2. Правопорушення: поняття та ознаки.

Правопорушення (лат. transgressio, injuria, delictum; англ. offense, violation of law) — суспільно шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричи­няє юридичну відповідальність.

Ознаки правопорушення:

1) суспільно шкідлива (напр., прогул) або суспільно небезпечна (зазіхан­ня на життя людини) поведінка. Суспільна шкідливість (вина) і суспіль­на небезпека (злочин) — об'єктивна основна ознака, що відрізняє пра­вомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;

2) протиправна, неправомірна поведінка — суперечить нормам права, здійснюється всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою пору­шення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконан­ня обов'язків, що виходять із нормативно-правового акта, акта засто­сування норм права або договору, укладеного на основі закону:

3) свідомовольова поведінки — визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровільно. Відсутність вільного волевиявлення є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі на­слідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважа­ються);

4) дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недба­лість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодав­ством об'єктом переслідування доти, поки вони не переросли у про­типравні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опо­зиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

5) винне діяння — дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією (або безді­яльністю) збитки суспільству і державі, містить доведену вину. Вина (лат. culpa; англ. guit, fault) — це психічне ставлення особи до свого

діяння (бездіяльності) і його наслідкам, виражене у формі наміру і не­обережності;

6) кримінальне діяння — дія, що вимагає застосування до правопору­шника заходів державного впливу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального ха­рактеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Так, заподіяння шкоди при відсутності вини(випадкове чи «форс мажор») не роз­глядається як правопорушення.

3. Види правопорушень. Склад правопорушення, зміст його елементів.

Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення.

Правопорушення не веде автоматично до настання відповідальності, а служить лише підставою для притягнення до неї.

Зауважимо, що тільки винне діяння( дія або бездіяльність) – правопорушення – є активним(чи пасивним), усвідомленим, вольовим, винним( у формі наміру і необережності) заподіянням шкоди, що спричиняє юридичну відповідальність.

Невинне заподіяння шкоди характеризується відсутністю вини у формах наміру і необережності і не передбачає настання юридичної відповідальності (тобто не роз­глядається як правопорушення).

Склад правопорушення — система ознак протиправної соціально шкідливої поведінки, необхідних і достатніх для встановлення вини і залучення до юридичної відповідальності.

Наприклад, тілесне ушкодження може бути тяжким, середньої тяж­кості, легким — відповідно до Кримінального кодексу кожне з них утворює самостійний склад злочину.

Склад правопорушення:

*суб'єкт

*суб'єктивна сторона

*об'єкт

*об'єктивна сторона

Суб'єкт правопорушення — фізична або юридична особа, що вчи­нила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність фізичної особи визнача­ється законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролю­вати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального право­порушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні осо­би (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та Ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним звичайно є посадова особа підприємства, організації, установи або особа, що виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа в юридичній літературі іменується спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою ніщо інше як винну дію конкретних фізичних осіб, що призвела до заподіяння певної шкоди. Хоч суб'єктом відповідальності в таких ви­падках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшко­дування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Напри­клад, у ст. 1191 ЦК України закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншої, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодуван­ня, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суб'єктивна сторона правопорушення — сукупність ознак, що харак­теризують психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою ознакою туї є вина, що виражається у формах умислу (прямого і непрямого) чи необережності (злочинної самовпевненості і злочинної недбалості).

Умисел	Необережність
прямий — усвідомлення осо­бою протиправності своєї по­ведінки і бажання настання шкідливих чи небезпечних на­слідків; непрямий - усвідомлення протиправності своєї поведін­ки, але байдуже ставлення до настання можливих негатив­них наслідків.	протиправна самовпевненість — усві­домлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативних наслідків; протиправна недбалість — усвідом­лення протиправності своєї поведінки і небажання настання негативних наслід­ків, що у силу професіоналізму і посадо­вого положення можна і треба було пе­редбачити.

Мотив (наприклад, убивство з корисливих і хуліганських моти­вів) і мета (наприклад, убивство з метою приховання іншого злочи­ну) враховуються при кваліфікації правопорушення, при визначенні міри покарання.

Об'єкт правопорушення — суспільні відносини, права і законні інте­реси суб'єктів права. Їх можна розділити на дві категорії: а) загальний об'єкт— суспільні відносини, що грунтуються на загальнолюдських цінностях і охоронювані правом (громадський порядок); б) конкретний об'єкт — відносини, що виникають з приводу безпосереднього мате­ріального або нематеріального блага (власність, життя, здоров'я, честь, гідність).

Об'єктивна сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння (дія чи бездіяльність) суб'єкта права; його шкідливі наслідки (спричинений шкідливий результат або погроза його настання); причинно-наслідковий

зв 'язок між діянням і шкідливим результатом.

Крім зазначених основних елементів об'єктивної сторони, існують факультативні: спосіб вчинення правопорушення, місце і час, ото­чення тощо.

Види правопорушень.

Розглянемо види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності та за галузями права.

