4.Розуміння культури в добу античності.

Давньогрецьке розуміння культури- походить від поняття «пайдейя, пайдогос» - навчання, освіченість. Стародавній грек – людина у культурному сенсі передовсім освічена, та, що знається на мистецтві, вміє філософствувати, любить мудрість, гармоніює між фізичним та духовним розвитком. Давньогрецьке розуміння культури – антропоцентричне – людина творець і носій культури. Культура у Стародавній Греції сприймається крізь призму міфології, життєрадісною та емоційно піднесеною. Культура Стародавнього Риму перебирає схожі властивості, однак вже має менше демократичності, більш соціально та політично орієнтовна, менш емоційна та життєрадісна.

42.Національно-культурне відродження в Україні кін. Хуііі-поч.Хх ст..: періодизація та загальна характеристика.

Національне відродження — важливий чинник сучасного політичного життя і в багатонаціональних державах, і в міждержавних зв'язках. Головна передумова національного відродження — проголошення державного суверенітету будь-якого народу, в тому числі українського.Чеський історик і політолог професор Празького університету М.Грох виділяє в історії кожного національного руху три основні етапи: академічний, культурний та політичний. На першому етапі національного відродження, який М.Грох називає академічним, певна етнічно-національна спільнота стає предметом уваги дослідників-етнографів, мовознавців, фольклористів. Тут дослідники накопичують відомості про матеріальну і духовну культуру конкретного народу. Вони збирають і публікують народні пісні та легенди, досліджують прислів'я, вивчають релігійні вірування, звичаї й обряди народу, складають словники, досліджують історію. Другий етап національного відродження — культурна фаза. Вона характерна тим, що мова, яка на першому етапі є предметом вивчення, стає літературною мовою. Саме на ній письменники творять національну літературу, якою перекладають твори з інших мов. Народна мова як обов'язкова поступово вводиться до народних шкіл, а згодом і — до вищих навчальних закладів. На етапі відродження поступово формується національна свідомість, відбувається усвідомлення своєї окремішності, що вноситься прошарком інтелігенції вглиб етнічного масиву (за допомогою школи, літератури, преси)..На третьому — політичному етапі національного відродження відбувається організаційне оформлення політичних партій і рухів, які очолюють національно-визвольні змагання народів. Тепер нація об'єднана спільною мовою, висуває вимоги політичного самоврядування, проголошення автономії, а в кінцевому підсумку вимагає політичного самовизначення та проголошення суверенної держави.

Сучасні дослідники історії українського національно-культурного відродження вважають, що воно у Східній Україні розпочалося на два-три десятки років раніше до появи "Енеїди" І.Котляревського, тобто в останній чверті XVIII ст. На думку визначного українського історика Д.Дорошенка, джерела українського національно-культурного відродження потрібно шукати насамперед у пробудженні української народності та збереженні історичної традиції. Ця традиція збереглася передусім на Гетьманщині та у Слобідській Україні. Саме тут відроджувалась національна культура, зокрема література і народна поезія.

Другим важливим чинником українського національного відродження була ідея народності, яка зародилася у другій половині XVIII ст. на Заході. Першими серед слов'янських народів, які захопилися ідеями народності на початку XIX ст., були чехи, сербита поляки. Саме в їх середовищі були опубліковані праці з етнографії та фольклору. Згодом аналогічні праці з'явилися і в Росії. Зацікавлення історичним минулим народу стали вагомою причиною появи українського романтизму, що розвивався у загальноєвропейському та словенському руслі.