22. Контроль за сплатою ап до бюджету

Стаття 224. Контроль за сплатою податку

224.1. Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати до бюджету податку з підакцизних товарів (продукції), що виробляються на території України, здійснюється органами державної податкової служби.

224.2. Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати до бюджету податку з підакцизних товарів (продукції), що ввозяться на митну територію України, під час митного оформлення здійснюється митними органами, крім випадків ввезення маркованої підакцизної продукції, контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету якої покладається на органи державної податкової служби.

23. Сутність екологічного податку, його функції міжнародний досвід

Відповідно підпункту 14.1.57 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, екологічний податок – це загальнодержавний обов’язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів в атмосферне повітря, скидів у водні об’єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 01 квітня 2009 року. Екологічний податок постійно балансується між сферами екологічного та податкового права. При цьому, особлива увага має також приділятися фізичним факторам впливу на здоров’я та життя людей.

Досвід розвинутих країн показує, що активне застосування екологічного податку сприяє зниженню загального рівня забруднення природного середовища, а у перспективі — зниженню витрат на контроль за забрудненням і зростанням обсягів виробництва нової, екологічно чистої продукції, у такий спосіб зміцнюючи конкурентоспроможність і економічні позиції виробника. У цих країнах значного поширення набув підхід доповнення (заміщення) податків на працю і капітал податками на забруднення. Знижуючи рівень інших податків, які стягуються з підприємства, екологічний податок виконує функцію субсидіювання його фінансової діяльності.

Екологічні податки встановлюються на всі види продукції та послуг, у процесі виробництва й експлуатації яких відбувається забруднення навколишнього природного середовища або шкідлива дія на людину. Якщо при цьому не дотримуються вимог гранично-допустимих нормативів, то застосовуються нормативи екологічного податку, які стимулюють перехід на маловідхідні (безвідхідні) технології чи ефективні очисні споруди. Строки зниження забруднення до нормативів та максимально можливі антропогенні навантаження встановлюються на основі загальнодержавної стратегії охорони довкілля.

Екологічні податки на діяльність, що спричиняє деградацію довкілля, є дієвим засобом боротьби із забрудненням і вичерпуванням ресурсів. «Зе­лені податки» можуть застосовуватися при здійсненні контролю за вики­дами, які призводять до подальшого забруднення атмосферного повітря і водних ресурсів. Заданими Світового банку оподаткування використання вугілля промисловістю або бензину автомобілями знизить надмірне споживання ресурсів та обсяг викидів і підвищить податкові надходження, а тому забезпечить ефективність при управлінні якістю довкілля паралельно з економічним зростанням. Податки на забруднення найефективніші тоді, коли існує усталена структура регулювання, що містить норми викидів та дієву систему моніторингу та примусу. Крім того, за допомогою екологічних податків можливо створювати фонди, необхідні для підтримки екологічного менеджменту. Нині спостерігається тенденція до утворення фондів, кошти яких спрямовані на покращання заходів охорони навколишнього природного середовища. В умовах дефіциту фінансових ресурсів для екологічного оздоровлення держави доцільно збори за забруднення природних ресурсів акумулювати у спеціальних фондах, надавши їм пільгового режиму оподаткування.

До податків на еколого-небезпечну продукцію (так званий податок на продукт) належить податок на нафтопродукти, природний газ, вугілля, лакофарбову продукцію, пестициди, синтетичні пральні речовини, акумулятори, автошини, озоноруйнуючі речовини та ін. Податок на продукт — це податок, яким має обкладатися продукція, котра в один з періодів свого життєвого циклу забруднює навколишнє середовище.

До об'єктів екологічного оподаткування належать екологодеструктивні фактори, які справляють вплив прямого і непрямого характеру, а також товари і послуги, що є чи можуть стати причиною природоруйнівних дій.

Об'єктами екологічного оподаткування є енергоносії, транспортне обладнання і послуги, обсяги викидів у повітря та водне середовище, озоноруйнівні речовини, деякі розсіяні джерела забруднення води, відходів і шуму.

