54.Риси нової соціокультурної дійсності на межі хх-ххі ст.

Суспільний стан сучасної України характерний як перехідний. Формується громадянське суспільство, для якого притаманний плюралізм у духовному житті, створення політичної та правової систем, що відповідають світовим демократичним стандартам. Це суспільство вимагає вищого рівня освіти, економічної і політичної культури, здатності самостійно орієнтуватися у різних ідейних та духовних традиціях і течіях. На сучасному етапі процес освоєння художньої спадщини має свої особливості. Тенденція переосмислення ролі й значення культурної спадщини полягає у прагненні не лише зберегти її у первісному вигляді, а й активно ввести до канви теперішнього життя. Саме тому охорона національної культурної спадщини України здійснюється в межах програм міжнародної співпраці в галузі охорони пам'яток культури. Ще 1972 р. з ініціативи Комітету всесвітньої культурної й природної спадщини при ЮНЕСКО прийнято Конвенцію охорони культурної та природної спадщини людства і Рекомендацію на збереження історичних ансамблів (1976 p.) За роки існування Комітету до Списку всесвітньої спадщини внесені найвідоміші пам'ятки української культури: Києво-Печерська та Почаївська лаври, Золоті ворота, м. Львів та ін. Проблема вибору духовних цінностей передбачає оновлення системи освіти, впровадження альтернативних форм, вдосконалення системи виховання, виходячи з сучасних умов суспільного розвитку. Розроблено та прийнято низку постанов і програм: "Освіта XXI ст.", "Засади гуманітарної освіти в Україні", концепція "Основи національного виховання", "Українознавство в системі освіти", залучено громадськість до формування "Національної комплексної програми естетичного виховання", "Дозвілля і молодь", створена недержавна система приватних навчальних закладів. Безсоромно нехтувалось авторське право: цензурні скорочення, часто абсолютно довільні, а також зміни в тексті ніколи не погоджувалися з автором. Лише завдяки "Всесвітові" читачі відкривали для себе твори світової класики (Голсуорсі, Фолькнер, Мерль, Ремарк, Хемінгуей), а публікації Кафки, Камю, Джойса, Голдінга стали справжніми проривами, подібно як і твори Маркеса, Гакслі, Портре, П'юзо. В сучасній українській дійсності панує певна розгубленість митців, оскільки поки що надто свіжа трагедія Олександра Довженка, у випадку з яким відчутне надзавдання влади — зламати творця, примусити його піти проти народу, його історії, зробити елементарним знаряддям пропаганди. Водночас заслужено здобули і здобувають визнання талановиті особистості, заявляють про себе молоді художники. Поступово відвойовують інтерес спеціалістів і публіки малярство та графіка, повільніше — скульптура, шукає нових форм декоративно-ужиткове мистецтво. Яскравим свідченням цього може слугували творчість львівських митців Любомира Медвідя (малярство), Романа Романишина (графіка), Оксани Риботицької (ткацтво), Андрія Бокотея (скло), Уляни Ярошевич (кераміка), Ігоря Стеф'юка (дерево). Характерною рисою української культури на рубежі тисячоліть є розмаїття творчих спілок і об'єднань митців поза межами офіційних організацій("Шлях", Мистецьке об'єднання "Дзига", "Бу-Ба-Бу").