29)Поняття транспортно-заготівельних витрат

Транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ) — один з елементів витрат, який включається до первісної вартості (собівартості) запасів, придбаних за плату. Сутність ТЗВ надто лаконічно розкрита у п. 9 П(С)БО 9, але це визначення дуже загальне. За достатньої уяви до цих витрат можна віднести навіть частину оплати праці бухгалтера, бо він опрацьовує документи постачальників на придбання запасів, а отже, бере участь у заготівлі запасів. Звісно, здоровому глузду це суперечить, але ніяк не формулюванню пункту 9. Тому для прояснення деяких питань у цій статті нам інколи доведеться звертатися тільки до здорового глузду, а також практики, що склалася. Є щонайменше три групи пов’язаних з придбанням запасів витрат, статус яких щодо відношення до ТЗВ до кінця не зрозумілий, через що є непевність при відображенні їх у бухгалтерському обліку. А проблема полягає у тому, відносити відповідні витрати до складу ТЗВ (тобто включати до собівартості запасів) чи до складу витрат поточного періоду.

Зазначеними проблемними витратами є витрати на:

1) проведення вантажно-розвантажувальних робіт, виконаних власними силами підприємства;

2) транспортування запасів до місця їх використання власним транспортом підприємства;

3) утримання служби постачання підприємства.

Фінансовий облік іі

1) визнанння, класифікація та оцінка зобовязань

Таким чином, зобов'язання - це вимоги кредиторів стосовно активів підприємства. Наявність зобов'язань (боргів) зменшує економічні вимоги підприємства і його капітал. Згадаємо формулу:

Активи = Зобов'язання + Капітал; (8.1)

Активи - Зобов'язання = Капітал (8.2)

Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

6. З метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на:

довгострокові;

поточні;

забезпечення;

непередбачені зобов'язання;

доходи майбутніх періодів.

До довгострокових зобов'язань бюджетних установ відносять такі, які не виникають у процесі звичайної діяльності , не є характерними для установи і погашення яких відбудеться після завершення поточного бюджетного року.

До довгострокових зобов'язань належать зобов'язання по отриманих довгострокових позиках, виданих довгострокових векселях, інші фінансові

довгострокові зобов'язання.

Облік довгострокових зобов'язань ведеться на рахунках 5 класу.

Для обліку довгострокових позик призначений рахунок 50 "Довгострокові позики". До нього відкриваються субрахунки:

501 "Довгострокові кредити банків"

502 "Відстрочені довгострокові кредити банків"

503 "Інші довгострокові позики".

На субрахунку 501 обліковують суми довгострокових кредитів, одержані в установах банків у національній та іноземній валюті відповідно до чинного законодавства, термін сплати по яких настане в наступні бюджетні роки.

Порядок отримання кредиту, терміни подання документів, погашення кредиту регулюється кредитною угодою з банком та нормативним документом органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

На субрахунку 502 обліковуються суми відстрочених довгострокових кредитів, одержаних в установах банків.

На субрахунку 503 обліковуються суми інших довгострокових позик, одержаних установою відповідно до чинного законодавства.

На цьому субрахунку також обліковуються позики, надані бюджетом вищого рівня бюджетам нижчого рівня на поворотній основі. Наприклад, надання сільським, селищним, міським радам позик з районного чи обласного бюджетів.

Аналітичний облік ведеться за кожною позикою в меморіальному ордері №16 в довільній формі.

32)Поточні зобов'язання (Current Liabilities) – зобов'язання, які будуть погашені впродовж операційного циклу підприємства або повинні бути погашенні впродовж дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

До поточних зобов'язань належать: короткострокові кредити банків; поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями; короткострокові векселі видані; кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги; поточна заборгованість за розрахунками (з отриманих авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, з внутрішніх розрахунків); інші поточні зобов'язання. Поточні зобов'язання відображають у Балансі за сумою погашення .

Для обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками по виконаних роботах по капітальному будівництву призначений рахунок 631 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками".

На цьому рахунку відображається розрахунки з постачальниками за будівельні матеріали, конструкції та деталі, обладнання для оснащення, розрахунки з

підрядниками за виконання будівельно-монтажні роботи. Рахунок пасивний.

По дебету відображається суми оплачених рахунків з кредиту 31, 32, а по кредиту - нарахування заборгованості на вартість отриманих будівельних матеріалів, вартості прийнятих будівельно-монтажних робіт.

По закінченню будівництва вартість виконаних будівельно-монтажних робіт відображається по дебету 801, 802, 811, з кредиту 631.

