
- •Поняття комерційних банків та історія їх розвитку
- •1.2 Правові засади функціонування банківської системи України
- •2.1. Структура банківської системи України та тенденції розвитку
- •2.2. Принципи діяльності та функції комерційних банків
- •2.3. Організаційна структура й керівні органи комерційних банків
- •Банківський нагляд за діяльністю комерційних банків
- •Шляхи впливу на комерційні банки України
- •Список використаних джерел
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В УКРАЇНІ ТА ЇЇ СТРУКТУРА…....5
1.1. Поняття комерційних банків та історія їх розвитку……………………..5
1.2. Правові засади функціонування банківської системи України………….10
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ, ЯК ОСНОВНОЇ ЛАНКИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ…………..16
2.1. Структура банківської системи України та тенденції розвитку………..16
2.2. Принципи діяльності та функції комерційних банків……………………25
2.3. Організаційна структура й керівні органи комерційних банків………35
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ…..47
3.1. Банківський нагляд за діяльністю комерційних банків…………………..47
3.2. Шляхи впливу на комерційні банки України…………………………....56
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...62
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….
ВСТУП
Тема моєї курсової роботи „Комерційні банки, як основна ланка банківської системи”. Вона займає значне місце у курсі вивчення "Гроші та кредит", адже в умовах перехідної економіки, на етапі формування та розвитку ринкових інститутів банківська система України ще сповна не реалізувала усі властиві їй стимулюючі можливості. Нерозв’язаними залишаються проблеми: підвищення рівня капіталізації банків; ефективності функціонування банківської системи та способів оцінювання цієї ефективності. Відтак банківська система потребує удосконалення, розробки фундаментальних та прикладних засад її подальшого зміцнення, усунення негативних проявів, які мають місце в сучасній банківській практиці. У зв’язку з цим і виникає об’єктивна необхідність проаналізувати теоретичні основи, охарактеризувати банківську систему, запропонувати практичні рекомендації для поліпшення управління її розвитком, спрямувати цей розвиток у необхідне для економіки русло.
Актуальність даної теми полягає в тому, що вона дозволяє розібратися з проблемою розвитку комерційних банків як складової банківської системи України та її економічного зростання взагалі. Адже саме через фінансову систему здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить провідна роль таких фінансових інститутів у суспільстві як комерційні банки.
Сьогодні вони здатні запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних банківських продуктів та послуг.
Мета моєї роботи - дослідити діяльність комерційних банків в ринковій економіці, дати визначення банку як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру банківської системи, яка виконує функції "кровоносної системи" економіки, дати оцінку їх впливу на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки в Україні і показати перспективи розвитку.
Об’єктом дослідження є саме комерційні банки, а предметом - операції, які вони виконують, їх функції, значення в економіці країни, а також проблеми їх розвитку і удосконалення.
Я виділив такі завдання курсової роботи:
– розглянути та проаналізувати теоретичну основу та законодавчу базу України щодо регулювання та нагляду в банківському секторі України
– проаналізувати сучасний стан комерційних банків України.
Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні методи пізнання соціально-економічних явищ і процесів, теоретичні висновки, узагальнення наукових публікацій, положення відповідних нормативно-правових документів національного законодавства.
Основною теоретичною базою, яка була використана при дослідженні діяльності банків стали: Мороз А.М. „Основи банкiвської справи”, Аржевітін С.М. „ Перші 10 років банківської справи в Україні ” , Савлу М.І. „ Вступ до банківської справи ”.
Результати дослідження викладені у трьох розділах. У першому розділі розкривається структура банківської системи в Україні. Другий розділ направлений на аналіз сучасного стану розвитку комерційних банків, як основної ланки банківської системи. А в третьому розділі описуються шляхи розвитку комерційних банків України.
РОЗДІЛ 1. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В УКРАЇНІ ТА ЇЇ СТРУКТУРА
Поняття комерційних банків та історія їх розвитку
Комерційні банки – кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств усіх галузей господарства, головним чином - за рахунок грошових капіталів і заощаджень, залучених у вигляді внесків. Комерційні банки – головна ланка кредитної системи.
