Управлінський облік

65)

Для оцінки запасів та визначення фінансового результату витрати поділяються на:

o вичерпані та невичерпані;

o витрати на продукцію та витрати періоду;

o прямі та непрямі;

o основні та накладні.

Вичерпані та невичерпані витрати. Дотримуючись принципу періодичності, як у фінансовому, так і в управлінському обліку необхідно виділяти витрати звітного періоду. Шляхом порівняння доходів і витрат звітного періоду визначається фінансовий результат. Отже, необхідно чітко усвідомлювати, які витрати відносяться до звітного періоду. Для цього розглянемо дві ситуації.

Отже, вичерпані (спожиті) витрати (Expired Costs) - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності підприємства для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані витрати відображаються в активі Балансу як неспожиті ресурси, а вичерпані - у Звіті про прибутки та збитки, як витрати звітного періоду.

Витрати на продукцію та витрати періоду. Не всі витрати підприємства безпосередньо пов'язані з виробництвом або придбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію (Product Costs) пов'язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. Вони відображаються у Балансі в складі запасів, а після реалізації продукції чи товарів - у Звіті про прибутки та збитки як собівартість реалізованої продукції (товарів).

На підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають виробничими витратами, а витрати періоду - невиробничими витратами.

Витрати періоду (Period Costs) не включаються до собівартості запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. До них відносять витрати на здійснення управління, маркетингу, досліджень, розробок тощо. Такі витрати відображаються у Звіті про прибутки та збитки як операційні витрати.

Прямі та непрямі витрати. Залежно від способу включення у собівартість окремих видів продукції витрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати (Direct Costs) - цс витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний вид продукції економічно доцільним шляхом.

Непрямі витрати (Indirect Costs) - це витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного виду продукції економічно доцільним шляхом. Ці витрати групуються і розподіляються між окремими видами продукції пропорційно обраній базі.

Основні та накладні витрати. Основні витрати (Prime Costs) безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виробництва, це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Основні витрати поділяють на три групи:

o прямі матеріальні витрати (Direct Materials);

o прямі витрати на оплату праці (Direct Labor);

o інші прямі витрати (Other Direct Costs).

Виробничі накладні витрати (Manufacturing Overheads) пов'язані з організацією та управлінням виробництвом, їх не можна віднести до собівартості конкретних виробів економічно доцільним шляхом. Прикладами таких витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу, витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.

70) Особливості застосування позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості (job order cost accounting system) - метод, який використовується на підприємствах, що виробляють одиничні, унікальні або виконувані на спеціальне замовлення вироби. Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на підприємствах застосовують на ремонтних роботах і на деяких інших виробництвах. При цьому методі об'єктом обліку і калькулювання є окремий виробничий замовлення. Під замовленням розуміють виріб, дрібні серії однакових виробів або ремонтні монтажні та експериментальні роботи. При виготовленні великих виробів з тривалим процесом виробництва замовлення видають не на виріб у цілому, а на його агрегати, вузли, що представляють закінчені конструкції. До моменту виконання замовлення всі відносяться до нього витрати вважаються незавершеним виробництвом. Для обліку витрат на кожне замовлення відкривають окремий аналітичний рахунок із зазначенням шифру замовлення [1]. Позамовний облік виробничих витрат акумулює витрати з окремих робіт, підрядів і замовленнями, використовується при виготовленні унікальних або виконуваних на спеціальне замовлення виробів. Такий метод калькуляції застосовується тоді, коли продукція виробляється окремими партіями або серіями або, коли вона виготовляється відповідно до технічних умов замовниками. У промисловості він застосовується, як правило, на підприємствах з одиничним типом організації виробництва. Такі підприємства організуються для виготовлення виробів обмеженого споживання. Найбільш типові заводи важкого машинобудування, що створюють блюмінги, прокатні стани, екскаватори великих потужностей, а так само військово-промислового комплексу, де переважають механічні процеси обробки і виробляється неповторюваних або рідко повторюється продукція. Сутність даного методу полягає в тому, що всі прямі витрати враховуються в розрізі встановлених статей калькуляції по окремих виробничими замовленнями, інші витрати враховуються за місцями їх виникнення і включаються до собівартості окремих замовлень у відповідність із встановленою базою розподілу. Решта витрат враховуються за місцями виникнення витрат, за їх призначенням і за статтями. Як бачимо об'єктом обліку витрат і об'єктом калькулювання є виробниче замовлення. Виробниче замовлення як планово-облікова одиниця включає весь комплекс робіт, від яких залежить досягнення кінцевого результату - виконання замовлення. Сюди входить продукція конструкторських бюро, технологічного відділу, виробничих цехів, роботи з випробувань і доведення. При тривалості зборки менше одного місяця деталі і вузли подають на складання перед початком складальних робіт попередньо скомплектованими по вузлах або виробів. Ця система передбачає для складальних цехів та дільниць в якості планово-облікової одиниці - замовлення, для заготівельних та обробних - комплект деталей або заготовок на деталь.

