28. Формування українського козацтва. Утворення Запорозької Січі.

У XV-XVI ст. виникає нова верства українського суспільства - козацтво. Слово "козак" - тюркського походження і означає вільна людина, воїн-вершник. Перші згадки про козаків датовані 80-90 pp. XV ст.

Причини виникнення українського козацтва: — економічні (народна колонізація вільних земель Придніпров'я та Дикого поля — степів за Дніпровськими порогами); — соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала); — політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки); — стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства); — національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної).

З'явилося уходництво — уходи на промисел у степи. Широка воля і свобода у спільних відносинах, набагато менші утиски з боку влади приваблювали населення з більш залюднених та захищених українських земель. Тому уходництвом починали займатися й мешканці Волині, Київщини та інших територій. Запорізька Січ була заснована на острові Хортиця Дмитром (Байдою) Вишневецьким у 1552-1554 pp. Тут почали збиратися втікачі не тільки з України, а й з Польщі, Білорусі, Молдови, Росії. У 1563 р. під час походу в Молдову потрапив у полон і був страчений у Стамбулі. Із загибеллю Вишневецького козацька організація не розпалася: в 1580-х pp. починає вживатися термін "січові козаки". Запорізька Січ: християнсько-православна демократична республіка. Вони вважали себе самостійною військово-політичною силою і вели незалежну від Польщі політику: укладали договори з Москвою, Кримом, Молдовою. Польський уряд намагався поставити козацтво собі на службу. У 1572 р. король Сигізмунд II прийняв на державну службу для захисту південних кордонів 300 козаків, яких поіменно записав до спеціального списку — реєстру (таких козаків називали реєстровими).

29. Українське козацтво другої половини 16 – першої половини 17 ст. (звичаї, побут, міжнародна діяльність)

Козацька стратегія мала яскравий наступальний характер. У бою козаки прагли оточити ворога, застосувати складний тактичний маневр охоплення противника з флангів і виходу в тил.

Віддавали перевагу легким гарматам, які уможливлювали вільне маневрування під час бою. Поміж зброї особливою шаною користувались рушниця, спис, шабля. Козацький флот складався з легких, надзвичайно маневрених човнів – чайок. Слави набула козацька піхота (під час бою козаки-піхотинці шикувались у 3 шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала третя заряджала рушниці. Також козацьке військо могло використовувати «галас», змушуючись з ворогом.

На Запорожжі була ціла група козаків, які звалися "гіздюками","сиднями", або гречкосіями. Вони жили на зимівниках, селах і бурдюгах, займалися хліборобством. Сіяли гречку, ячмінь, овес і горох, рідше — жито й пшеницю. З городини запорожці вирощували капусту, огірки, кавуни, дині, редьку, буряки, цибулю, тютюн і т. ін. Найважливішою галуззю запорізького господарства було скотарство. Запорожці розводили коней, велику рогату худобу, свиней, знали й вівчарство. Займалися також птахоловством і бджолярством.

Знали козаки й торгівлю з іншими державами. Цьому сприяло вигідне географічне положення Січі. Засобами просування торговців водою служили човни (чайки або галери), сухопутними шляхами — "мажі" або "паровиці". Це були, по суті, великі чумацькі вози. Користуючись водними шляхами, запорожці торгували з турками й татарами, а також з народами Кавказу і Закавказзя. Головними центрами цієї торгівлі були Січ, Очаків, Царгород. Козаки вивозили до Туреччини хутра, шкіри, вовну, залізо, полотно, коноплі, канат, живих овець, коров’яче масло й конопляну олію, рибу, ікру, пшеницю тощо. Частина з названих товарів йшла через Січ з Центральної України, Польщі й Московії. З Туреччини на Запорожжя ввозили зброю, кінську збрую, свинець, сукно, сап’ян, коси, ножі, бритви, скло, шовкові тканини, вино, лимонний сік, ізюм, лимони, каву, горіхи. Сухопутна торгівля велася з Кримом, Польщею, Литвою, Центральною Україною та Московією. Із Запорожжя вивозили хутра, полотно, шкіри, залізо, зброю, коров’яче масло, тютюн і хліб. З Криму в Запорожжя ввозили сап’ян, сап’янове взуття, сірі смушки, шовкові тканини, волоські горіхи, червоне вино, сіль.