2.3. Організаційна структура й керівні органи комерційних банків

Становлення комерційних банків відбувалося в складних, кризових умовах, у той час, коли Україна стала на шлях перетворень, здійснюваних в економіці і соціальній сфері. Тому проблеми, що стосуються їх функціонування є актуальними.

Ефективність діяльності будь-якого банку залежить у першу чергу від ефективності управління ним. Управління комерційним банком, хоча здебільшого це не державні установи, здійснюється, як зазначає Кротюк В.Л., на основі державного управління [103, с.21-22]. Саме воно є загальною функцією для всіх органів і установ як державних, так і недержавних. А сфера державного управління в цілому - є предметом адміністративного права [4, с.19]. Так, адміністративно-правовими нормами регулюється порядок створення комерційних банків і одержання ліцензій на право здійснення банківських операцій. Адміністративно-правові норми визначають компетенцію банків, порядок застосування до посадових осіб банків заходів адміністративного впливу. Адміністративне право забезпечує законні дії посадових осіб адміністрації банків, разом з тим, створює належні умови для правильного здійснення фінансових правовідносин [152, с.211-213].

Об’єктом фінансово-правового регулювання в сфері банківської діяльності є визначення правових основ банківської системи, встановлення публічно-правових обов’язків учасників відповідних правовідносин.

У широкому значенні слова структура організації є сукупністю складових елементів і стійких зв’язків між ними для виконання її цілей - іншими словами, розподіл роботи на окремі задачі, виконувані організацією; утворення управлінь (відділів) і їхнього зв’язку один з одним [50, с.42].

Організаційна структура банку - це його підрозділи (адміністративні, виробничі, облікові, допоміжні) та їх зв’язок між собою. Банк, як фінансово-кредитний інститут, повинен володіти обов’язковим набором ряду підрозділів, що відповідають цілям банку, його функціональному призначенню. Підрозділ банку – це структурна одиниця банку, що не має статусу юридичної особи та виконує функції, визначені банком.

Організаційна структура є важливою складовою успішного функціонування банку в цілому. Від того, як організований банк, як взаємодіють між собою його підрозділи, які відносини між керівниками і працівниками, багато в чому залежить ефективність його діяльності. Тому вибір організаційної структури, що найкраще відповідає діяльності банку, є стратегічною метою управління [113, с.28; 136, с.81-83].

Загалом структура банку, незалежно від того державний він чи комерційний, багато в чому однотипна, хоча існують й відмінності як у системі керівних органів, так і в підпорядкованих службах та підрозділах.

Структура комерційних банків, як показує практика їх діяльності, залежить від ряду факторів. Серед яких можна виділити, по-перше, розмір банку і численність його персоналу. Великий банк об’єднує значну кількість співпрацівників, працюючих в них (від 500 до 1000 чоловік). Окремі великі банки такі як: "Промінвестбанк", "Приватбанк", "Аваль", "Укрсоцбанк", "Укрсиббанк" та деякі інші мають від 3000 до 6000 тисяч співробітників. Звичайно, в таких банках кількість управлінь (відділів) досить велика. В малому банку може не бути спеціальних відділів і тим більше управлінь, що характерні для великого банку. В малому банку працює обмежена кількість працівників, що можуть бути об’єднані у декілька основних відділів (наприклад, кредитний, операційний і т. ін.).

По-друге серед факторів, що впливають на структуру банку є рівень його універсалізації або спеціалізації. Якщо банк проголошує себе універсальним банком, то він неминуче (рано чи пізно) повинен створити ряд спеціальних підрозділів, здійснюючих різноманітні види банківських послуг. Напроти, спеціалізація банку на певному виді діяльності звільнює його від виконання ряду операцій і відповідного формування окремих підрозділів апарату управління. З іншого боку, спеціалізація банку на виконанні певного виду діяльності вимагає від нього створювати ті відділи та управління, які покликані виконувати цей більш широкий круг операцій, відповідних його роду діяльності.

Структура банку обумовлюється, нарешті, завданням економії затрат, необхідністю завантаження банківського персоналу. Банк є комерційним підприємством, він працює в інтересах отримання прибутку. Він не може набирати зайвий персонал, через те, що це збільшує загальні витрати оплати праці банківських працівників. Банк повинен найняти таку кількість працівників, який було б достатньо для виконання відповідного обсягу роботи забезпечувало б необхідним їх завантаженням.

Кінцевою метою формування структури банку є зручність управління усім комплексом банківської діяльності, підвищення продуктивності праці банківських працівників, розширення спектру наданих клієнтам банківських послуг, досягнення високого прибутку.

