93

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА……………………………………………………6

1.1 Дослідження проблеми формування пізнавальних інтересів у молодших школярів засобами ігрової діяльності в психолого-педагогічній та методичній літературі……………………………………………………………………………..6

1.2 Різновиди ігор у навчально-пізнавальній діяльності учнів в школі І ступеня………………………………………………………………………………19

ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ……………………………………………….32

РОЗДІЛ 2. УМОВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………..34

2.1 Введення молодших школярів в ігрову діяльність на уроках математики………………………………………………………………………….34

2.2 Використання елементів ігрової діяльності школярів під час вивчення української мови та читання в загальноосвітній школі І ступеня………………46

2.3 Аналіз ефективності використання запропонованої методики дослідження формування пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку засобами ігрової діяльності…………………………………………………..56

ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ……………………………………………….65

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………66

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….69

ДОДАТКИ……………………………………………………………………75

ВСТУП

Актуальність дослідження. У національній доктрині розвитку освіти в Україні в XXI столітті зазначається необхідність створення дитині умов для її максимального самовизначення й саморозвитку. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до її запитів і можливостей.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства першочерговим завданням школи є виховання всебічно розвиненої людини. Важливою його складовою частиною є боротьба за високу якість знань і вмінь учнів, формування в них навичок самостійної розумової праці, виховання творчої особистості.

У документах про освіту одним із пріоритетних напрямків визначено активізацію пізнавальних інтересів учнів, які забезпечуються ефективними методами та засобами навчання молодших школярів.

Вчитель дістав можливість не дотримуватися, як раніше, суворим методичним приписам, а практично цілком орієнтуватися на творчий підхід до організації процесу навчання: вибирати програму і підручники із декількох альтернативних варіантів, оцінювати їх з позицій теорії методики викладання свого предмету, а у виняткових випадках складати свої програми і навчальні матеріали до них,а це є одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні, згідно з Національною доктриною розвитку освіти в Україні у XXI столітті.

Державний стандарт початкової освіти націлює на використання усіх можливостей та ресурсів для підвищення ефективності навчально-виховного процесу, зокрема засобами ігрової діяльності.

Уже з початку XIX століття ігри почали розглядатися як один із засобів навчання, в той час з’являються перші наукові теорії гри. Багато видатних педагогів звертали увагу на ефективність використання ігор у процесі навчання. Ряд дослідників (У.Макдауголл, Г.Мерфі, Ф.Я. Бентендейх) висунули тезу, що гра – це соціальний інстинкт, притаманний кожній людині.

Наукове осмислення сутності гри та її значення для розвитку пізнавальних інтересів дітей було започатковано в психології. Першооснови педагогічної діяльності закладені теоріями і системами дошкільного виховання у Ф. Фребеля і М. Монтессорі. Також ця проблема знайшла відображення в дослідженнях багатьох педагогів: Н. П. Анікєєвої, П.П. Блонського, О.С Газмана, П.Ф. Лесгафта, А.С.Макарова, П.І Підкасистого, С. Русової, В.О. Сухомлинського, Ш.О. Амонашвілі, К. Д. Ушинського, Я.Ф. Чепіги, С.Т. Шацького, М. Г. Яновської, Ш.О.Амонашвілі, та ін.

Розробка проблеми ігрової діяльності молодших школярів для формування пізнавальних інтересів триває на сучасному етапі (П. Щербань, Н.А.Короткова, Н.Я.Михайленко, А.І.Сорокіна, А.С. Ібрагімова, Н.М. Конишева, М.Т. Саліхова, М.Вашуленко, І.Ґудзик, О.Савченко, О.Хорошковська, Т.Байбара, Н.Бібік, та ін.) Дослідження якої показали ефективність використання ігор у навчанні молодших школярів, оскільки, гра допомагає активізувати навчальний процес, розвиває в дітей спостережливість, пам'ять, увагу, мислення; збуджує пізнавальний інтерес до навчання.