71) Об’єктом обліку та калькулювання є продукт чи група продуктів технологічного переділу. Після кожного переділу одержують напівфабрикат, який підлягає обробці в наступному переділі на даному підприємстві або може бути реалізований на сторону як готова продукція. При калькулюванні собівартості продукції застосовується еквівалент кількості зразків – це вимірювач продукції, обробленої за звітний період. Кількість таких зразків визначається добутком кількості оброблених виробів на відсоток їх готовності. Калькулювання по переділах включає такі етапи: 1. Розрахунок еквівалента кількості зразків готової продукції. 2. Визначення виробничих витрат за місяць. 3. Калькулювання собівартості еквівалента зразка готової продукції. 4. Калькулювання собівартості гоПри застосуванні попередільного методу обліку витрат використовують 2 підходи щодо оцінки готової продукції та напівфабрикатів: 1. Метод ФІФО. 2. Метод середньозваженої. За використання методу ФІФО робиться припущення, що спочатку закінчуються обробкою одиниці продукції, що були в незавершеному виробництві на початок місяця, а потім ведеться облік витрат на витрати поточного місяця. За використання методу середньозваженої робиться припущення, що одиниці напівфабрикатів на початок місяця обробляються одночасно з одиницями продукції, що введені в виробництво у поточному місяці. Застосування того чи іншого методу пов’язано з технологічним циклом обробки.тової продукції та оцінка напівфабрикатів.

72) Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод який застосовується в різних галузях промисловості.

Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок тощо).

Основними принципами системи нормативного обліку є:

=> нормування витрат і обов'язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;

=> систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;

=> постійний та своєчасний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції;

=> попередній контроль витрат на основі первинних документів та фіксація відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;

=> завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва;

=> калькулювання фактичної собівартості груп (типів) однорідної продукції виходячи з їх нормативної собівартості та відхилень від норм;

=> щомісячний або щоквартальний облік внесених змін у встановлені норми, що дає можливість оперативно управляти процесом виконання організаційно-технічиих заходів.

Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління.

Всі випадки відхилення від норм повинні оформлюватись відповідними документами і обліковуватись. Облік відхилень ведеться з метою забезпечення своєчасної інформації про розміри і причини додаткових, не передбачених нормами витрат, і прийняття необхідних організаційних і технічних заходів.

При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій.

73) АВС-метод - це результат удосконалення традиційного ме­тоду калькулювання повних витрат, при якому накладні витрати розподіляються спочатку між основними підрозділами, а потім відносяться на об’єкти калькуляції пропорційно одній поперед­ньо обраній базі (як правило, прямим витратам праці). У XVIII- XIX ст. це було правильно, тому що в основі виробництва знахо­дилася жива праця, а механізми відігравали допоміжну роль. Т ому частка накладних витрат була порівняно невисокою, а конку­ренція - незначною. У нових умовах, при значному зростанні рівня накладних витрат, виникла проблема більш конкретного уп­равління останніми, об’єктивного визначення собівартості окре­мих видів продукції з метою правильного формування ціни та виз­начення прибутковості виробництва. АВС-метод націлено на ви­рішення саме цих проблем шляхом більш точного розподілу на­кладних витрат, визначення факторів, що впливають на їх рівень.

