22. «Робінзоніада» у г. Сковороди та г. Торо: психологічний аспект.

Неодноразово постає типологія усамітнення в Г. Сковороди та Г. Торо.

Останній твердив: «Бог – самотній, але диявол – далекий від самотності; він знає великий гурт; він – цілий легіон». Далі, оскільки Бог у Г. Торо є Природа, то й «сонце – самотнє», і «Волденське озеро – самотнє», а справжня людина – «не більш самотня за гагару на озері, що радісно сміється, чи саме Волденське озеро». Суспільство ж – навіть найталановитіших людей – завжди втомлює і набридає. Словом, маємо типову романтичну ситуацію: Божа людина – завше Поет – лише усамітнено сягає Вищої Сфери, колектив цьому перешкоджає. Природа – благосно сприяє.

Г. Сковорода, як відомо, теж постулював усамітнення як один із шляхів до само обожнення людини. Однак, наче передбачаючи «волденський експеримент», він писав: «Яка користь утікати від міського поголосу у віддалені ліси за самотнім життям? Знай, що доки не знайдеш спокою в печерах свого серця, то не знайдеш його в лісах». Втім, сам Г. Сковорода, як і Г. Торо, полюбляв усамітнення в Природі, сакралізував її очищувальну й надихаючу дію. Принципова ж відмінність між українцем та американцем полягає в тому, що перший посутньо ідеалізував усамітнення, так і «малий щирий гурт», в якому людина одухотворяється; другий – хоча й не цурався гостей у своїй воленській хижі, все-таки перевагу надавав «природній» усамітненості, Волдену.

Проте, незважаючи на цю відмінність, сучасники неодноразово закидали і Г. Сковороді, і Г. Торо асоціальність, мізантропію, антигуманність. Утім пізніші інтерпретатори вбачали вже в усамітнені письменників романтичний протест, шлях до духовного зростання, своєрідний інваріант «шляху Христа». Водночас усамітнення мислителів мало за собою й глибоку національну традицію.

Так, наші далекі пращури на початку християнської епох жили досить усамітнено, індивідуально, хоча й мали розвинене чуття громади. Це не виключало пізніше найрадикальнішого усамітнення, котре, однак, не зродило серед українців активного й щирого наслідування. Популярнішими були стоїцистична акція – мовчазна аскетична поведінка за Божими законами, котра освячує смертного (чернець Прохор), та бунт-усамітнення, втеча від гніту можновладця на вільні землі й організація козацького гурту. За часів Г. Сковороди, як відомо, відбувалася якраз остаточна руйнація Запорізької Січі та закріпачення й деморалізація українців. За таких умов індивідуальне усамітнення мандрівного філософа постає гнідим наслідуванням, продовженням християнсько-стоїцистичної та козацької традицій.

В Америці усамітнення Г. Торо передусім асоціюється з ново англійськими «бунтарями» 17 ст., квакерами, ранніми унітаріями. Та й трансценденталізм, за відомою думкою, є романтичним інваріантом пуританства. Водночас ідея самотності палко дискутувалася й в Америці 19 ст. Романтики, що групувалися довкола «Нікербокера», виступали проти урбанізації та закликали до поновлення втраченого зв’язку з природою. На такому тлі Г. Торо вирізнявся своєю оптимістичною утопічністю. Його «Волден» по-романтичному вирішував дихотомію «урбанізація – природа», «знімав» дилему «цивілізація – демократія – усамітнення» й відновлював та вивищував цілісну людину.

Водночас усамітнення письменників провокує й на психоаналітичний аналіз їхньої акції.

Життя і творчість Г. Торо вжие досліджували у світлі фройдівської аналітики, однак не розглядалися поки що з погляду неофройдизму. Варто поглянути на письменника, бодай мимохідь, з обох позицій.

Фройдівська критика досить легко виявляє «Едіпів комплекс» у психічній орієнтації Г. Торо. Самоочевидна «фіксація-на-матері» - Сінції Торо, яка домінувала в сім’ї і пережила всіх, за винятком однієї доньки. Для психоаналітика сам Генрі – прискіпливий спостерігач власної психіки – залишив чимало доказів свого дитячого потягу до матері й бажання змістити батька. Проте Торо так і не переніс своєї «фіксації-на-матері»: для молодих дівчат, за винятком Еллен Сіуолл, він завжди лишався незворушливим, «як дерево», його ж «любов» до набагато старших жінок (Лідіан Емерсон) виявила «переключення його психічні енергії на інші цілі». Окрім останньої, «фіксація-на-матері» в Г. Торо потужно далася взнаки в його закоханості в Природу, котра, справді, постала для нього як «Мати-Природа».

В образності Г. Торо вражає кількість «жіночих» метафор, символів, епітетів. Водночас, письмо Г. Торо сповнене й іншими образами, що маніфестують фройдівський зміст: величезна сосна, молодий дуб, змія в струмку, нездоланна гора… У своєму найвищому напруженні сексуальна енергія Г. Торо проявляється як бажання містичного поєднання з Природою-матір’ю.

Таким чином, «Едіпів комплекс» зрештою посприяв особливому потягові Г. Торо до Природи, його усамітнення на Волденському озері. Психоаналіз також розкриває взаємодію агресивності й незалежності в характері письменника через той-таки «Едіпів комплекс», а «пошук другого батька» пояснює почасти «любов-ненависть» Г. Торо до Р. Емерсона й тотальне замилування Дж. Брауном.

Поглянемо тепер психоаналітично на життя й творчість Григорія Сковороди. Зокрема, зупинимося на сні, що його побачив письменника 24 листопада 1758 року в селі Ковраях. Нагадаємо, що цей сон складається з трьох основних частин: «любовні справи» в царських палатах, еротичні веселощі серед простолюду та контраст святого й жахливо-звіринного в храмі. М. Ковальський тлумачить цей сон як одкровення Божої сили, яка діє через Г. Сковороду й навчає нас, що «наскільки людина здатна бути розорливцем, ангелом во плоті, богочоловіком, настільки ж і звіром».

Така інтерпретація – цілком слушна, вона лежить на поверхні «тексту» сну й адекватно передає духовний настрій українського філософа Серця. Втім, сни тлумачаться по-різному, і фройдівський аналіз того самого сну виявляє в ньому принципово інший зміст, відтак – несподіваний погляд на Г. Сковороду та його стиль життя.

Перші дві частини сну – напрочуд ясні, чіткі, прозорі. Сам письменник зазначає, що в них ідеться по суті про одне й те саме: еротичні ігрища серед людей – у першій частини все кінчається «багатими постелями»; у другій – вибором любовних ігор. Саме ж зображення аж ніяк не несе в собі відчуття огидного, негарного, негативного. За З. Фройдом, таке сновидіння кваліфікується як «дитяче» або «зручне», тому що в ньому немає химерних ускладнень, неясностей. Суть сну – справдження бажань, які людина не змогла реалізувати в дійсності.

Складніша інтерпретація третя – химерна частина сну. Попервах у ній домінує відчуття світлої благосні й щастя в храмі. Майже в суміжних з храмом кімнатах подають обіди…

Отже, з психоаналітичного погляду, і Г. Сковорода, і Г. Торо не вільні від найпоширеніших підсвідомих комплексів, які, певною мірою впливаючи на особисте життя митців, водночас по-своєму сприяли їхній творчості й соціально та морально значущим діям.