Аналіз даної проблеми дає підставу визначити її актуальність та недостатню розробленість, тому темою нашого дослідження ми обрали: “Формування пізнавальних інтересів у молодших школярів засобами ігрової діяльності”.

Об'єкт дослідження – навчальна діяльність молодших школярів на уроках математики, української мови та читання.

Предмет дослідження – формування пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку за допомогою ігрової діяльності.

Мета дослідження - виокремити педагогічні умови використання ігрової діяльності у навчальному процесі молодших школярів.

Відповідно до мети дослідження сформулюємо основні завдання дослідження:

• проаналізувати психолого-педагогічну та методичну літературу з проблеми дослідження;

- виокремити шляхи оптимізації формування пізнавальних інтересів у молодших школярів на уроках української мови, читання та математики;

- експериментально перевірити ефективність запропонованої методики ігрової діяльності для підвищення результативності навчальних досягнень молодших школярів.

Для розв’язання поставлених завдань дослідження використано такі методи:  спостереження; формувальний експеримент, бесіда; вивчення передового педагогічного досвіду; теоретичне узагальнення, аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення даних, методи статистичного опрацювання результатів.

Експериментальна база дослідження: Івано – Франківська ЗОШ №7 I-III ступенів. У експерименті брали участь 6 вчителів початкових класів і 40 школярів других класів.

Структура дипломної роботи складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел із 66 джерел, 4 таблиці, додатків.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що висновки та рекомендації, зроблені в досліджені, можуть бути використані як в навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів, так і в практичній діяльності вчителів початкової школи.

Розділ 1. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів засобами ігрової діяльності як педагогічна проблема

1.1 Дослідження проблеми формування пізнавальних інтересів у молодших школярів засобами ігрової діяльності в психолого-педагогічній та методичній літературі

У контексті модернізації початкової освіти все більшої ваги набувають якості особистості, які визначають її “суб’єктивну” участь в навчальному процесі. Особлива увага при цьому приділяється активізації мотиваційної сфери особистості, зокрема її пізнавального інтересу .

Формування у молодших школярів пізнавального інтересу є необхідною умовою розвитку їхніх пізнавальних здібностей, зміцнення умінь і навичок самостійно засвоювати та осмислювати навчальний матеріал, виховання прагнення до самоосвіти, формування основних інтелектуальних умінь, необхідних для оволодіння знаннями з різних навчальних дисциплін. За сприятливих умов інтерес виступає засобом живого, захопливого навчання й згодом трансформується у стійку рису характеру [60, c. 133].

Слід зазначити, що в психолого-педагогічній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття ,,пізнавальний інтерес”. На думку М. Савчина, зазначений феномен має розглядатися як інтелектуальна спрямованість особистості на пошук нового у предметах, явищах, подіях, яка супроводжується прагненням глибше пізнати їх особливості, майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій [48, c.251].

Під пізнавальним інтересом український вчений, педагог О. Савченко розуміє прагнення до знань, що виявляється в активному ставленні учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності [47, с.161].

Педагог Г. Щукіна вважає, що пізнавальний інтерес це спрямованість особистості, що звернена до області пізнання, до її пізнавальної сторони і самого процесу оволодіння знаннями [65,c. 53].

На думку В. Бондаревського, пізнавальний інтерес має розглядатися у трьох аспектах: як мета навчання та виховання (формування пізнавального інтересу є одним з провідних завдань педагога); як засіб навчання та виховання (використання елементів захопливості на уроці з метою приваблення уваги учнів і зацікавленні їх у вивченні навчального матеріалу); а також як результат навчання і виховання (сформованість стійкого пізнавального інтересу у учнів, їх прагнення до самоосвіти і поглиблення знань) [46, с. 16].

Зазначені підходи не суперечать, а доповнюють один одного. Спираючись на дослідження О. Киричука, можна визначити пізнавальний інтерес як емоційно усвідомлену, вибіркову спрямованість особистості на певний предмет чи діяльність, результатом чого виступає задоволення людини від усвідомлення сутності предмета або наслідків діяльності [32, c.59].

