10.Умови успішного виховання дітей в сім’ї. Основні форми роботи днз з сім’єю.

Умови успішного виховання дітей в сім’ї.

Виховний вплив сім’ї на дітей виявляється найбільш ефективно за наявності таких умов:

1. Авторитет і особистий приклад батьків.

Під авторитетом слід розуміти глибоку повагу дітьми батьків, добровільне й усвідомлене виконання їхніх вимог, бажання наслідувати батьків в усьому і прислухатися до їхніх порад. Уся сила педагогічного впливу батьків на дітей у їхньому авторитеті. Справжній авторитет виростає із любові та прив2язаності до батьків. З розвитком дитячої свідомості батьківський авторитет міцніє або слабшає, впливаючи на поведінку дітей. Виховна сила особистого прикладу батьків зумовлюється психологічними особливостями дітей дошкільного віку, зокрема здатністю до наслідування, конкретністю мислення. Діти наслідують і хороше, і погане у вчинках батьків і більше слідують прикладу ніж повчанню. „Дитяча душа - дзеркало в якому відображається моральна чистота батька і матері”, - писав В.О.Сухомлинський. Тому так потрібний вимогливий контроль батьків за власною поведінкою, мовою, вчинками. А.С.Макаренко наголошував на тому, що поведінка батьків - найвирішальніша річ, оскільки вони виховують малюка повсякчас, навіть тоді, коли їх немає вдома.

Батькам слід пам’ятати умови, за яких їхній приклад і справжній авторитет підсилюють виховний вплив на дитину, а саме.

1. Коли слово не розходиться з ділом.

2. Коли є єдність у вимогах дорослих до дитини.

3. Наявність логіки, постійності і послідовності у вимогах.

4. Повага батьків до вихователів і оточуючих.

5. Розумна і вимоглива любов до дітей.

2. Педагогічний такт батьків. Це добре розвинене почуття міри у спілкуванні з дітьми. Педагогічний такт батьків характеризується: 1) умінням зрозуміти дитину, допомогти їй, вибрати найбільш доцільні засоби виховного впливу на неї. А для цього батькам необхідні знання анатомії та фізіології дитини, дитячої психології та дошкільної педагогіки; 2) рівновагою в любові вимогливості та повазі до почуття гідності дитини; 3) урівноваженістю, витримкою, володінням собою в поєднанні з безпосередністю у спілкуванні; 4) оптимістичним прогнозуванням, тобто вірою у кращі сторони, якості особистості дитини; 5) небайдужістю до дитини, її радощів і проблем.

Педагогічний такт - це майстерність, якій необхідно навчатися. Якщо батьки володіють тактом, то вони не тільки вміло організовують свою поведінку, мають необхідні знання, уміння техніки взаємодії, але й враховують індивідуальні особливості дитини на цій основі використовують адекватні виховні методи і прийоми. Такт пов’язаний з педагогічним ризиком. Як ви думаєте, чому? Такт батьків тісно пов’язаний з тактом дітей, тобто відповідним почуттям міри у поведінці, яке ґрунтується на повазі до оточуючих, близьких, знайомих і незнайомих. Для дітей спочатку - це наслідування старших, а потім - звичка.

Батьки повинні вправляти дітей в тактовній поведінці, виховувати в них бажання виправити безладдя навколо себе, недоліки у власні поведінці та поведінці товаришів.

3. Культура побуту сім’ї. Передовсім - це взаємовідносини між членами сім’ї, які ґрунтуються на взаємоповазі, взаємопідтримці, взаємодопомозі. Це і розумна організація всього життя членів сім’ї: спільні справи, захоплення, відпочинок, святкування родинних свят. Передача соціального досвіду від батьків до дітей здійснюється у повсякденному житті. При цьому діти прагнуть наслідувати своїх батьків в усьому, а батьки намагаються допомогти дітям якомога швидше і безболісніше набути необхідних знань та виробити потрібні соціальні вміння і навички.