Платежі за забруднення навколишнього середовища є складовою частиною фінансового механізму охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Ці збори застосовуються з метою економічного стимулювання здійснення атмосфероохоронних, водоохоронних заходів, а також заходів зі зниження відходності виробничих процесів, переробки і безпечного захоронення відходів, формування джерел їх фінансування і кредитування, відшкодування збитків, завданих забрудненням атмосферного повітря стаціонарними об'єктами і рухомими джерелами забруднення, забрудненням поверхневих вод, морських вод і підземних горизонтів, а також відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва у навколишнє природне середовище.

Економічна сутність збору за забруднення полягає в тому, що:

• забруднювач зобов'язаний сплачувати (компенсувати) економічні збитки від негативного екологічного впливу на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насадження тощо), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні, рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості та інше;

• платежі за забруднення стали основою створення місцевих, обласних, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища, які є одним із джерел фінансу­вання природоохоронних заходів і робіт.

У системі регулювання суспільних відносин у галузі охорони довкілля плата за забруднення несе велике різноманітне значення:

1) Стимулююче – стимулюючий бік плати за забруднення проявляється через вплив на економічні інтереси екологічно-небезпечних підприємств шляхом підвищення або зменшення економічного тиску на них залежно від обсягів викидів (скидів) у довкілля (чим більший обсяг викиду - тим вища плата). Для цього використовуються два види плати:

§ за лімітові викиди (скиди) - в межах встановлених лімітів (тимчасового походження) викидів (скидів) забруднюючих речовин та згідно з дозволами на розміщення відходів у навколишньому середовищі. Щодо цих лімітованих викидів (скидів) встановлюються фіксовані нормативи плати;

§ за перевищення лімітів викидів (скидів), розміщення забруднюючих речовин. Тут плата визначається в кратному розмірі відносно фіксованих платежів.

Розміри платежів за забруднення навколишнього природного середовища встановлюються на підставі лімітів та фактичних обсягів викидів і скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, а також базових нормативів плати за них і відповідних регулювальних коефіцієнтів.

2) Координаційне. Плата за забруднення навколишнього середовища в межах установлених лімітів коригується за регіонами України з застосуванням коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, та коефіцієнтів індексації базових нормативів плати.

За понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів установлюється підвищений розмір плати на підставі базового нормативу плати, коефіцієнта індексації, коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. У разі відсутності на підприємстві затверджених у встановленому порядку лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів нормативи плати за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів установлюються як за понадлімітні.

3) Контролююче. Відповідні платежі стягуються з підприємств незалежно від форм власності і відомчої належності. Внесення плати за забруднення не звільняє підприємства від дотримання заходів щодо охорони навколишнього середовища, а також сплати штрафних санкцій за екологічні правопорушення і від повного відшкодування шкоди.

4) Компенсаційне. Основним призначенням зборів за викиди, скиди і розміщення відходів є те, що вони повинні компенсувати економічні збитки від негативного впливу забрудненого атмосферного повітря, забруднених вод і відходів на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (міський транспорт, зелені насадження), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси, основні фонди промислового транспорту.

Характер забруднення навколишнього середовища дуже різноманітний і не завжди піддається кількісному обліку. Втрати від забруднення можна класифікувати за двома видами: економічний і соціальний. Економічні втрати спричиняються через погіршення виробництва певних об'єктів і втрат продукції; соціальні — як наслідок негативного впливу на здоров'я та життєдіяльність людини (хвороби, втрати працездатності, висока смертність).

У зв’язку із загостренням проблеми забруднення довкілля шумом, для її вирішення у ЄС залучаються податки, які справляються у восьми державах-членах, зокрема в Болгарії (плата за недотримання нормативів забруднення шумом), Франції (податок на авіаційне шумове забруднення), Німеччині (збори за авіаційний шум), Угорщині (мито на зниження шуму), Італії і Нідерландах (податки на авіаційний шум), Румунії (збір за недотримання нормативів забруднення шумом) і Швеції (збори за забруднення шумом, пов’язане з посадкою літаків). Отже, забруднення довкілля шумом у державах-членах ЄС пов’язують здебільшого з використанням авіатранспорту, телекомунікаційних та радіолокаційних пристроїв. Податковим кодексом України встановлено збір за користування радіочастотним ресурсом.