Організаційні структури банку дещо умовно можна умовно поділити дві групи-класичні й адаптивні.

До класичних форм організаційної побудови банків відносяться: функціональні і дивізійні підрозділи і служби [123, с.13].

Найбільше поширення має функціональна модель структури банку. Основним критерієм функціональної структури комерційного банку є економічний зміст та обсяг операцій, що виконує цей банк. Відповідно до цього кожний банк створює підрозділи та служби які виконують певні операції за їхнім функціональним призначенням. Це означає, що структура банку прив’язана до тієї конкретної діяльності, яку він виконує. Функціональні структури – це більш-менш відособлені підрозділи (служби), що реалізують функції відповідно до розподілу всієї діяльності банку на визначені частки чи галузі, що досить легко розмежувати змістовно.

Важлива особливість даної моделі організаційної структури полягає в тому, що вона являє собою ефективний спосіб організації постійно повторюваних однотипних завдань, що не вимагають оперативного рішення. Це найпростіша, легко керована структура функціонального типу, як правило, характерна для малих банків.

Керівництво банку з урахуванням його стратегії, розміру, асортименту послуг, що надаються, та інших факторів повинно само обирати які підрозділи створювати для використання в роботі, а також визначити принципи й механізми взаємодії між ними.

Законодавство України про банки, не регламентує питання про те, які і скільки саме повинно бути в банках структурних підрозділів. У ст. 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" [162] лише зазначено, що статут банку повинен містити відомості про структурні управління банком, а які саме створювати структурні підрозділи це вже справа самого банку.

Функціональний тип управління банком створює необхідні умови для підтримки виправданого рівня спеціалізації підрозділів банку і підвищення якості його послуг. Разом з тим даний тип побудови організаційних структур не завжди дозволяє ефективно координувати дії підрозділів при вирішенні комплексних проблем розвитку банків, оскільки виникають труднощі при встановленні зв’язків між функціональними відділами. У подібних випадках застосовуються, так звані адаптивні структури, що на відміну від структур функціонального типу більш гнучкі та рухомі, що дозволяє їм порівняно легко пристосовуватися до нових умов роботи.

До адаптивних оргструктур належить дивізійна модель побудови внутрішньої структури банку. Її головна особливість полягає в тому, що вона заснована на поділі праці не по функціональному принципу, а відповідно до видів банківської продукції. Організуючись таким чином, банк зосереджує основну увагу на певних групах клієнтів. При такій організаційній структурі всі банківські послуги концентруються в окремих підрозділах, що обслуговують конкретні групи споживачів. Дивізійна організаційна структура зручна тим, що кожний підрозділ банку, що працює з певною клієнтурою, надає їм повний комплекс послуг.

Крім внутрішніх підрозділів банки можуть створювати і зовнішні. Зовнішніми структурами банку є філії, представництва, відділення, операційні каси, поза касовим вузлом, обмінні пункти, а також різноманітні групи й об’єднання (не тільки банківські), а й інші – за участю банків і небанківських організацій. Створюючи зовнішні підрозділи, кожен банк повинен прагнути до максимально чіткого формування своєї політики у відношенні до них, вибираючи ті з них, і в таких сполученнях, що найбільше відповідає його намірами на ринку банківських послуг і можуть бути забезпечені фінансовими, матеріально-технічними та кадровими ресурсами. Майже всі зовнішні підрозділи можуть характеризуватися як форми конкурентної експансії банків на нові ринки, оскільки так чи інакше розраховані на освоєння фінансових ресурсів нових груп клієнтів, нових видів виробництв (галузей) і нових територій, з якими чи на яких вже працюють інші банки та інші кредитні установи.

Розглянуті моделі організаційних структур внутрішньої побудови в "чистому вигляді", рідко зустрічаються оскільки кожна з моделей має свої переваги і недоліки, які повинні враховуватися в процесі вибору оптимальної структури банку, що відповідає конкретним ринковим умовам. Як показує досвід роботи українських банків, вибір організаційної структури банка залежить від його стратегічної мети і необхідності ефективного рішення, завдань, що постають перед банком. На практиці найчастіше використовується змішаний підхід при побудові організаційної структури банку. Коливання кон’юнктури ринку змушує банки коригувати свою стратегію дій, переглядати внутрішню структуру. А взагалі ж можна говорити про те, що кожен банк має свою специфічну організаційну структуру побудови, продиктовану умовами та метою його функціонування.

