22) Оцінка за методом фіфо
Цей мет Питання щодо переходу права власності на запаси при їх вибутті вирішується аналогічно, як і при надходженні запасів.
Згідно з ПБО 9 оцінка запасів при їх відпуску у виробництво, продаж та іншому вибутті здійснюється одним із таких методів:
1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
2) середньозваженої собівартості;
3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
4) собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
5) нормативних затрат;
6) ціни продажу.
Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
Одиницею бухгалтерського обліку запасів є найменування запасів або однорідна група запасів (вид).
Доцільність використання різних методів для визначення собівартості запасів визначається підприємством. Наприклад, може бути доцільним застосування різних методів визначення собівартості запчастин, які реалізуються, та таких самих запчастин, що використовуються для власних потреб (ремонт устаткування). Не може бути підставою для застосування різних методів визначення собівартості одного виду запасів різниця в географічному місцезнаходженні запасів та в податкових правилах.
од оцінки вибуття запасів за цінами перших закупівель, тобто метод ФІФО, грунтується на припущенні, що запаси, які надійшли першими, першими і реалізовуються (first-in, first-out method - FIFO).
Основним його недоліком є вплив зовнішніх чинників економічного життя держави на показник валового прибутку окремо взятого підприємства.
Так, в умовах постійно зростаючих цін метод ФІФО дає найвищий показник валового прибутку. А якщо взяти до уваги, що в умовах загального зростання цін кожне підприємство прагне підвищити також і ціни на реалізовуваний товар, то при застосуванні методу ФІФО до оцінки вибуття показник валового прибутку, що зазначається у Звіті про фінансові результати, можна вважати невиправдано завищеним.
Відповідно, в умовах постійного зниження цін спостерігається зворотний процес: показник валового прибутку внаслідок застосування методу ФІФО до оцінки вибуття запасів і вимушеного зниження відпускних цін на продукцію (товари), що їх підприємство реалізовує, виходить у звіті невиправдано заниженим.
Водночас, оскільки запаси, які придбаваються в умовах постійно зростаючих цін і оцінюються при вибутті методом ФІФО, списуються в реалізацію за найменшою з цін, то запаси, які залишаються на балансі підприємства, виявляються оціненими за вартістю, більш-менш наближеною до ринкової. А це означає, що при аналізі балансу такого підприємства показники власних оборотних коштів, оборотного капіталу і, відповідно, коефіцієнт покриття будуть не просто оптимістичнішими, але і реальнішими порівняно з тим, якби це підприємство використало при вибутті запасів метод ЛІФО.
23) Метод середньозваженої собівартості.
Цей метод передбачає розрахунок вартості одиниці товару, виходячи з середніх цін. Такий розрахунок робиться по кожній одиниці товару. Розрахунок можна проводити за формулою:
,
де (7.1)
Сс - середньозважена собівартість
Сп - собівартість запасів на початок періоду
Кп - кількість запасів на початок періоду
Сн - собівартість запасів на кінець періоду
Кн - кількість запасів на кінець періоду
24) Товарообмінна (бартерна) операція - господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає розрахунок за товари, продукцію (роботи, послуги) у будь-якій формі, в іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види погашення (заліку) взаємної заборгованості між сторонами господарської операції без проведення грошових розрахунків. Підставою для проведення обміну товарами є договір бартеру. Це двосторонній договір між учасниками.
За бартерними операціями податкове зобов'язання наступає за першої події (одержання цінностей або відвантаження продукції).
Обмін може здійснюватися на подібні і неподібні активи. Подібні активи мають відповідати одразу двом умовам - мати однакове функціональне призначення і єдину справедливу вартість. П(С)БО 9 "Запаси" передбачає, що первісна вартість одиниці запасів, придбаних у результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо вона перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду. Первісною вартістю запасів, що придбані в обмін на неподібні запаси, визнається справедлива вартість отриманих запасів.
Справедлива вартість - це фактично договірна ціна, визначена для певного активу, тобто покупець згоджується заплатити за актив таку суму, а продавець - віддати його за цю ціну.
П(С)БО 19 "Об'єднання підприємств" містить таке визначення: "Справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами". П(С)БО 15 "Дохід" встановлює, що дохід не визнається, якщо здійснюється обмін продукцією (товарами, роботами, послугами та іншими активами), що подібна за призначенням та має однакову справедливу вартість. Отже, при обміні подібними активами дохід не відображається.
Питання щодо переходу права власності на запаси при їх вибутті вирішується аналогічно, як і при надходженні запасів.
Згідно з ПБО 9 оцінка запасів при їх відпуску у виробництво, продаж та іншому вибутті здійснюється одним із таких методів:
1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
2) середньозваженої собівартості;
3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
4) собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
5) нормативних затрат;
6) ціни продажу.
Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
Одиницею бухгалтерського обліку запасів є найменування запасів або однорідна група запасів (вид).
Доцільність використання різних методів для визначення собівартості запасів визначається підприємством. Наприклад, може бути доцільним застосування різних методів визначення собівартості запчастин, які реалізуються, та таких самих запчастин, що використовуються для власних потреб (ремонт устаткування). Не може бути підставою для застосування різних методів визначення собівартості одного виду запасів різниця в географічному місцезнаходженні запасів та в податкових правилах.
Первісна оцінка запасів може суттєво змінюватися протягом звітного періоду. З цією причини на дату складання балансу запаси переоцінюються по чистій вартості реалізації.
Чиста вартість реалізації запасів — очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.
У разі уцінки запасів різниця між первісною вартістю запасів і чистою вартістю реалізації списується на витрати звітного періоду із відображенням в позабалансовому обліку.
У разі дооцінки запасів різниця між первісною вартістю запасів і чистою вартістю реалізації відноситься на збільшення додаткового капіталу.
Якщо чиста вартість реалізації тих запасів, що були уцінені, надалі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення, запис про попереднє зменшення вартості цих запасів сторнується.
Переоцінка запасів завжди здійснюється після проведення інвентаризації.
Інвентаризація обов’язково проводиться перед складанням річного звіту, в разі матеріально відповідальної особи, після стихійних лих, пожеж, у випадках ліквідації підприємства, передачі майна в оренду, при виявленні фактів крадіжок та зловживань, а також за розпорядженням судових і слідчих органів.
Результати інвентаризації, а також висновки і пропозиції щодо врегулювання інвентаризаційних різниць комісія оформляє протоколом, який передається керівникові підприємства для затвердження. Керівник зобов’язаний протягом п’яти днів після завершення інвентаризації прийняти рішення про оприбуткування надлишків і списання нестач і затвердити протокол інвентаризації.