Формування пізнавального інтересу є і результатом, і необхідною умовою шкільного навчання. Невипадково інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції, з ферментом, що дає змогу учням асимілювати основи наук.

Пізнавальний інтерес – це той фактор, який впливає на розвиток пізнавальної активності учнів початкових класів. І саме втрата інтересу, як правило, є наслідком зниження пізнавальної активності дітей .

Виховання активного ставлення до знань взагалі і до навчальної діяльності зокрема неможливе без інтересу до пізнання. Саме тому особливої актуальності набуває проблема стимулювання пізнавальних інтересів учнів у навчальній діяльності [39, c. 37].

Процес сформованості навчально-пізнавального інтересу умовно поділяють на такі рівні (За Г. Рєпкіною та Є.Заїкою):

1. Відсутність інтересу до навчальної діяльності, конкретного виконання навчальних завдань. Позитивна емоційна реакція у таких школярів може з’явитися як відгук на яскраве, щось незвичне, ігрові ситуації на уроці, що дозволяють виявити рухову активність.

2. Позитивна реакція на введення нового, фактичного, практичного, але не теоретичного матеріалу.

3. Позитивні реакції виникають тільки на новий теоретичний матеріал, але не на способи виконання завдань.

4. Ситуативний пізнавальний інтерес. Позитивні, емоційні реакції та способи виконання нового часткового завдання, яке стоїть перед учнем, але не системи знань.

5. Стійкий навчально-пізнавальний інтерес стосується загального способу виконання цілої системи завдань, але в межах матеріалу, що вивчається.

6. Узагальнений навчально-пізнавальний інтерес виникає і виявляється незалежно від зовнішніх вимог, виходить за межі програмового матеріалу, орієнтований на пошук загальних способів виконання системи завдань [42, c.71].

У психолого-педагогічній літературі виділяють такі засоби та форми стимулювання пізнавального інтересу, які об’єднані в три групи:

1) стимулювання пізнавального інтересу за допомогою змісту навчального матеріалу;

2) стимулювання пізнавального інтересу у процесі організації навчальної діяльності;

3) стимулювання пізнавального інтересу через встановлення педагогічно доцільних взаємовідносин між учасниками навчального процесу [65, c.78].

До групи засобів стимулювання навчального інтересу за допомогою змісту навчального матеріалу Г. Щукіна та О. Киричук відносять такі стимули: новизна змісту навчального матеріалу; ознайомлення учнів з сучасними науковими досягненнями; збагачення програмного матеріалу додатковою інформацією; оптимальне поєднання творчих та ознайомлення учнів з сучасними науковими досягненнями; збагачення програмного матеріалу додатковою інформацією; оптимальне поєднання творчих та репродуктивних завдань [32,c.112].

До групи засобів стимулювання навчального інтересу у процесі організації навчальної діяльності можна віднести такі:

а) використання завдань дослідницького та творчого характеру;

б) ігрову діяльність;

в) створення ситуацій здивування й емоційного відгуку;

г) інтерактивних методів навчання;

д) створення ефекту незавершеності;

е) створення ,,ситуації успіху” тощо [31, с.58].

До засобів стимулювання навчального інтересу через встановлення педагогічно доцільних взаємовідносин між учасниками навчального процесу відносяться:

1) створення позитивної атмосфери пізнавальної діяльності;

2) емоційність вчителя;

3) взаємна підтримка вчителя і учнів;

4) використання методів змагання та заохочення [37, с.3].

Вибір засобів стимулювання пізнавального інтересу зумовлюється віковими та психофізіологічними особливостями дитини, урахуванням особливостей навчальної діяльності в початковій школі. Ігрова діяльність продовжує займати значне місце в житті учнів початкової школи і не втрачає для них своєї привабливості. Через це, використання ігор у процесі навчання є одним із провідних методів стимулювання пізнавального інтересу дітей даної вікової категорії. Ігри є поліфункціональними. Інакше кажучи, стимулюючи пізнавальний інтерес, вони також комплексно впливають на інтелектуальну, вольову, комунікативну та інші сторони особистості. Однак, діти над цим не замислюються. Дитина розглядає гру насамперед як захопливе заняття. Ігрова діяльність потребує від дитини, яка грається, щоб вона віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення [38, c.20].

