23.«Волденський експеримент» г.Торо і «Мандрівне життя» г.Сковороди: філософський аспект.

Усамітнення ж Г. Сковороди та Г. Торо, в плані психічному, - теж по-своєму нарцисичне, що ,звісно передбачає й інші спонуки, зокрема філософсько – культурницькі.

Так, трансценденталізм Г. Торо природно підводив його до «Волдену». На відміну від Р. Емерсона, свого вчителя Г.Торо вбачав у природі не символ Зверх – Душі, а саме чисте Благо, Ідеал. Тому, за відомим висловом, Р. Емерсон ходив у ліс спостерігати «емблеми» та «символи» Всевишнього, а Г. Торо поринав у природу як благосний Абсолют богостворене Чудо Звідси й відмінність у письмі обох митців: у автора «Природи» превалює загально філософський пейзаж, у творця ж «Волдену» натхненно-детілізована пластика, «натуральний рай».

Земна людина в Г. Торо, як і в його вчителя фрагментарна, атомізована, словом – «бог у руїнах» Утім і учень і його наставник вірять у відновлення «Цілісної людини», хоча трохи розходяться стосовно шляхів такої реанімації. Р.Емерсон, як відомо, вважає це можливим в особі справжнього вченого , фермера та поета, Г . Торо, суто по-американські, нехтує вченим, але покладається на поета й фермера. При цьому поет у Г. Торо хоча й демонструє основоположні якості трансценденталістського митця, є передусім співцем Природи. Бо остання для нього – Краса, Мудрість, Добро, а він її жрець, месія, речник. Безперечно, «Цілісна людина» - поет в Природі й від Природи, іншими словами – «Волден».

Принципово розходяться Г.Торо т Р. Емерсон стосовно концепту приватної власності, грошей, багатства. Автор «Історії» та «Покладання на себе», як зазначалося, посутньо суперечливий в цьому плані: він, з одного боку заперечує гроші, багатство, бо ті перешкоджають дії selfreliance, з іншого , ідеалізує їх як «педагогічний», що посилює в людині «самодостатність» та усвідомлення глибших духовних законі. Г. Торо, на противагу вчителеві, ратує однозначно за опрощення людини, бо в Природі – все ідеально просте, необхідне. «Волден» у цьому відношенні явив собою взірець того, як може й мусить жити людина – достойно і опрощено.

Так само, ідея «покладання на себе» в Р. Емерсона суперечить поняттю людини як «рефлектора Божого Духа. Дискурс Г. Торо позбавлений такої контрадикторності, бо в його Природі- Ідеалі кожна часточка й дещиця – богостворена, наділена своїм єством, отже й самодостатня. Справжня людина – плоть від плоті Природи – теж посутньо самодостатня, само функціональна. «Волденський експеримент» якнайкраще засвідчив цю істину Г. Торо. Нарешті для конфлікту «суспільство – особистість» у Р. Емерсона характерна явна неоднозначність. З одного боку, філософ вивищує особистість, різко протиставляє її недосконалому, зашкарублому, консервативному загалові, державі. З іншого він твердить, що суспільство, завжди праве, а індивід – помиляється тому особі личить змиритися зі своїм становищем у суспільстві й виконувати свою суспільну роль – бо то є Боже Провидіння. Натомість Г. Торо цілком одозначно принижує суспільство, яке «завжди хворе» , натхненно протиставляє йому природну гармонію та істинну людину, котра звісно, ніяк і ніколи не може зжитися з суспільною нормою та цінностями. Вся біографія Г. Торо – яскраве підтвердження його анти колективістської філософії та стилю життя. Торо лишався непримиримим супротивником суспільного гурту, але говорив про»прекрасне й благотворне суспільство», котре знаходив у Природі. Громадянином такого «природного» суспільства – всього Космосу й вважав себе Генрі Торо. Він щиро, запалюючим прикладом намагався показати перевагу «Волдену» над людським суспільством і в цьому – його моральна висота, прекрасна романтична утопія. Реалізацію ж кардіоцентричної думки став мандрівний спосіб життя Г. Сковороди. Він говорив: «Світ нагадує театр і щоб зобразити в театрі гру з успіхо і похвалою , то беруть ролі за здібностями. Подибуємо тут симбіоз елліністичної ідеї «світ- театр» і сковородинського концепту «спорідненої праці», котра сприяє обожненню людини , що й демонструє стиль укр.. мислителя. Водночас Сковорода абсолютизував епіурецський принцип «просте – необхідне». З іншого боку «опрощення» в Сковороди та Торо по- своєму увінчує національно-культурну традицію України й США.

24. Культурно-історичне тлумачення імаготипної структури «Моєї Антонії» В. Кесер.