IV. Залежно від критерію юридичного та фактичного обов'язку сплати податку:

1)юридичний платник податків;

2)фактичний платник податків.

Цей критерій має місце при непрямому оподатковуванні. Наприклад, при податку на додану вартість кошти в бюджет перераховує суб'єкт, який реалізував товар (роботу, послугу), тобто юридичний платник податків, але за рахунок коштів, отриманих від покупця (користувача, кінцевого споживача), який є фактичним платником податків. Отже, юридичний платник податку — це суб'єкт, який формально зобов'язаний перерахувати податок у бюджет. Фактичний платник податків — це суб'єкт, що реально зобов'язаний надати грошові кошти в процесі придбання товару (роботи, послуги). До моменту сплати непрямого податку фактичний платник податків виступає носієм податку.

Більше відповідає змісту визначення платника податків саме юридичний платник, оскільки відповідальність за неперерахування, несплату податку лежить тільки на ньому. Чинне законодавство в даному разі визначає платником тільки одного суб'єкта. Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку — це особа, яка зобов'язана здійснювати утриманця і внесення в бюджет податку, що сплачується покупцем.

4. Загальна характеристика об*єкта оподаткування. Ставки податку

Об'єктами оподаткування є доходи (прибутки), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Одиниця оподаткування — одиниця виміру фізичної величини предмета податку.

Наприклад, одиницею оподаткування акцизного збору на алкогольні напої є градус. Земельного податку — квадратний метр. Податку з власників транспортних засобів є кубічний сантиметр.

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами народних депутатів відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року.

Податкова ставка — законодавчо визначена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

Основні види:

тверді — встановлюються в абсолютній сумі на одиницю оподаткування. Приклад — ставки земельного податку.

пропорційні — застосовуються в однаковій величині, незалежно від розміру податкової бази. Приклад — ставка податку з доходів фізичних осіб.

прогресивні — зростають зі зростанням податкової бази. Приклад — ставки прибуткового податку з громадян, який діяв до 2003 року.

5. Амортизаційні відрахування: суть, значення, види

Амортизáція (пізньолат. amortisation — погашення, сплата боргів) — теж що і амортизаційні відрахування — процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою. Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворювання зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового.

Прискорена амортизація основних фондів веде до швидшої їх заміни і тим самим стимулює технічний прогрес, але при цьому знижується прибуток. Щоб не допустити зниження рентабельності, в державах з ринковою економікою практикується законодавче зменшення суми прибутків, які обкладаються податком, на величину витрат, пов’язаних з амортизацією.

Суми амортизаційних відрахувань, що підлягають віднесенню на витрати виробництва (обігу) в звітному кварталі, визначаються як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих за групами 1, 2 і 3 основних фондів та нематеріальними активами.

Сума амортизаційних відрахувань за групою 1 основних фондів визначається як добуток балансової вартості окремих основних фондів групи 1 за станом на початок звітного кварталу і встановленої для цієї групи основних фондів норми амортизаційних відрахувань згідно з Положенням.

Сума амортизаційних відрахувань за групами 2 і 3 основних фондів визначається як добуток балансової вартості основних фондів відповідної групи за станом на початок звітного кварталу та норм.

Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в таких розмірах:

група 1 - 5 відсотків;

група 2 - 25 відсотків;

група 3 - 15 відсотків.

Зазначені норми застосовують для нарахування зносу невиробничих основних фондів, у тому числі житлових будинків.

Ці ж норми використовують бюджетні установи і організації для визначення зносу основних фондів.