При цьому методі підприємство розглядається як сума ро­бочих операцій, що визначають його специфіку. Згідно з АВС- методом робоча операція повинна мати індекс-вимірник вихід­ного результату - кост-драйвер (фактор витрат). Наприклад, вит­рати на утримання складу можна віднести на ті матеріали, які там зберігаються, пропорційно зайнятій ними площі (обсягу або масі) та тривалості періоду зберігання (м² • дн.; тонни • дні тощо).

Метод калькулювання на основі діяльності орієнтований на скорочення тривалості процесу виробництва. При цьому вихо­дять не з положення, що «продукція споживає ресурси», а з по­ложення, що продукція споживає процеси (операції), а вже ос­танні «споживають» певні ресурси. Цей підхід обумовлено тим, що технологічний час становить не більше 15% часу виробницт­ва, а решта - це операції транспортування, зберігання, контро­лю і т. ін., які зумовлюють збільшення витрат, але нічого не додають до споживної вартості виробу.

Калькулювання на основі діяльності передбачає спочатку групування накладних витрат за основними видами діяльності (операціями), а потім розподіл їх між видами продукції, виходя­чи з того, які види діяльності і в яких розмірах необхідні для виготовлення кожного виду продукції. З цією метою всі операції з виготовлення продукції поділяють на чотири групи і для кож­ної операції визначають кост-драйвер (фактор витрат):

1) діяльність на рівні одиниці продукції (окремого виробу) - обробка сировини, розкрій матеріалів, зварювання, свердління

тощо. Факторами витрат тут можуть бути: людино-години, ма­шино-години, маса сировини і т. ін.;

2)  діяльність на рівні партії виробів - наладка устаткуван­ня, зберігання сировини, транспортування готової продукції тощо. Факторами витрат тут можуть бути: кількість наладок устатку­вання, маса матеріалів, готової продукції і т. ін.;

3) діяльність на рівні виду продукції - проектування вироб­ництва, збереження умов виробництва, контроль якості тощо. Факторами витрат на цьому рівні можуть бути: час проектуван­ня, кількість перевірок якості і т. ін.;

4) діяльність на рівні підприємства - утримання офісу, охо­рона, освітлення, навчання персоналу тощо. Факторами витрат тут можуть бути: площа офісу, час навчання персоналу і т. ін.

Накладні витрати, що мають спільний фактор, об’єднують­ся в однорідні групи, а потім розподіляються між виробами про­порційно обсягу використаного фактора витрат для виготовлен­ня того або іншого виробу (рис. 9.2).

74) Згідно з системою калькулювання собівартості за змінними витратами (використовується в основному при складанні внутрішньої звітності і в процесі прийняття поточних управлінських рішень) тільки змінні виробничі витрати розподіляються на продукцію і включаються в оцінку матеріально-виробничих запасів. Постійні витрати виробництва не розподіляються на продукцію, а розглядаються як витрати періоду і відносяться безпосередньо на рахунок прибутків і збитків. Невиробничі витрати як і при першій системі, не розподіляються на продукцію, а відносяться безпосередньо на рахунок прибутків і збитків та виключаються із оцінки матеріально-виробничих запасів.

75)д ирект-костинг – це система управлінського обліку, яка ба-зується на класифікації витрат на змінні та постійні і включає в себе облік витрат за їх видами, місцями виникнення й носіями, облік результатів виробничої діяльності, а також аналіз витрат і результатів для прийняття управлінськиМетод (система) директ-костинг має два варіанти:

– простий директ-костинг, заснований на використанні в об-ліку даних тільки про змінні витрати;

– розвинутий директ-костинг, при застосуванні якого до со-бівартості разом із змінними витратами включаються також пря-мі постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції.

Виникнення простого директ-костингу було пов’язано з нега-тивними наслідками розподілу постійних витрат між виробами

(не завжди можна було правильно обрати базу розподілу). Нова кон-цепція управлінського обліку дозволила розподілити витрати на постійні та змінні, що дало можливість подолати дві проблеми:

– усунути вплив зміни обсягу виробництва на собівартість продукції;

– вибір продукту до виробництва визначається не різницею між ціною та повною собівартістю, а тією частиною постійних витрат, яку він відшкодовує.