Ігрова діяльність – не самоціль на уроці, а засіб навчання і виховання. Гру не можна плутати із забавою, не слід розглядати її як діяльність, що дає задоволення. На гру потрібно дивитися як на вид творчої діяльності у тісному зв’язку з іншими видами навчальної роботи. Якщо спочатку учень може зацікавитися лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов'язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто готуватися до участі в грі. Саме за допомогою гри розв’язується багато перспективних і поточних завдань початкового навчання [44, c.20].

Сучасний навчально - виховний процес неможливо уявити без гри. На уроках, у позакласній роботі гра – незамінний помічник. Саме тому потрібно розширити, арсенал ігор, щоб використовувати у практиці [12, c.17].

Перевага ігрової діяльності у стимулюванні пізнавального інтересу молодших школярів на уроках полягає в особистісній залученості до вироблення правил або сценарію гри.

Поява ігрового методу обумовлена вимогами підвищення ефективності навчання завдяки активного включення його учасників до процесу не тільки отримання знань, але й безпосереднього (тут і зараз) їх використання. На думку

Т. Паніної, Л. Вавілової цінність гри здебільшого полягає не стільки у досягненні дидактичної мети, скільки в соціально-психологічній дії на граючих учасників і тих ефектах, що спостерігаються при цьому.

Емоційне прийняття гри забезпечується тим, що учень особисто бере участь у грі, тим самим впливаючи і змінюючи запропоновану ситуацію [7, c.5].

Ш.О.Амонашвілі показав, як через гру можна ввести дитину в складний світ пізнання [4, c.51].

А.С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини... Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі...». Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання. В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини [5, c.14].

В українському педагогічному словнику С. Гончаренка дається таке визначення ігрової діяльності. “Ігрова діяльність - різновид активної діяльності дітей, у процесі якої вони оволодівають суспільними функціями, відносинами та рідною мовою як засобом спілкування між людьми. Ігрова діяльність є свого роду дитячим моделюванням соціальних відносин. При вмілому і правильному керівництву з боку дорослих ігрова діяльність формує емоційну, моральну та інтелектуальну сфери дитини, розвиває її уяву, сприяє фізичному вдосконаленню, виховує у дітей волю до дії та здатність до гальмування – якості необхідні людині в трудовій і суспільній діяльності” [16, c.139].

К. Д. Ушинський писав: “У грі дитина живе, і сліди цього життя глибше залишаються в ній, ніж сліди дійсно життя” [59, c.458].

За переконаннями С. Русової навчання в початковій школі мусить опиратися на життєвий досвід дитини і наближатися до гри, але не тому, що до науки треба ставитись недбало, а тому, що вона за допомогою гри зможе захопити дітей. Тому навчально-виховний процес в школі I ступеня побудований переважно на ігрових моментах і змаганнях, бо у них легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні бар’єри. “Гра є найвища можливість самовиявлення дитини, і найкращий засіб дати спочинок розуму, який досі працював в якомусь другому напрямку” [58, c.3].

В. Сухомлинський писав: ” … у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку. Гра – це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ” [52, c.228].

Гра, як і будь-який засіб, стає виховним фактором тільки в разі дотримання низки умов. Головна з них – це навчально – виховне ставлення вчителя до дітей, що виражається за допомогою ігрових прийомів. Його можна назвати ігровою позицією педагога . Отже, цінність гри в освітньому процесі початкової школи здебільшого забезпечується і підтримується грамотно побудованою стратегією та тактикою діяльності вчителя початкових класів.

