26.Мистецтво Київської Русі.

Цінною складовою культурної спадщини Київської Русі є мистецтво, що також являло собою синтез художнього досвіду слов’янських племен та вікових надбань Заходу і Сходу. Кам’яне храмобудівництво на Русі пройшло певні етапи у своєму розвитку. Зразками ранньої архітектури, в якій найбільше проявляються типові візантійські риси, є Десятинна церква в Києві (X ст.) та Спасо-Преображенськнй собор у Чернігові (1031 – 1036). Грецькі й руські майстри будували і Софійський собор, окрасу Києва і всієї Руської землі. Храми та світські кам’яні будівлі стають простішими в оформленні, меншими за розмірами, але набирають більшої довершеності1 і краси. Типовим стає кубічний однокупольний храм. Візантійський вплив поступово слабне, натомість проявляються риси західноєвропейського романського стилю, особливо у зовнішньому оформленні будівель. Собори, зберігаючи спільність основих рис, набувають місцевих особливостей. Виділяються окремі школи: київська, переяславська, галицька. Із пам’яток цього періоду дійшли, до нас у перебудованому вигляді церкви Богородиці Пирогощі (1132), Кирилівська (1146) та Василівська (1183) у Києві. В храмах розвивається іконопис, фресковий розпис та мозаїка. Із руських іконописців відомі нам Григорій та Аліпій (обидва творили у другій половині XI й на початку XII ст.), монахи Печерського монастиря, засновники київської художньої школи іконопису. Поширення писемності та поява книг привели до виникнення на Русі ще одного виду живопису – книжкової мініатюри. Найдавнішими з тих, що дійшли до нас» е мініатюри в «Остромировому євангелії» (1056-1057) та «Ізборнику» князя Святослава (1073). Надзвичайно багатим було декоративно-ужиткове мистецтво. Руські майстри зуміли органічно поєднати у своїх творіннях художню традицію східнослов’янських племен із чужоземними досягненнями. Важливими атрибутами життя русичів були музика, пісня і танець. Мелодії звучали під час свят і в праці, на князівських бенкетах і в походах, а також під час виконання обрядових дій та церковних богослужінь.

28.Олельковицький Ренесанс.

В часи Олельковицького ренесансу відбудовувалися зруйновані татарами київські святині, насамперед Софійський собор, заново переписався Києво-Печерський патерик (1460 p., 1462 p.), з'являються перші українські рукописні книги "Листвиця" (1455 р.), "Златоструй" (1474 p.). Нове відчуття світу, розуміння ролі людини у світі, бажання передати власні знання і досвід майбутнім поколінням привели до виникнення українського книгодрукування. Стараннями українських міщан Кракова було відлито кириличний шрифт і в друкарні німця Швайпольта Фіоля створено перші друковані українські книги (1491 р.): "Осьмигласник", "Часослов", "Тріодь пісна", "Тріодь цвітна". Поряд із природничонауковими трактатами українське суспільство отримало переклади старозаповітних книг ("Руф", "Естер", книги пророків та ін.), а також світську літературу (європейські повісті, лицарські романи), апокрифічні Євангелія тощо. Все це — явища, що знаменували період, названий у науковій літературі Передвідродженням, а в українській культурі — те культурне піднесення, з якого починалася культура Ренесансу. Саме у цей період формувався новий світогляд з орієнтацією на земне життя і потребу його пізнання та вдосконалення. Олельковицький ренесанс можна вважати періодом формування гуманістичного світогляду в українській культурі, коли в центрі уваги постало земне життя людини і її діяльність. Ренесанс у європейській культурі — це сукупність явищ та ідей, що спричинили негативний вплив на феодальний світогляд. Епоха Відродження означає розвиток матеріальної та духовної культури, появу інтелектуальної течії, нового образотворчого мистецтва, нового способу осмислення людини і її ролі в земному житті, "ars nova" в музиці тощо. Поряд з інтересом до наукової та художньої літератури античних письменників Відродження заохочувало появу нового знання, що випадало із меж філософсько-богословської системи Середньовіччя. Це означало появу наук про природу і людину, інтерес до земного життя, з чим пов'язані гуманізм як духовний бік Відродження і його ідеологія. Ренесансний гуманізм увібрав риси античного й середньовічного гуманізму.