Простий директ-костинг базується на таких принципах:

– витрати розподіляються на постійні та змінні;

– собівартість продукції обчислюється лише за змінними ви-тратами;

– визначається маржа зі змінної собівартості (маржинальний дохід) як різниця ціни реалізації та змінної собівартості.

методу розвинутого директ-костингу, в основу якого покладено такий підхід до калькулювання собівартості продукції, за якого частина постійних витрат (специфічні постійні витрати) може бути відне-сена прямо без умовного розподілу на відповідні вироби, їх гру-пи, центри відповідальності, сегменти діяльності.

І якщо простий директ-костинг не давав можливості визначати результат діяльності підприємства за виробами, центрами відпо-відальності, а обмежувався тільки визначенням маржі за ними, то розвинутий директ-костинг дає змогу все більшу частину постій-них витрат прямо відносити на собівартість цих центрів. Це зу-мовило появу системи напівмарж (маржинальних доходів різного рівня), а метод розвинутого директ-костингу дістав назву методу багатоступеневого покриття постійних витрат.

Відповідно змінилася і методика визначення чистого доходу підприємства, незмінним же залишається основний принцип ди-рект-костингу: взаємозв’язок «витрати → обсяг → результати» в межах єдиної системи обліку.

78) «Стандарт-кост» — це система вимірювання оціночних розмірів витрат на будь-якій ділянці виробництва, тобто тих, які повинні бути понесені при певних умовах. Вона дає можливість адміністрації визначити, скільки продукт повинен коштувати підприємству (нормативні витрати на його виробництво), скільки він фактично коштує (фактичні витрати) та причини відхилень між цими витратами. Завдяки цьому менеджери мають можливість контролювати витрати і відповідно реагувати на їх відхилення від нормативу.

Ця система базується на використанні методу обліку затрат і калькулювання за нормативними затратами. Вона включає облік затрат, калькулю­вання нормативної собівартості продукції та надання інформації про відхилення фактичних затрат від нормативних.

Норму можна розглядати як встановлений кількісний вираз ресурсу на виготовлення одиниці продукції за умови використання прогресивної технології та організації виробництва.

Нормальна виробнича потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умови звичайної діяльності протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запла­нованого обслуговування виробництва. Можна теж застосовувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається до нормальної потужності.

Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних нормативну базу, що містить норми затрат і нормативні ціни, їх слід регулярно переглядати. Оцінка матеріалів за нормативною собівартістю здійснюється за умови стабільності цін на матеріали.

Нормативний метод обліку затрат широко застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), які здійснюють масово та серійне виробництво різноманітної й складної продукції з великою кількістю деталей та вузлів. Нормативний облік використовується також у дрібносерійному та одиничному виробництвах, проте не отримав ту і широкого застосування.

Метод нормативних затрат сприяє також використанню досягнень науково-технічного прогресу, впровадженню прогресивних норм затрат, здійсненню діючого контролю за рівнем затрату процесі виробництва, виявленню резервів скорочення собівартості продукції, оперативному керівництву виробництвом.

Відомий термін «управління за відхиленнями» можна охарак­теризувати як систему оперативного реагування на ситуацію, що складається. Тому особливий інтерес для керівництва має інформація саме про відхилення, оскільки вона сигналізує про недоліки в системі управління й про необхідність термінового втручання в процес діяльності з метою коригування та встановлення причин і винуватців відхилень.

Вважається, що система калькуляції собівартості за норматив­ними затратами доцільна для технологічних процесів, які складаються з великої кількості операцій, що постійно повторюються. За таких умов вона є найбільш ефективною.

Причиною широкого використання системи калькуляції собівар­тості за нормативними затратами є формування на її основі інформа­ції, корисної для досягнення багатьох цілей. Наприклад, для складання кошторисів, спрощення оцінки матеріально-виробничих запасів, прогнозування затрат майбутніх періодів, прийняття рішень, а також для контролю за ефективним використанням усіх видів ресурсів і оцінки ефективності діяльності підприємств у цілому.