Таблиця 29

Кореспонденції рахунків по розрахунках з постачальниками

Зміст	Кореспонденції рахунків
	Дт	Кт
1. Отримано від постачальників обладнання і будівельні матеріали	202, 204	631
2. Передані підрядникам обладнання та будівельні матеріали	631	202, 204
3. Перераховані кошти за прийняті будівельно-монтажні роботи, роботи по капітальному ремонту	631	311, 313, 319, 321, 323
4. Відображено заборгованість підряднику за прийнятими будівельно-монтажними роботами, роботами по капітальному ремонту	801, 802, 811,	631

Аналітичний облік ведеться по кожному постачальнику та підряднику на карточках ф. 292-а (книга ф. 292).

33) Заробітна плата — це винагорода (обчислена, як правило, у грошовому виразі), яку за трудовим дого­вором власник або вповноважений ним орган випла­чує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону України "Про оплату праці"). Важливими новелами цього Закону є те, що він містить визначення додатко­вої та основної заробітної плати, а також інших заохо­чувальних та компенсаційних виплат і чітко визначає основні правові принципи організації винагороди за працю. До основних принципів правової організації винагороди за працю належать: 1) заборона дискримінації в оплаті; 2) визначення державного мінімального розміру оплати праці; 3) визначення винагороди за прац склад­ності, шкідливості, значення для народного господарства та інших факторів; 4) оплата праці конкретного працівника, що встановлюється за угодою з робото­давцем; 5) конкретні форми, системи й тарифи оплати праці, що визначаються колективними договорами та угодами.

Головні відмінності винагороди за працю за трудо­вим договором від оплати за працю за цивільним дого­вором полягають у тому, щ договором: 1) здійснюється систематично за виконану роботу (за цивільним договором — одноразово); 2) по­діляється на основну та додаткову частини (надбавки, доплати, премії тощо); 3) має встановлений державою мінімальний розмір.

Чинним законодавством визначено два правових методи організації заробітної плати. Перший — дер­жавне (централізоване) регулювання оплати праці, коли держава регулює оплату праці працівників підприємств усіх форм власності й господарювання, встановлюючи мінімальну заробітну плату, умови визначення її розміру, порядок перегляду та інші норми й гарантії в оплаті праці (зокрема, за роботу в надурочний час, у святкові, неробочі та вихідні дні, у нічний час, за час простою, а також плату неповнолітнім, вагітним жінкам, працівникам під час перекваліфікації тощо — ст. 12 Закону України "Про оплату праці")

Другий правовий метод — договірне регулювання оплати праці. Воно здійснюється на основі системи угод — генеральної, галузевої чи регіональної, а та­кож виробничої (колективного договору). Облік персоналу бюджетних установ ведуть за професіями і спеціальностями. Оскільки бюджетні установи — це різні за своїм призначенням організації, то дуже різноманітним є і склад їх працівників (лікарі, учителі, медсестри, інженери та ін.). Взагалі у бюджетних установах налічується близько 100 основних професій, кожна з яких в свою чергу поділяється на кілька десятків спеціальностей.

Залежно від виконуваних функцій персонал бюджетних установ поділяється так:

— основні працівники (персонал основної діяльності), на яких покладено виконання головних функцій у відповідній бюджетній установі (педагогічний персонал, професорсько-викладацький склад, лікарі та ін.);

— адміністративно-управлінський персонал, який забезпечує керівництво та раціональне функціонування установи (керівник установи, керівники відділів, заступники керівників тощо);

— допоміжний обслуговуючий персонал, який виконує функції обслуговування працівників перших двох категорій і сприяє кращому виконанню функцій установи в цілому (середній медперсонал, навчально-допоміжний персонал тощо);

— молодший обслуговуючий персонал (прибиральниці, санітарки і т. ін.).

Основним джерелом інформації про використання робочого часу є дані табельного обліку, які знаходять відображення у "Табелі обліку використання робочого часу і розрахунку заробітної плати" т.ф. № П—12. Табель — це іменний список працівників у розрізі відповідних структурних підрозділів, який складається до початку місяця в алфавітному порядку особою, призначеною керівником установи. У ньому повинні бути такі дані: табельний номер, прізвище, ім'я та по батькові працівника, його посада, ранг, оклад (ставка), кількість відпрацьованих годин за кожен день. Впродовж місяця у табелі у вигляді умовних позначень фіксуються також усі неявки на роботу на основі поданих документів — листків про тимчасову непрацездатність, викликів до військкомату, наказів про відпустку тощо.

Табель обліку відпрацьованого часу може вестися двома способами:

1) шляхом щоденного відмічання у табелі всіх, хто з'явився на роботу, запізнився, працював понад встановлену норму часу тощо;

2) шляхом реєстрації лише відхилень від нормального використання робочого часу.

34) Додаткова заробітна платня — це винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи, за винахідливість і за особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.