Ігрова діяльність добре поєднується із “серйозним навчанням”, слугує начебто першим поштовхом для подальшої самостійної діяльності. Мета введення ігрового навчання полягає у тому, щоб навчальний процес відбувався за умови оновленої, постійної, активної взаємодії учня та вчителя [51,c.32].

Важливо створювати під час ігрової діяльності на уроці ситуацію успіху, бо це – єдине джерело внутрішніх сил учня, що народжує енергію для подолання труднощів і бажання вчитися, за сучасних умов. Завдяки грі школярі вчаться виборювати перемогу, прагнуть до успіху, концентрують волю, досягають поставленої мети, вимогливо ставляться до себе, бачать перспективу власного зростання й усвідомлюють потребу самовдосконалення.

Гра неможлива без емоцій. У своїй ігровій діяльності дитина відтворює ті об’єкти, події, які торкаються її почуттів, привертають увагу, тобто емоційно захоплюють. Активність діяльності мислення та уяви, їх зв'язок з емоціями сприяють виникненню яскравих образів, ситуацій, які дитина реалізує у грі. Під час проведення ігор слід створювати і підтримувати у дітей особливий, ігровий, емоційний стан. Поряд із задоволенням, радістю та гордістю діти можуть відчути іноді почуття засмученості, тому в ході гри важливо коректно, але наполегливо виправляти їхні помилки, за необхідності делікатно підтримувати дисципліну, не допускати суперечок та грубості, поступово виховувати у дітей витримку, почуття справедливості, товариства та взаємовиручки, наполегливості у досягненні мети [45,c. 21].

Ще однією важливою якістю ігрового навчання є його оздоровчі можливості. Психологи вважають, що діти молодшого шкільного віку сьогодні характеризуються підвищеною дратівливість, емоційністю, агресивність, досить швидкою стомлюваність, нестійкою увагою, ситуативністю поведінки. У зв’язку з цим, О.А.Степанова пропонує спрямувати гру як метод організації освітнього процесу на оздоровчі її можливості, що адаптує молодших школярів до нового режиму психофізичної активності, регуляції і нормування їх інтелектуального, емоційного і фізичного навантаження, зберігає і зміцнює здоров’я, а також допомагає утверджувати та долати недоліки у фізичному розвитку[61, c.68].

Отже, гра не тільки вчить і розвиває дитину, вона ще й лікує. Як проста емоційна розвага, вона має велике значення для відновлення психічних сил дитини після будь-якої напруженої діяльності.

Ігрові технології навчання відрізняються від інших технологій тим, що гра:

- добре відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку;

- ефективний засіб активізації. У грі легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні бар’єри;

- мотиваційна за своєю природою (по відношенню до пізнавальної діяльності вона вимагає від учнів ініціативності, творчого підходу, уяви, цілеспрямованості);

- дозволяє вирішувати питання передачі знань, умінь, навичок;

- багатофункціональна, її вплив на учня неможливо обмежити одним аспектом;

- переважно колективна, групова форма роботи, в основі якої знаходиться змагання. В якості суперника може бути як сам учень (переконання себе, покращення свого результату), так і інший;

- має кінцевий результат. У грі учасник має отримати приз: матеріальний, моральний (грамота, широке оголошення результату, заохочення) психологічний (самоствердження, самооцінка);

- має чітко поставлену мету й відповідний педагогічний результат.

У статті В. Кукушина “Ігрові технології на уроках” увага звертається на неоднозначне і не просте вирішення питання впровадження ігрової методики у навчальний процес. На думку автора статті, досконало розроблена ігрова методика може відігравати роль «двигуна» пізнавального процесу, але досконалість «ходової частини» забезпечує рівень ефективності методики того чи іншого предмета. Гра не може компенсувати недосконалості застосування методики навчального предмета. Загальновизнано, що поряд із специфічно предметними знаннями, уміннями і навичками необхідно формувати в учнів загальнонавчальні навички: самостійності, самоконтролю, аналізу, синтезу, узагальнення тощо. Гра є лише формою і не може компенсувати змістової кризи пізнавального процесу – не навчання пристосовується до гри, а гра – до змісту навчального завдання, в структурі якого потрібно передбачити і проблемність, і рівень самостійності, і елементи самоконтролю тощо. Навчальна гра несе в собі значний потенціал активізації навчально-пізнавальної діяльності, необхідно лише як в теорії, так і на практиці глибше розкрити саме механізм взаємодії навчального та ігрового компонентів пізнавального процесу [37, с.4].

