9. Теорії походження Русі та назви Русь.

1. Норманська теорія заснована на літописній легенді, згідно з якою варяги були запрошені на Русь. В якості аргументів висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва “Русь” походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів - “ руотсі ”. Рішучим опонентом і палким критиком норманізму став М. Ломоносов. Прихильники: Міллер, Шльоцер.

2. Автохтонна (слов’янська) теорія наполягає на тому, що назва “Русь” походить від назви річок у Центральній Україні - Рось, Руса, Роставиця. Рос – іранського походження – «рудий, русявий». А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників (Ібн-Хордадберг) називають русів слов'янськими племенами. Також як аргумент: все слов’янські племена прийняли назву, бо рідна, а не чужа.Прихильники: Грушевський, Толочко, Рибаков.

3. Існує ще і хозарська гіпотеза О. Пріцака, згідно з якою поляни є не слов'янами, а різновидом хозарів. Однак пам'ятки хозарської культури зустрічаються надзвичайно рідко.

10. Основні етапи розвитку Києворуської держави (політ. Історія: загальна характеристика)

І. Виникнення та формування (9 ст.- кінець 10 ст.) Початок формування пов'язаний з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руських племен. Князь Аскольд, проводячи виважену і активну зовнішню політику, зміцнив Київську Русь. Перша спроба введення християнства у Київській Русі. Стало причиною заколоту. Олег 882 році захоплює Київ і вбиває Аскольда. Вдалі походи на Візантію: змусив її підписати торговельну угоду, яка відкривала широкі можливості для руських купців. Ігор Рюрикович виступав проти печенізьких орд, які нападали на Русь. Здійснив не дуже вдалі походи на Візантію. Влада перейшла до вдови Ігоря - княгині Ольгі. Намагалася обмежити прерогативи місцевої знаті, впорядкувала збір данини і встановила більш суворий порядок управління. Зміцнила економічна могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет. Ольга охрестилася. Святослав провів адміністративну реформу, посадивши синів намісниками у адміністративних центрах, зміцнив кордони.

ІІ. Розквіт (11ст – поч.. 12 ст.) Володимир повертає Русі землі фактично завершуючи формування державної території. Упроваджує військову реформу, встановлюючи феодальну організацію війська. Створюється досить розгалужена система фортець, валів, тощо. Вдосконалення системи права, пристосування його до умов свого часу. Християнізація Русі. Між синами Володимира починається кривава боротьба за київський стіл. Ярослав і Мстислав уклали мирну угоду та поділили Русь. Ярослав починає боротьбу з печенігами. Генеральна битва відбулась у 1036 р., після якої печеніги вже ніколи па Русь не нападали. Розширюються кордони. За допомогою династичних шлюбів Ярослав зміцнив стосунки з кількома провідними європейськими державами. За його правління постає перший письмовий звід норм давньоруського права «Руська правда», які захищали приватну власність і власника .Ярослав призначає на вищу церковну посаду — митрополита слов'янина — Іларіона. Поділив між синами міста й землі. Запроваджувався новий принцип спадковості — сеньйорат (княжити в Києві мають спершу по черзі всі сини Ярослава, потім онуки старшого сина). В Київській Русі встановлюється форма правління, яку називають тріумвіратом Ярославичів.

ІІІ. період занепаду та феодальної роздробленості (2 половина 12 ст. - 1 половина 13 ст. ) -боротьба за одноосібну владу. Спробу припинити княжі усобиці було вжито на з'їздах князів у Любечі (право вотчини). У 1113 р., під час повстання в Києві бояри й купці звернулися до переяславського князя Володимира Мономаха з проханням посісти київський стіл. Придушивши повстання, Володимир Мономах став київським князем на 12 років. Розгромив половців. Зміцнюються династичні зв'язки. По смерті Володимира у 1125 р. спадкоємцем на київському столі став його син Мстислав Володимирович, який продовжив політику батька. Проте його наступники знову почали боротися між собою за першість на Русі. Отож із другої половини XII ст. починається період феодальної роздробленості та існування самостійних князівств.