. Раєвський, зазначають, що банківський нагляд на сучасному етапі – це моніторинг усіх видів ризику притаманних банківській діяльності, з метою зведення до мінімуму, насамперед, системного ризику, тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи [237, с.4].

До основних завдань банківського нагляду можна віднести:

• забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

• захист інтересів вкладників, що розміщують свої вклади в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства;

• створення конкурентного середовища у банківському секторі;

• забезпечення прозорості політики діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо;

• забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері.

В країнах зі сталою ринковою економікою банківський нагляд існує в різних формах вже більше ста років, особливого значення він набув в США і країнах Західної Європи. У світовій практиці існують різні підходи до організації банківського нагляду. Науковці з банківської справи з інституційної точки зору виділяють три групи країн, що відрізняються способами організації побудови органів нагляду, місцем та роллю центрального банку в цих структурах [145, с.4]. По-перше, це країни, у яких нагляд здійснюється виключно центральними банками (Великобританія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Греція, Португалія) [148, с.140]. По-друге, країни, у яких нагляд здійснюється центральним банком разом з іншими органами (США, Франція, Німеччина) [11, с.82-87]. По-третє, країни, у яких нагляд здійснюється не центральним банком, а іншими органами відокремленим від центрального банку (Швеція, Норвегія, Данія, Австрія, Канада) [3, с.175].

Таким чином, у різних країнах використовують різноманітні способи створення структур, що виконують функцію банківського нагляду. Система органів нагляду у тій чи іншій країні відображає специфічні особливості історичного та політично-економічного розвитку країни, її традиції тощо.

У процесі створення банківської системи в Україні функції банківського нагляду було покладено на Національний банк, одним із основних завдань і однією з основних функцій якого є нагляд за діяльністю комерційних банків. Запровадження банківського нагляду в Україні, як зазначає фахівець з банківської справи Кротюк В.Л., має свою історію [104,с.2]. У 1992 р. В складі НБУ було організовано управління банківського нагляду, яке й розпочало роботу над створенням нормативної бази для нагляду за комерційними банками. Серед перших нормативних актів, розроблених цим управлінням, були тимчасове положення "Про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їх діяльністю", затверджене постановою Правління НБУ від 17.07.1992р.; Положення "Про економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків", затверджене постановою Правління НБУ від 21.12.1993р. Статус, функції та завдання служби банківського нагляду НБУ було визначено Положенням "Про службу банківського нагляду НБУ", затверджене наказом Голови Правління НБУ від 12.07.1994р. Відповідно до цього Положення діяльність служби банківського нагляду була спрямована на забезпечення дотримання банками економічних нормативів, аналізу даних балансу, інспектування безпосередньо на місцях.

Суттєві зміни у структурі банківського нагляду відбулися у 1997р., після затвердження Правлінням НБУ Положення "Про структуру системи банківського нагляду та його повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності банків" від 17.11.1997р. Згідно з цим актом НБУ система банківського нагляду скоординована за вертикаллю і діє як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ.

Найвищою інстанцією системи банківського нагляду є Правління НБУ, до компетенції якого відноситься прийняття найважливіших рішень щодо банківського нагляду, видання нормативно-правових актів, вирішення питань відносно відсторонення керівників банку, призначення тимчасової адміністрації банку та припинення його діяльності.

Банківський нагляд на рівні регіональних управлінь НБУ виконують відділи банківського нагляду за діяльністю комерційних банків, створені в цих управліннях. До основних їх напрямків діяльності відноситься:

• підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій;

• надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківських операцій;

• інспектування банків і банківських установ;

• обробка економічної інформації;

• здійснення нагляду за банками, які отримали сукупний рейтинг: "сильний" (1), "задовільний" (2) та посередній (3).

Від часу створення банківського нагляду в структурі НБУ, серед науковців і фахівців банківської справи йде дискусія відносно того, де нагляд повинен функціонувати: в складі НБУ чи бути відокремленим від нього.

Керівники НБУ виходять з того, що нагляд за банками повинен функціонувати як складова структура НБУ [214, с.25; 44, с.31]. Зокрема, Кротюк В.Л. зазначає, що центральний банк є ядром фінансової системи і банківський нагляд є його прямою і цілком природною функцією, а тому на його погляд, в Україні нагляд має здійснювати НБУ [103, с.131].

В той же час деякі науковці, зокрема Салтинський В.В. вважає, що відокремлення нагляду від НБУ сприятиме суттєвому покращенню роботи щодо банківського нагляду та контролю за діяльністю комерційних банків [200, с.194].

Про створення наглядового органа держави за діяльністю банків відокремленого від НБУ наголошувалося в Указі Президента України "Про заходи щодо зміцнення банківської системи та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень" від 14.07.2000 р. [172]. Але це питання залишається не вирішеним. На мою думку, незалежно від того як інституціонально-організований банківський нагляд, орган, що здійснює його повинен мати всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ним завдань.

Нагляд за комерційними банками НБУ традиційно здійснює двома методами:

• безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд;

• виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд - це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, що здійснюється на основі документів, які подаються самими банками. Безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки (збитки та інші супутні форми)), що подаються органами банківського нагляду на регулярній основі і дає можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків. Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження яка дозволяє виявити проблеми у діяльності комерційних банків, що дає змогу обмежити їх надмірні ризики та попередити їх банкрутство. При цьому слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він проводиться на основі достовірної звітності, отриманої від банків, та уразі дотримання ними певних стандартів обліку, звітності, високого рівня комп'ютеризації банківської діяльності. Дані звітності комерційних банків аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу виявити, чи дотримуються банками економічні нормативи; досліджуються тенденції в діяльності банків за певний період; проводити порівняльний аналіз за групами банків. На основі різних аспектів діяльності комерційного банку органи безвиїзного банківського нагляду роблять загальний висновок про фінансовий стан банку, формулюють рекомендації про необхідність здійснення відповідних заходів щодо покращення його фінансового стану. Для оцінки фінансового стану та визначення рейтингової оцінки банківських установ НБУ використовує міжнародну стандартизовану оціночну систему CAMEL. В Україні на її основі Правління НБУ прийняло Положення про порядок визначення та застосування комплексної рейтингової оцінки комерційних банків за системою CAMEL від 25.06.1998р.

Порівняно з безвиїзним наглядом виїзні інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі реального фінансового стану банку.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими.

Крім державного нагляду, що здійснює НБУ до системи наглядово-контрольної діяльності відноситься і банківський аудит.

Банківський аудит існує у двох формах:

• внутрішній, що проводиться відповідною службою банку;

• зовнішній, що проводиться незалежними аудиторськими фірмами [26,с.60-61].

Внутрішній аудит є невід'ємною частиною діяльності комерційного банку. Він спрямований на перевірку та оцінку адекватності й ефективності системи внутрішнього контролю і якості виконання співробітниками банку своїх обов’язків [32, с.51-53].