Вони утворюються як акціонерні товариства, або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають "фінансовими універмагами" або "супермаркетами кредиту". Вони пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення. Характерна риса комерційних банків - повна самостійність підприємств у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення інших операцій, провадять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють без контрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать до найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності. Основою такого контролю є спеціальне законодавство й антимонопольні закони. Щоб обмежити створення великої кількості "слабких" банків, які можуть легко банкрутувати і викликати "ланцюгову реакцію банкрутств" серед своїх клієнтів держави встановлюють досить високі квоти на їх статутний капітал. Крім того, центральний (Національний) банк визначає для комерційних банків розмір обов'язкових резервів, які у більшості випадків зберігаються у центральному банку, розмір граничного ризику на одного позичальника (встановлюється певний відсоток від загальної суми власних коштів банку). Так забезпечується ліквідність комерційного банку, тобто його здатність у кожен певний момент задовольнити вимоги вкладників на готівку. Уряд, центральний банк і страхові компанії (за допомогою спеціального страхування) гарантують, що комерційні банки забезпечать збереження коштів своїх клієнтів.
Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове та інше банківське обслуговування кредитних осіб і громадян шляхом здійснення операцій і здійснення інших банківських послуг.
Комерційні банки відрізняються:
– за призначенням статутного фонду та засобу його формування. В цьому зв'язку вони виступають у формі акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, за участю іноземного капіталу, іноземні банки та інші;
– за видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні і спеціалізовані;
– за територією діяльності – республіканські і регіональні.
Кошти комерційних банків складаються з власних, залучених і імітованих. Власні це акціонерний капітал, мобілізованим шляхом продажу акцій на ринку цінних паперів, і резервний капітал, що утворюється з відрахувань від поточного прибутку. Резервний капітал призначений для покриття непередбачених збитків та втрат від падіння курсів цінних паперів. Крім того, у комерційних банках є рахунок нерозподіленого прибутку, який згодом буде або розподілений серед акціонерів у формі дивідендів, або зарахований у резерв.
Основні ресурси комерційного банку це залучені кошти, депозити (вклади) клієнтів. Клієнти вносять свої кошти у вигляді депозитів до вимоги або строкових. Останні часто оформляються у вигляді сертифікатів. Зокрема, у США вони випускаються вартістю від 100 тис. дол. і більше.
Кредитні операції комерційних банків поділяються залежно від їх забезпечення, строку, на який видані позички (коротко –, середньо – і довгострокові), а також від методу стягнення процента (при видачі. при погашенні позички або рівними частками). Позички поділяються також залежно від категорії позичальників: на поповнення оборотного капіталу; представникам фондової біржі для біржових операцій; на кінцеве споживання – споживчий кредит під заставу житлового фонду, на придбання товарів у кредит, сільськогосподарські позички, іпотечні (на капіталовкладення) і короткострокові на тимчасові потреби.
Крім комерційних універсальних банків, діють багато спеціалізованих банків та небанківських кредитних організацій. Серед них – інвестиційні банки, що проводять довгострокове кредитування та фінансування капіталовкладень у різних галузях, переважно за рахунок кредитів комерційних банків. Ощадні банки акумулюють, як правило, відносно дрібні вклади, які разом утворюють джерела кредитування виробництва та торгівлі. Позичково-ощадні асоціації акумулюють капітал за допомогою реалізації сертифікатів, що рівнозначні довгостроковим вкладам.
У кредитних спілках капітал утворюється за рахунок пайових внесків (через акції), а використовується для короткострокових позик членам асоціації.
Страхові компанії - специфічні кредитні інститути.
Мобілізовані за допомогою продажу страхових полісів кошти вони використовують для надання довгострокових кредитів підприємствам і державам. Проводиться також страхування кредитів.
Пенсійні фонди створювані для виплати пенсій за рахунок коштів держави, підприємств і самих працюючих, також використовуються як кредитні ресурси переважно шляхом купівлі цінних паперів, акцій і облігацій.
Інвестиційні компанії, отримавши кошти від реалізації своїх акцій дрібним власникам, вкладають їх в акції різних компаній. Отже, підприємства мають істотну підтримку кредитними ресурсами як від комерційних банків, так і від небанківських кредитних організацій, а конкуренція між різними кредитними установами позитивно впливає на діяльність підприємств.
Конкуренція між комерційними банками – явище позитивне, але наявність багатьох дрібних банків веде до розпорошення кредитних ресурсів і загрожує "ланцюговою реакцією" банкрутств дрібних банків, а разом з ними і дрібних підприємств. Тому Центральний (Національний) банк піднімає межу мінімального розміру статутного фонду комерційних банків при їх перереєстрації.
