69. Основні підходи до вивчення глибинного психології

Виділяють класичну та сучасну глибинну психологію

Термін "глибиинна психологія" ввів Е. Блейер для визначеня галузі пси хологічної науки, яка займається феноменом безсвідомого. Виділяють кла сичну глибинну психологію і сучасну. Основою класичної глибинної пси хо логії є психологічні концепції Фройда, Адлера та Юнга – психоаналіз, ін. ди відуальна психологія і аналітична психологія. Сучасна глибинна пси хо ло гія об’єднується загальною проблемою розуміння психічного світу людини та її поведінки і включає в себе багаточисельні школи і напрямки пос лі дов ни ків та учнів названих вище класиків, а також і незалежних дослідників ( В. Зе ленський, Т.Яценко)

Тому включення у міжнародну навчальну програму з глибинної пси хо ло гії основ соціоніки, музикотерапії, гуманістичної психотерапії за К. Род жерсом, методу АСПН, гештальттерапії та інших дисциплін не суперечить парадигмі розуміння сучасної глибинної психології.

???70. Історія та розвиток Глибинної психології

Загальна ідея про несвідоме, висхідна до ідей Платона про пізнання - спогаді (анамнесіс), залишалася панівною аж до нового часу. Ідеї ​​Декарта, стверджувавшого тотожність свідомого та психічного, послужили джерелом уявлень про те, що за межами свідомості може мати місце тільки чисто фізіологічна, але не психічна діяльність мозку. Концепція несвідомого вперше чітко сформульована Лейбніцем ("Монадологія", 1720 р.), трактовавшим несвідоме як нижчу форму душевної діяльності, що лежить за порогом усвідомлених уявлень, піднесених, подібно острівців, над океаном темних перцепцій (сприйняття). Першу спробу матеріалістичного пояснення несвідомого зробив Гартлі, що зв'язав несвідоме з діяльністю нервової системи. Кант пов'язує несвідоме з проблемою інтуїції, питанням про чуттєвому пізнанні (несвідомий апріорний синтез). Ірраціоналістичне вчення про несвідоме висунув Шопенгауер, продовжувачем якого виступив Е. Гартман, звів несвідоме в ранг універсального принципу, основи буття і причини світового процесу. У XIX столітті почалося власне психологічне вивчення несвідомого (І. Ф. Гербарт, Г. Т. Фехнер, В. Вундт, Т. Ліппс). Динамічну характеристику несвідомого вводить Гербарт (1824 р.), згідно з яким несумісні ідеї можуть вступати між собою в конфлікт, причому більш слабі витісняються зі свідомості, але продовжують на нього впливати, не втрачаючи своїх динамічних властивостей. Новий стимул у вивченні несвідомого дали роботи в області психопатології, де з метою терапії стали застосовувати специфічні методи впливу на несвідоме (спочатку - гіпноз). Дослідження, особливо французької психіатричної школи (Ж. Шарко та ін), дозволили розкрити відмінну від свідомої психічну діяльність патогенного характеру, неусвідомлювану пацієнтом. Продовженням цієї лінії стала концепція З. Фрейда, почав з встановлення прямих зв'язків між невротичними симптомами і спогадами травматичного характеру, які не усвідомлюються в силу дії особливого захисного механізму - витіснення. Учень Фрейда Юнг, крім особистого несвідомого, ввів поняття колективного несвідомого, різні рівні якого ідентичні у осіб певної групи, народу, всього людства.

Основний сенс фрейдовского психоаналітичного несвідомого полягає в тому, що, несвідоме являє собою зворотний бік свідомості. За Фрейдом залишається роль одного із засновників цієї психології як науки не тільки про людську психіку - свідомості і несвідомому психічному, а й про особистості, їх носії. Одним з поширених і впливових напрямів у сучасній філософській думці є неофрейдизм, який у своїх різних варіантах і модифікаціях відтворює ідеї психоаналітичного вчення австрійського лікаря - невропатолога і психіатра Зігмунда Фрейда.