28. Цінові стратегії: види, порівняльний аналіз переваг та недоліків.

Цінова стратегія – узагальнююча модель дій щодо встановлення і зміни цін, набір правил для прийняття цінових рішень, які забезпечують реалізацію цінової політики.

Виробник найчастіше вдається до стратегії "зняття вершків". Цей підхід має сенс за таких обставин:

1. Попит на товар досить високий при великій кількості покупців.

2. Витрати дрібносерійного виробництва вимагають відшкодування.

3. Висока початкова ціна на товар лякає конкурентів, яким не під силу змагатися з фірмою-лідером.

4. Високий рівень доходів споживачів.

5. Висока ціна є престижною, що створює образ високоякісного товару.

Після первісного насичення ринку ціна на товар знижується, а це сприяє: розширенню кола покупців, адже ринок реагує на нижчі ціни; зростання обсягів виробництва, що призводить до зниження витрат. Доцільно також впевнитися в тому, що на інших сегментах ринку попит еластичний до цін, оскільки дана стратегія передбачає послідовний вихід на інші сегменти з дешевшими варіантами товару.

Стратегія "проникнення" – виведення на ринок новинки за низькою ціною – націлена на залучення широкого прошарку покупців і завоювання більшої частки ринку. Для успіху цієї цінової стратегії необхідним є високий ступінь еластичності попиту за цінами, наявність внутрішніх резервів фірми для можливого послідовного зниження цін під впливом конкуренції. Так, якщо попит має надлишковий характер, то не виключено підвищення ціни, оскільки компанія в силу своїх виробничих можливостей не зможе збільшити обсяг випуску. Це можливо, якщо подібна ситуація не цікава для конкурентів.

Відома так звана стратегія неокруглених цін. При цьому на ціннику можна побачити, наприклад, 9, 95; 99,9 грн. Такий підхід мотивується переважно причинами психологічними; покупцеві подобається отримати здачу; виникає враження, ніби то фірма ретельно підходить до встановлення ціни.

29. Ціноцтворення на основі базисних умов поставок: характеристика та особливості застосування.

Під світовими цінами звичайно розуміють ціни, за якими здійснюються великі комерційні експортно-імпортні операції з оплатою у вільно конвертованій валюті.

Відповідно, ціноутворення – це процес відбору кінцевої ціни залежно від собівартості продукції, цін конкурентів, співвідношення попиту і пропозиції, інших факторів. Укладаючи зовнішньоторговельний контракт про купівлю-продаж товару, суб’єкти господарської діяльності мають справу з такими видами цін: – базисною, яка використовується для визначення сорту або якості товару, яку узгоджують на переговорах між продавцем та покупцем. Вона є початковою для визначення ціни фактично поставленого товару, якщо характеристики останнього відрізнятимуться від обумовлених у контракті; – фактурною, яка визначається умовами поставки, вказаними в контракті. Умови поставки товару визначають обов’язки покупця і продавця щодо доставки товару і встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі чи ушкодження товару з продавця на покупця. Базисні умови поставки визначають, хто несе витрати, пов’язані з транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера. Ті втрати з приводу доставки товару, які несе продавець, включаються до ціни товару. Ці умови називаються базисними тому, що вони встановлюють базис ціни товару і впливають на рівень ціни товару. Базисні умови розробляються міжнародною торговою практикою. Зміст цих умов не є загальноприйнятим у міжнародній торгівлі, а визначається, як правило, торговельними традиціями, які склались у різних країнах, портах, галузях. У сучасній практиці міжнародної торгівлі одержав визнання «Інкотермз» (міжнародні комерційні терміни), оскільки запропоноване в ньому тлумачення окремих термінів відповідає найбільш розповсюдженим торговим звичаям, які склалися на світовому ринку.

При визначенні базисних умов використовується термін «франко» (вільно), який означає, що покупець звільняється від ризиків і всіх витрат з приводу доставки товару до місця, позначеного за словом «франко».

Деякі базисні умови постачання.

1) З заводу (в означеному місці): EXW – Exworks. На продавцеві не лежать ніякі зобов’язання щодо транспортування товару.

2) Франко-перевізник: FCA – Free Carrier.Продавець виконує своє зобов’язання поставити товари, коли він передає товар перевізнику (обумовленому і в обумовленому місці).

3) Франко на борту судна (… в обумовленому порту відвантаження):FOB – Free On Board.За цією умовою продавець зобов’язаний поставити за свій рахунок товар на борт судна, що зафрахтоване покупцем, в обумовленому порту в обумовлений термін.

4) Плата за транспортування та страхування оплачені до (обумовленого місця призначення): CIP – Carriage and Insurance Paid to...

5) Вартість страхування і фрахт: CIF – Cost, Insurance and Freight.

Продавець зобов’язаний застрахувати судно, оплатити фрахт, доставити товар у порт відправлення, завантажити його на борт судна, а також застрахувати товар від транспортних ризиків за мінімальною ставкою.

6) Поставлено на кордон ( в обумовленому місці): DAF – Delivered At Frontier.

З усіх розглянутих вище базисних термінів найбільше розповсюдження набули умови ФОБ та СІФ. У практиці міжнародної торгівлі «Ціна ФОБ», як правило, означає експортну ціну товару, а «Ціна СІФ» – імпортну.