Конкуренція між комерційними банками за клієнтів є впливовим фактором розвитку банківської справи, але у розвинутій ринковій економіці її не залишають без "пильного ока" центрального (національного) банку: контроль за законністю діяльності комерційних банків, коригування кредитної політики за допомогою облікової процентної ставки та нормування резервів.
Історія не лишила достатньо повних відомостей про те, коли виникли банки, які операції виконували, що впливало на їх розвиток. На думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного господарства виник не у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх стадіях товарного господарства, а тільки тоді, коли з’явилася потреба в мережі спеціальних установ, які б регулювали заплутаний грошовий обіг і проводили кредитні операції. Інші вказують на більш ранні темпи виникнення банків. На їх думку, ті з’явилися ще за античного і феодального господарства, коли виникла потреба в посередниках при здійсненні платежів. Таким чином, уявлення про час появи банківських установ розтягується майже на дві тисячі років.
Етимологія слова „ банк ” сягає до французького слова „ banque ” та iталiйського „ banca ”. Цi слова вiдповiдно означають „ скриня ” та „ лавка ” i описують двi основнi функцї, якi виконували банки. „ скриня ” вказує на функцiю збереження, оскiльки вона є мiсцем, де зберiгається щось цiнне. В Італiї у ХII сторіччі слово „ banca ” означало стiл, прилавок або робоче мiсце. Такi столи встановлювались на майданах, де вiдбувалася жвава торгiвля товарами. Торгiвля велася з використанням рiзноманiтних монет, що карбувалися як державами, так i мiстами й, навiть, окремими особами. У цих умовах потрiбнi були спецiалiсти, якi б зналися на монетах, що були в обiгу, могли б оцiнити i дати пораду при їхньому обмiнi. Коли врахувати, що у Х сторiччi Iталiя була центром світової торгiвлi, куди стiкалися товари i грошi з рiзних країн, то стане зрозумiлим, чому банкiри виявились неодмiнними учасниками торгових операцiй, а iхнi „ банки-столи ” набували все бiльшого поширення. Подiбнi мiняйли зi своїми особливими „ столами ” були в Стародавнiй Грецiї i Стародавньому Римi.
За свідченнями iсторикiв, першi банкiвськi операцiї виконували як окремi особи, так i деякi церковнi установи, що концентрували значнi кошти. Злодiї ставилися з повагою до вiвтарiв i не грабували їх. Вклади, недоторканнiсть яких гарантувалася поважним ставленням до релiгiї зробили знаменитi грецькi храми (Дельфiйський, Делоський, Самоський, Ефеський) водночас i своерiдними банкiвськими установами. У храмi Артемиди в Ефесi концецтрувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмi Алоллона в Дельфах – вiльнi кошти всiєї європейської Грецiї.
Першi банкiри незабаром зрозумiли, що накопичені ними величезнi грошовi багатства лежать без руху, в той час як вiд них можна було б одержувати iстотну користь, вiддаючи їх у тимчасове користування або вiдкриваючи самостiйнi торговельні й ремісничі підприємства. Надання позик супроводжувалося стягненням високих відсотків, рiвень яких доходив до 36 % рiчних.
Разом iз кредитними операціями давніх банків поступово знайшли розвиток i розрахунки з обслуговування вкладників. Розрахунки проводилися за допомогою так званого тобто переносу коштів з однієї таблиці на іншу. Кожен вкладник банку мав свою таблицю з позначенням його iменi (тобто рахунок у сучасному розумiннi). Кошти з таблицi одного вкладника переносилися на таблицю iншого, створюючи найпростiшi форми безготiвкових розрахункiв. При цьому спочатку було необхiдне особисте усне розпорядження клiєнта про перерахування коштiв, проте пiзнiше з’явилися письмовi накази, якi полегшували i при скорювали взаємнi платежi.
Зручностi, створюванi банками, не могли не привернути увагу дiлових людей. Поступово банкiвська клієнтура розширювалася. Банки, у свою чергу, стали виконувати функції довiрителiв в укладанні договорiв мiж клiєнтами, стали виступати посерадниками в торгових угодах. Для полегшення розрахункiв стародавні банки випускали навiть банкiвськi квитки (лат. Hudu - гуду), що були в обiгу нарiвнi з повноцінними грошима.
Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії у 1407 році (Banca di San Ucorgio) в Генуї. Джерела сучасної банківської справи треба шукати у діяльності середньовічних міняйл Північної Італії.