17. Занепад Київської Русі: причини та наслідки

Причини роздробленості:

- Зовнішні фактори: втручання інших країн.

- Слабкий зв’язок окраїн з центром

- Намагання князів закріпитись в одній із земель і передати її нащадкам.

- Збільшення кількості князів і нестача земель (поява ізгоєв)

- Відсутність чіткого принципу успадкування влади

- Нерівномірнсть соціально-економічного розвитку окремих князівств.

- Занепад шляху «із варяг у греки»

- Великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління

Наслідки:

Захоплення земель Русі Золотою Ордою, що значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови. Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.

18. Зовнішня політика Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

Київська Русь існувала за безперервної боротьби зі степовими кочівниками (печенігами, торками, половцями). Для організації відсічі кочівникам збиралися з'їзди князів (Любецький з'їзд 1097 року, Долобський з'їзд 1103 року та інші). Значну роль у становленні Київської Русі відіграв візантійський вплив (церковний, соціокультурний, політичний) та торговельні відносини з Візантійською імперією. Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. На міжнародній арені Київська Русь заявила про себе походами на Візантію київських князів Аскольда (860), Олега (907), Ігоря (941, 943), Святослава (969–971), Володимира (989), Ярослава (1043), спрямованими на захист торговельних інтересів. Ярослава Мудрого прозвали тестем Європи за міждинастичні шлюби. Знаходячись у центрі торгових шляхів, Київська Русь була контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, підтримувала широкі торговельні зв'язки з багатьма країнами світу, сприяла значній активізації світової торгівлі. Різноманітні політичні, культурні зв'язки мала Русь із Візантією, слов'янськими країнами — Болгарією, Польщею, а також з Угорщиною, Німеччиною, Францією, Англією, Норвегією, Швецією та ін. Зовнішня політика Галицько-Волинської держави перш за все пов’язане з діяльністю Данила Галицького. Утвердившись у Галичі, 1238 р. розгромив німецькі (тевтонські) війська у міста Дорогочин, відновивши тим самим територію Галицько-Волинської держави, якою володів його батько. У 1245 р. він здобув блискучу перемогу в битві з угорськими військами біля міста Ярославля. Після цього їде до хана. В переговорах Данило добився від нього підтвердження на Галицько-Волинське князівство. Однак він був зобов'язаний висилати свої військо на походи Батия та інколи платити данину. Для зміцнення міжнародного авторитету держави князь у 1246 р. заснував у Галицько-Волинському князівстві церковну митрополію, що перебрала на себе функцію загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя - печатника Кирила. Син Данила Роман одружився з Ґертрудою Бабенберг і з допомогою угорського короля спробував оволодіти герцогським престолом Австрії. Ця спроба була невдалою.