Тривалий час, з моменту виникнення комерційних банків в Україні, вони перебували в постійному пошуку ефективної структури управління [74, с.13], тому що те, що добре для одних банків, не завжди доцільно для інших через специфіку виконуваних послуг, місцезнаходження підрозділів чи клієнтів банку.

В даний час у процесі діяльності організаційна структура банків у значний мірі визначилась і стабілізувалася. Тому деякі вчені пропонують застосовувати в банках типову оргструктуру їхнього влаштування [46, с.20-22].

Від організаційної структури банку слід відрізняти керівні органи управління банком. Серед структурних підрозділів і служб комерційного банку науковці виділяють вищі органи управління банком [97, с.104-107; 15, с.24; 135, с. 10-11]. Їх повноваження визначаються нормативно-правовими актами України, зокрема Цивільним кодексом (ст. 97-99) [227]; законами: "Про господарські товариства"[166]; "Про банки і банківську діяльність"[162]. Крім названих законів, кожний комерційний банк має статут відповідно з яким здійснює свою діяльність.

Незалежно від кола виконуємих операцій кожний із банків формує свої керівні органи управління.

До таких органів відносяться:

– загальні збори учасників;

– спостережна рада банку;

– правління (рада директорів банку).

Відповідно з нормами вищеназваних законів вищим (керівним) органом банку є загальні збори учасників (акціонерів) які скликаються для вирішення найважливіших питань діяльності банку. Загальні збори можуть бути двох видів: щорічні (чергові) та позачергові. Чергові загальні збори акціонерів скликаються не рідше як один раз на рік.

Чергові збори акціонерів згідно із ст.38 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мають право вирішувати такі питання:

– визначення основних напрямків діяльності банку та затвердження звітів про виконання їх;

– внесення змін та доповнень до статуту банку;

– зміни розміру статутного капіталу банку;

– призначення та звільнення голів і членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;

– затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;

– розподіл прибутку;

– припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу.

Ці питання належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Порядок проведення загальних зборів регулюється статутом банку, згідно з яким у загальних зборах мають право брати участь усі акціонери незалежно від кількості акцій, власниками яких вони є.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік у термін не пізніше трьох місяців після отримання банком аудиторського висновку щодо його фінансово-господарської діяльності.

Закон допускає проведення позачергових зборів акціонерів, які можуть скликатися у наступних випадках: правлінням банку на письмову вимогу спостереженої ради, ревізійної комісії або акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів; в інших випадках передбачених законодавством України.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту банку більш як 60% голосів. Протокол загальних зборів акціонерів підписується головою і секретарем зборів і не пізніше як через три робочих дні після закінчення зборів передається правлінню банку. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань: внесення змін та доповнень до статуту банку; припинення діяльності банку; призначення ліквідаторів, затвердження ліквідаційного балансу.

Спостережна рада – постійно діючий орган, що обирається з числа акціонерів або їх представників зазвичай в кількості 10-12 чоловік, а іноді і більше, в залежності як вирішать загальні збори. Спостережна рада представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної, статутом банку, контролює діяльність правління банку. Персональний склад спостережної ради обирається загальними зборами акціонерів банку. Зі складу членів спостережної ради загальні збори обирають голову, який керує спостережною радою банку. Члени спостережної ради банку не можуть бути членами правління та ревізійної комісії банку. Спостережна рада банку приймає рішення простою більшістю голосів, що приймають участь в засіданні. При рівній кількості голосів на засіданні спостережної ради банку голос голови є вирішальним.

Спостережна рада банку, як орган власників банку, здійснює загальне керівництво його діяльністю і при цьому має такі повноваження: призначає і звільнює голову та членів правління (рада директорів банку); контролює діяльність правління (ради директорів) банку; визначає зовнішнього аудитора; встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку; приймає рішення щодо покриття збитків; приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень; затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів спостережної ради банку та членів правління банку; готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників; здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами акціонерів банку. Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначається статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами акціонерів банку.

Іншим керівним органом комерційного банку є правління. Правління є виконавчим органом на чолі з його головою. Воно здійснює керівництво поточною діяльністю, формує фонди, необхідні для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку.

Компетенцію правління банку безпосередньо не визначено в Законі України "Про банки і банківську діяльність", вона визначається в статутах банків. Як свідчить практика українських комерційних банків їх правління вирішують всі питання діяльності банку, крім тих, що належить до компетенції загальних зборів і спостережної ради банку. Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління банку.

Головою та членами правління банку можуть бути особи, які перебувають з банком у трудових відносинах.