Олена Жорник (викладач Полтавського кооперативного інституту) зазначає, що ігри дають змогу внести проблемність у пізнавальний процес, здійснити самоконтроль та самокорегування пізнавальної діяльності. Успішне проведення ігор веде до розвитку пізнавальної самостійності учнів. Систематизувавши досвід роботи багатьох сучасних шкіл, Олена Жорник запевняє, що дидактична гра дає змогу яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну. Вони діють в органічній єдності. Гра стимулює пізнавальний інтерес. Використання ігор допомагає сформувати пізнавальну самостійність – якість особистості, що проявляється у готовності власними силами здійснити цілеспрямовану пізнавальну діяльність. Дидактичні ігри покликані пом’якшити вплив перевантаження від одноманітної механічної роботи в процесі багаторазового повторення, сприяють загостренню уваги на етапі усвідомлення нових знань, термінів, понять, визначень [25, с.63].

У своїй статті «Використання дидактичних ігор у навчанні» Олена Жорник розповідає про складність використання гри у навчанні. Ця складність пов’язана з особливостями самої гри (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні були зорієнтовані на результати гри. Авторка статті запевняє, що гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу розуму. У статті виділено також види емоційного та інтелектуального стимулювання. Олена Жорник підкреслює, що організація і проведення ігор потребують великої майстерності. Педагогу потрібно вибрати чітку стратегію керівництва груповим спілкуванням. У дидактичних іграх учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за ознаками, виконують аналіз і синтез, роблять узагальнення. Активність учнів – головний критерій ефективного проведення гри [26,с.38].

Отже, навчальна гра, як зазначено у даній статті, несе в собі значний потенціал активізації навчально-пізнавальної діяльності, необхідно лише як в теорії, так і на практиці глибше розкривати саме механізм взаємодії навчального та ігрового компонентів пізнавального процесу.

Учитель вищої категорії, В.І. Горовенко пише: «Працюючи з учнями початкових класів та маючи досвід багаторічної праці, ми, вчителі, звернули увагу на те, що гра – провідний вид діяльності, що визначає розвиток дитини. Це зумовлено особливостями психічного та фізіологічного розвитку дитини»[17, с. 33].

З.А Мовчан, спеціаліст вищої категорії, старший учитель пише, що гра є для дітей настільки природною, що вони ладні гратися й гратися, приймаючи всі умови з вдячністю, зачаровані видовишністю, перебігом дій, можливістю рухатися, мати успіх серед однолітків . Захопившись нею, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у незвичайних ситуаціях; поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця[17, c.31 ].

Г. А. Гараздій, спеціаліст вищої категорії у статті: «Інтелектуальна гра в початковій школі» пише, що ігрова діяльність приваблива тим, що в процесі її створюються сприятливі умови для задоволення інтересів, бажань запитів, творчих устремлінь учнів. Крім того, їм подобається незвичність, іноді таємничість обстановки, що додають грі особливої цікавості. Радість надає те, що в грі є можливість колективних дій і колективного спілкування. Автор виділяє такі переваги ігрового методу:

- гра залучає до активної пізнавальної діяльності кожного учня окремо і всіх разом, тим самим, є ефективним засобом управління навчальним процесом;

- навчання у грі здійснюється за допомогою власної діяльності учня, що є особливим видом практики, в процес якого засвоюється до 90% інформації;

- гра – вільна діяльність, що дає можливість вибору, самовираження та саморозвитку для її учасників;

- гра має певний результат і стимулює учнів до досягнення мети (перемоги) й усвідомлення шляху досягнення мети;

- у грі команди або окремі учні спочатку рівні (немає поганих і гарних учнів, а є тільки гравці); результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здібностей, витримки, умінь і характеру;

- без осібний процес навчання у грі набуває особистого значення;

- змагальність - невід’ємна складова гри - приваблива для учнів; задоволення, отримане від гри, створює комфортний стан на уроках і підсилює бажання вивчити предмет [14, c.59].

