31. Різнопрояв архетипу Selbst у романі Унамуно «Туман».

Текст «Туману» підказує нам розпочати аналіз із дослідження само проявів архетипу Selbst (Сомості, Цілості). За К. Юнгом, Selbst є центром несвідомого та організуючим принципом особистості або життєвого явища. Самість являє собою, так би мовити, і недиференційовану єдність людського єства, і інтегровану єдність чи мету життя індивідуума. Вона – чи не найпотужніший архетип, що структурує людську свідомість, особистісне «Я», прагнення до цілісності, отже, досконалості. Релігійні символи – особливо мандала, Трійця, хрест, коло і т.д., а також образ батьківщини і багато інших несподіваних символів – слугують проявами самості- єдності в людській практиці, зокрема в художній літературі. Власне, художній твір, як такий, спонуканий архетипом das Selbst, бо є цілісною, самобутно-образною організацією. Звісна річ, Самість набуває в кожному витворі літератури особливих форм , а точніше традиційно – особливих, що і знов повертає нас до компаративістики. В «Тумані» Унамуно Selbst, якнайменше виявляється в зачині-фіналі твору, еротоцентриці тематики, жанру, стилю, оссілюючій нарації, подвійному конфлікті, трагі-комічній тональності. Зачин роману виконано за античним принципом «з бруньки розгортається все» або «з крапки самонароджується все». Перший з них користувався популярністю в елевсінських містеріях, де зернина (Деметра, Кора, Геката) символізувала генерацію Всього з малого , а також одвічний коло обіг життя, незбориму вітальність. Другий принцип - напрочуд давній, відомий, приміром, з Піфагорівських мудростей, де крапка – водночас щось і ніщо - само витягується, утворюючи лінію , а та зрештою, елементарну площину, яка лежить в основі всього сущого. В Унамуно один молодик у дощовий день йде за гарною дівчиною Еухенією, начебто закохується в неї, хоча надалі відчуває натхненний потяг до всіх жінок, закохується в іншу дівчину Росаріо, маятникує між двома коханнями, та врешті-решт залишається без жодного. Таким чином крапка розгорнута четверицю: Аугусто, Еухенія, Росаріо, Маурісіо (коханець Еухенії). Саме четвериця (а не трійця) є першоосновою площиною у Піфагора – ідеєю, що нею був зачарований Платон. Унамуно – випускник класичної філології Мадрідського університету а потім і викладач латини і давньогрецької мови – цілком природно охудожнєю вищезазначені принципи. Проте, урельєфнивши четверицю на передньому плані, автор різнобарвно урізноманітнює її вставними новелками (Антоніо, Віктора «форестеу»), що органічно пов’язані з головною пригодою і знову повертають нас до Піфагора, у якого четвериця, зроджувала космос. Так Selbst самооприявнюється в зачині та структурі роману.

34. Образ пустелі в романах «Маленький принц» Сент-Екзюпері та «Алхімік» Коельо.

Образи пустелі у романах «Маленький принц» Сент-Екзюпері та «Алхімік» Коельо значно відрізняються між собою. Якщо у «Маленькому принці» пустеля – це місце усамітнення, місце де варто поміркувати над важливими життєвими цінностями, то у «Алхіміку» пустеля міняється, вона постає однією на початку твору, потім змінюється і в кінці твору уявляється нам вже в зовсім іншій іпостасі. Спершу розглянемо образ пустелі у романі Коельо «Алхімік».

Спочатку пустеля постає як випробування, яке має пройти Саньяго заради досягнення своєї мети – знайти той скарб, що приснився йому одного разу. Пустеля як образ випробування символізує те, що кожній людині необхідно подолати якісь труднощі в житті для того, щоб знайти свій «скарб» - зрозуміти своє істинне призначення. Далі вже пустеля постає перед нами як друг і як притулок, адже в оазисі наш герой переховується від війни, яка йде у тих краях, а так, як оазис – єдине місце, де ніхто їх не може скривдити, бо це нейтральна територія. Саме там Сантьяго знайомиться із дівчиною своєї мрії. Нарешті, пустеля постає перед нами як вчитель і як засіб розуміння сенсу буття. Адже завдяки пустелі Сантьяго перетворюється на вітер, вона підказує йому найважливіші істини буття, які він раніше не міг збагнути, вона робить його алхіміком. Пустеля постає перед нами як певний поводир, що підказує вихід із ситуації.

На відміну від «Алхіміка» образ пустелі у «Маленькому принці» має трохи іншу конотацію. Пустеля це не лише біда, в яку потрапив льотчик та маленький принц. Пустеля – це осередок усамітнення, це місце, де льотчик знайшов все ж людину, яка зрозуміла його малюнок, знайшов свого друга і однодумця. Пустеля для льотчика та маленького принца розуміється по-різному. Для льотчика, котрий вірить в те, що зможе полагодити свій літак, пустеля виглядає загрозливою, адже в нього майже не залишається води, і скільки він ще протримається він не знає. Для маленького принца пустеля виявляється гарною, цієї краси не помічає льотчик: «Мені завше подобалося в пустелі. Сидиш на піщаній дюні. Нічого не видно. Нічого не чутно. І все ж серед цієї тиші світиться щось…», «Знаєш, чому пустеля гарна? Десь у ній ховаються джерела». Для льотчика головними є першочергові потреби: вода, їжа, для маленького принца – духовні: «Вода буває потрібна і серцю».

Проте, можна знайти і схожі риси в образах пустелі в обох творах. Як і у «Алхіміку», так і в «Маленькому принці» пустеля приховує якийсь скарб, якусь таємницю. Для того, щоб знайти і відкрити цю таємницю герої як і в першому, так і в другому творах мають подолати цю пустелю. «Йдеться про дім, про зірки чи пустелю: того, що являє собою їхню красу не побачиш очима; … найголовнішого не побачиш очима…».