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації пра­вопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступе­нем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами зазіхання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості)
Проступки (лат. culpa levis — легка вина; англ. fault, misdemeanour, offence)	Злочини (лат. scelus; англ. crime)
— суспільно шкідливі протиправні винні діяння (дії або бездіяльності), які відрізняються від злочинів мен­шим ступенем суспільної небезпе­ки	— суспільно небезпечні протипра­вні винні діяння (дії або бездіяль­ності), які відрізняються від про­ступків підвищеним ступенем сус­пільної небезпеки
Види правопорушень за галузями права
проступки: дисциплінарні, адміністративні, цивільно-правові; конституційні; матеріальні; фінансові та ін.	злочини: кримінальні. Різновидами кримінальних злочинів є: корупційні, податкові та ін.

Розглянемо основні з них:

Конституційні проступки — суспільно шкідливі протиправні вчин­ки, які полягають у винному заподіянні шкоди (навмисному чи необе­режному) порядку організації І діяльності органів влади і управління, формі державного правління і устрою, конституційним правам і сво­бодам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки — суспільно шкідливі протиправні діян­ня, які полягають в невиконанні робітником, службовцем, солдатом, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку- Підрив трудо­вої дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, уста­нов, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки — суспільно шкідливі протиправні вчин­ки, які полягають у винній (умисній або необережній) дії або бездіяль­ності, що посягають на суспільний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління тощо. Посягання на суспільний порядок і порядок управління виражається у вчинках, що заважають здійсненню нормальної виконавської і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій. За адміністративні про­ступки законом передбачена адміністративна відповідальність.

Переважно адміністративні проступки регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних техніч­них засобів негласного одержання інформації; останнім часом — порушення митних правил), але можуть відбуватися і в зв'язку з їх виконанням (податкові проступки, корупційні дії).

Податкові проступки — акти протиправної дії, що порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин (податкового платника, податкового агента та інших осіб). Корупційні дії — акти незаконного одержання посадовою особою: матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття або одержання пред­метів (послуг) через їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; кредитів або позичок, цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг або переваг, не передбачених чинним законодавством. Наприклад, неподання чи несвоєчасне подання державним службов­цем або іншою особою відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку. Інший приклад: здійснення корупційних актів депутатами будь-якого рівня. За зазначені діяння настає адміністра­тивна відповідальність, крім того, у першому прикладі — звільнення з посади, у другому — дострокове припинення депутатських повно­важень.

Матеріальні проступки — суспільно шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винному (навмисному і необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки — суспільно шкідливі протиправні вчинки, які полягають у порушенні громадянами і організаціями май­нових і особистих немайнових відносин, що складаються між су­б'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором; поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

- договірні правопорушення — пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

- позадоговірні (деліктні) правопорушення (від лат. delictum — пору­шення, вина; англ. delict) — пов'язані з недодержанням чи невиконан­ням вимог цивільно-правових норм.

На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного перерахування в законодавстві: цивільно-правова відповідальність но­сить значною мірою правовідновлюючий (компенсаційний) характер.

З цивільним правопорушенням не можна ототожнювати: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію нездоланної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин — передбачене кримінальним законом су­спільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене су­б'єктом злочину — фізичною деліктоздатною особою, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Злочином є за­мах на суспільний порядок держави, її політичну й економічну систе­ми, власність, особистість, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян. Злочином може бути й інша суспільно небезпеч­на дія, передбачена кримінальним законом, що полягає в замаху на правопорядок, права і свободи людини (наприклад, убивство людини).

Різновидом кримінального злочину є корупційний злочин — перед­бачене законодавством суспільно небезпечне винне корупційне діяння (дія чи бездіяльність), в основі якого лежать: (1) зловживання владою чи посадовим становищем; (2) корислива мета чи інша особиста заці­кавленість. Корупція, що підлягає кримінальному переслідуванню, — це торгівля законом, тобто незаконне звільнення за гроші від будь-якого обов'язку (військового, податкового та іншого), покарання (або його зм'якшення), надання (за плату) необґрунтованих пільг або ви­рішення юридичної справи «без зволікань», негайно.

Якщо протиправний поступок не забороне­ний кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо вчинок має всі ознаки, перераховані в кримінальному законо­давстві, але є безпечним (тобто вчинок не заподіяв і не міг заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі), він також не може бути визнаний злочином. Необхідно відрізняти корупційний проступок дисцип­лінарного або адміністративного характеру від корупційного злочину.

Наслідком для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відпові­дальності, законом передбачена судимість.

Розрізняють також такі злочини:

За сферами громадського життя	За колом осіб
у сфері соціально-економічних відносин; — у суспільно-політичній сфері; — у сфері побуту і дозвілля.	особисті; — групові (колективні): прості чи організовані

Груповий організований злочин — суспільно небезпечне діяння, вчи­нене об'єднаними погодженими діями групи, що організована на за­садах спільності корисливих інтересів і єдності протиправних цілей складових її осіб, тобто групи, пристосованої спеціально для здійснення злочинів. Злочин, вчинений групою осіб (простою чи організованою), кваліфікується відповідною нормою Кримінального кодексу України з визначенням ролі в ньому кожного співучасника.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.

Міжнародні правопорушення —діяння (дії чи бездіяльності) суб'єк­тів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнарод­ного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародно­му співтовариству.

Міжнародні правопорушення:

- міжнародні делікти (проступки)

(порушення торговельних зобов'язань)

- міжнародні злочини

(работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.)

Існують також приховані правопорушення. їх безкарне вчинення негативно впливає на моральну і правову свідомість як са­мих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.