Голова правління, як керівник банку, згідно із статутом зазначеного вище банку вирішує наступні питання:

– видає накази, розпорядження, інструкції, інші вказівки з питань діяльності банку;

– організує виконання рішень загальних зборів акціонерів;

– затверджує штатний розклад банку;

– без обмежень розпоряджається майном та коштами банку згідно його повноважень, видає довіреності;

– приймає рішення про притягнення до матеріальної відповідальності працівників банку та їх матеріальне заохочення;

– укладає, змінює і розриває договори, угоди;

– керує діяльністю структурних підрозділів банку;

– розподіляє обов’язки між своїми заступниками, керівниками структурних підрозділів, затверджує посадові інструкції та інші внутрішні документи банку;

– визначає розміри витрат на утримання та розвиток банку;

– здійснює інші функції, що необхідні для забезпечення діяльності банку.

Серед структурних підрозділів банку важливе місце посідають органи, що здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю банку. Відповідно до законодавства такими органами є ревізійна комісія та внутрішній аудит.

Ревізійна комісія – постійно діючий орган, що обирається загальними зборами акціонерів на 5 років. Члени ревізійної комісії обираються та відкликаються загальними зборами з числа акціонерів або їх представників. Не можуть бути членами цієї комісії особи, які є працівниками банку. Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку.

Повноваження ревізійної комісії банку визначаються Законом України "Про банки і банківську діяльність" і статутом банку, а порядок її роботи – положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборами акціонерів банку.

Відповідно з цими актами до повноважень ревізійної комісії відносяться такі питання:

– контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України;

– розглядає звіт внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції для загальних зборів акціонерів;

– вносить на загальні збори акціонерів або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів банку.

Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученням загальних зборів акціонерів, спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10% голосів. Ревізійна комісія доповідає про результати ревізій та перевірок спостережній раді банку. Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не мають права затверджувати фінансовий звіт банку. Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.

Комерційні банки крім ревізійної комісії, відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", створюють службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю спостережної ради банку.

Служба внутрішнього аудиту підпорядковується спостережній раді банку та звітує перед нею, діє на підставі положення, затвердженого спостережною радою. Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту погоджується з Національним банком України.

Служба внутрішнього аудиту виконує такі функції:

– наглядає за поточною діяльністю банку;

– контролює дотримання законів, нормативно-правових актів Національного банку України та рішень органів управління банку;

– перевіряє результати поточної фінансової діяльності банку;

– аналізує інформацію та відомості про діяльність банку, професійну діяльність її працівників, випадки перевищення повноважень посадовими особами банку;

– надає спостережній раді висновки та пропозиції за результатами перевірок; інші функції, пов’язані з наглядом та контролем за діяльністю банку.

Служба внутрішнього аудиту має право на ознайомлення з усією документацією банку та нагляду за діяльністю будь-якого підрозділу банку.

Працівники служби внутрішнього аудиту при призначенні на посаду дають письмове зобов’язання про нерозголошення інформації щодо діяльності банку та збереження банківської таємниці.

Умовою раціональної роботи органів управління банку та прийняття ними максимально виважених рішень є своєчасний аналіз інформації. Це як зовнішня, по відношенню до банку, інформація (про нові закони і нормативні документи, що регламентують фінансово-господарську діяльність; відомості про тенденції розвитку вітчизняного господарського комплексу і окремих його галузей; про перспективи розвитку економіки регіонів; інформація про стан банківської справи в країні та регіоні та ін.). Так і внутрішня інформація банку (про реалізацію раніше прийнятих рішень з найбільш важливих напрямків розвитку банку і по окремим напрямкам його діяльності; про фінансово-господарський стан банку; про звітність підрозділів банку, включаючи звіти про перевірку філій і інших служб; відомості про аналіз діяльності підрозділів і служб банку з виділенням в ній позитивних і негативних тенденцій; про стан кадрової роботи і т.п.). Посадові особи органів управління повинні аналізувати усю цю інформацію, розглядати виявлені в результаті аналізу тенденції, з’ясовувати можливі їх наслідки для розвитку банку, готувати проекти відповідних рішень.

На основі цих даних затверджується концепція розвитку банку в цілому, окремих стратегічних направлень його роботи, план розвитку банку на окремі періоди (рік, квартал і ін.) і плани реалізації окремих рішень. Крім того, керівники органів управління банку зобов’язані корегувати раніше прийняти рішення стосовно стратегії і тактики банку у випадку різкої зміни умов банківської діяльності, стимулювати спеціалістів, які займаються реалізацією прийнятих рішень, змінювати, у випадку необхідності, структуру і штат банку, корегувати кадрову політику.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