Гра стимулює пізнавальний інтерес. Педагогічне стимулювання і мотивація навчальної діяльності учнів включають в себе формування пізнавального інтересу, що являє собою вибіркову спрямованість особистості, яка звернена у сферу пізнання, предметного оволодіння знаннями. Це інтерес до глибокого, усвідомленого пізнання. Оскільки пізнавальний інтерес багатогранний, він може:

1) виступати як зовнішній стимул процесу засвоєння, як засіб активізації цього процесу;

2) як мотив пізнання, стикаючись та взаємодіючи при цьому з іншими мотивами [13, c. 4].

Ольга Смаглій, вчитель – методист ЗОШ №2 м. Шаргорода пише, що у процесі проведення ігор у багатьох учнів підвищується пізнавальний інтерес до навчального процесу. Навіть пасивні на уроках діти виявляють бажання виступити у будь - якій ролі. Сюжетно - рольові ігри повніше реалізують підготовку учнів до практичної діяльності, виробляють у них життєву позицію, привчають до колективних форм роботи [55, c.20].

Ігри дають можливість внести проблемність у пізнавальний процес, здійснити самоконтроль та самокоригування пізнавальної діяльності. Успішне проведення ігор веде до розвитку пізнавальної самостійності учнів.

Олена Марчук, учитель початкових класів пише: «У процесі гри вчитель, уважно спостерігаючи за поведінкою дитини виявляє індивідуальні особливості кожної дитини і взаємини між ними. … у початковій школі діти сприймають складний матеріал через гру швидше та легше. Те, що дитина засвоїть через гру за декілька хвилин, в інший спосіб вона не вивчить і за годину» [40, c.8].

Психолог А.В. Запорожець, оцінюючи роль ігрової діяльності, справедливо зазначив: «Нам потрібно домогтися, щоб гра була не тільки формою засвоєння окремих знань і умінь, а й сприяла загальному розвитку дитини, служила б формуванню її здібностей.» [27, c.112].

Гра дає можливість тактовно і непомітно допомогти слабшому учневі, для якого він добирає завдання простіші – у грі цього ніхто не помітить. Завдяки цьому діти, що відчувають труднощі у навчанні, поступово засвоюють навчальний матеріал.

Ігрові ситуації дають змогу зацікавити учнів протягом досить тривалого часу підтримувати їхній інтерес до складних питань, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу дітей не завжди вдається. Більше ніж у будь - якій іншій діяльності, у колективній грі виявляються особливі якості кожного, формуються стосунки з однолітками [53, c.18].

Виходячи з вищезазначеного, підсумуємо:

- дидактична гра – це засіб навчання і виховання;

- ігрова діяльність добре поєднується із “серйозним навчанням”;

- під час ігрової діяльності створюється ситуація успіху;

- за допомогою гри удосконалюється мовлення учнів;

- гра викликає цікавість, позитивні емоції, що створює позитивну атмосферу на уроці;

- гра має здоров’язбережувальний вплив.

Особливість навчальної гри як форми навчання полягає в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для учнів, бо не потребує ніяких способів насильства над особистістю. Тому позитивне ставлення вчителя до ігрової діяльності збереже цінність гри в освітньому процесі школи, приведе до позитивних результатів у навчально – виховному процесі.

Ігрова навчально-виховна, розвивальна діяльність необхідна, вона відкриває широкі можливості для навчання учнів.

Таким чином, одним із найбільш ефективних засобів стимулювання пізнавального інтересу учнів початкової школи виступає організація і проведення ігрової діяльності.