Що псує культуру побуту і гальмує процес виховання та становлення особистості?

- бездумна організація життя сім’ї, порушення режиму, його невідповідність віку дітей; відсутність домашніх обов’язків, нераціональний їх розподіл; незайнятість дітей; неповага до жінки, матері, шкідливі звички членів сім’ї (алкоголізм, тютюнопаління, наркоманія).

Дитина повинна відчувати себе рівноправним членом сім’ї, а для цього необхідно, щоб у неї була своя територія (кімната, куточок, ліжко, шафа тощо), де б вона могла самостійно порядкувати. Адже привчати дитину до порядку слід з раннього віку. Окрім того дитина повинна брати участь в обговоренні сімейного бюджету. Батьки повинні рахуватися з думкою дитини, тільки тоді вона почуватиме себе спокійно, комфортно, впевнено як рівноправний член родини. А така сім’я є міцною і дружною.

4. Знання вікових та індивідуальних особливостей дітей. Це дає можливість батькам правильно оцінити поведінку, вчинки, настрій дитини, знайти адекватні прийоми взаємодії з нею, правильно здійснювати догляд, вчасно формувати необхідні вміння та навички, не форсувати природній розвиток дитини. Оскільки усі діти різні, то батьки повинні враховувати й індивідуальні особливості свого малюка (тип нервової системи), не застосовувати до нього шаблонних, стереотипних дій. Батьки повинні пам’ятати, що формування рис характеру дитини не повинно суттєво відхилятися від його природної основи - темпераменту, інакше можливі відхилення в психічному розвитку, неврози. Якщо батькам не вистачає відповідних знань з психології, педагогіки, фізіології дитини дошкільного віку, то їм на допомогу прийдуть вихователі, психологи, лікарі.

5. Благополучна сім’я. Яку сім’ю, на ваш погляд, можна вважати благополучною? Назвіть її основні характеристики (повна, батьки володіють педагогічною культурою, є культура побуту, батьки користуються авторитетом у дітей, по-справжньому люблять їх, вірять у своїх дітей).

Форми роботи з батьками умовно поділяють на три групи: 1) колективні; 2) індивідуальні; 3) наочно-інформаційні.

До колективних форм роботи належать: батьківські збори; зустрічі з батьками; вечори запитань і відповідей; засідання „круглого столу” з дискусійних проблем; заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організовувати спілкування і спільну діяльність з дитиною; спільні з батьками, дітьми, вихователями свята та розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні ) педради, які проводяться у батьків вдома; батьківські конференції.

Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і консультації ( проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в ДНЗ або забирають), відвідування дітей вдома; залучення батьків до життя дошкільного закладу (організаційно-господарська допомога вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у проведенні екскурсій, культпоходів, організація гуртків для дошкільників), письмові форми спілкування: листування, щотижневі нотатки, які відправляються в сім’ю щотижня, індивідуальні зошити, що передаються в сім’ю кожного дня; залучення батьків до створення і поповнення ігротеки, ведення літопису групи.

Найпоширенішими наочно-інформаційними формами роботи є виставки дитячих робіт; реклама книг, публікацій у періодиці, системі Інтернет з проблем сімейного виховання; оформлення тематичних інформаційних стендів; організація міні-бібліотеки для батьків з певної проблематики; оформлення письмових матеріалів про вихованців для їхніх батьків.

Очікувану ефективність забезпечує раціональне поєднання різних форм роботи. Як свідчить досвід, у роботі з батьками слід уникати готових оцінних суджень про виховання, допомагати їм у виробленні вміння особисто спостерігати за власною дитиною, відкривати в ній нові якості і риси.

Сьогодні значного поширення набувають творчі форми роботи з батьками, в яких беруть участь діти, інші педагоги і співробітники ДНЗ - театралізовані вистави, спортивні змагання, дискусійні клуби.