9.Концепція циклічного розвитку культури.

Циклічна модель культурної динаміки — одна з найдавніших. Повторюваність, зворотність є характерною рисою існування всього живого. Мислителі здавна простежували аналогії між соціокультурними процесами і зміною природних сезонів, рухом сонця по небосхилу, життєвими циклами. Так, Дж. Віко вважав, що культура рухається від «віку богів» (міфологічні культури) через «вік героїв» (культури героїчного епосу) до «віку людей» (осмис­лення світу історією). Культурні організми в дослідженні О. Шпенглера проходять цикл від «дитинства» («весни»), «юності» («літа»), «зрілості» («осінь») до «старості» («зими»), від накопичення сил, їх реалізації до занепаду і загибелі культури. У концепції російського історика Л. Гумільова процес етногенезу становить цикл, що містить фази виникнення, підйому, занепаду і загибелі етносу. Головним джерелом появи етносів є результати формотворної діяльності природного се­редовища. Поштовхом до розвитку стає імпульс пасіонарності як прагнення і здатність змінювати середовище існування, вкорінені в підсвідомості людини. Умови для посилення пасіонарності на рівні суспільства і людини створюють вибухи у Всесвіті (пасіонарні поштовхи).

10.Натуралістична концепція культури

Автором є З. Фройд. Згідно його вчення, людиною керує лібідо – статевий потяг. Однак людина не є якимось біологічним підвидом саме завдяки поняттю сублімації – своєрідного фільтру, який переключає біологічну енергію людини у площину творчості, прекрасного, соціальних норм. Найголовнішими сублімаційними чинниками Фройд називав релігію (культуру).

11.Функціональна концепція культури.

В. Малиновський (1884-1942), який започаткував названий напрямок у вивченні культури, виходить з того, що культура – якась цілісність, породжена запитами людської природи. Потреби, які породжують культуру, можна поділити на первинні, похідні й інтегративні. До первинних учений відносить потреби продовження роду, росту і тілесних зручностей, а культурними відповідями на них вважає родову систему, освіту і житлові умови. Похідні потреби виявляються у виготовленні й удосконаленні знарядь праці, культурною відповіддю на них є економіка. До інтегративних належать ті потреби, які об’єднують і згуртовують людей. Наприклад, потреба в авторитеті знаходить відповідь у політичній організації суспільства. Аналізуючи процес вестернізації, тобто поглинання західноєвропейською цивілізацією неєвропейських народів, Малиновський вказує на його глибокий антагонізм, обумовлений характерними особливостями контактуючих соціально-економічних систем. Суть культурного обміну, як відзначає вчений, полягає в тому, що європейці, поширюючи культурні цінності, взамін привласнюють землю, мінеральні ресурси, дешеву робочу силу, утримуючись від передачі тих благ, які складають суть цивілізації. У процесі такого проникнення відбувається хвороблива перебудова суспільного організму.

12.Символічна концепція культури.

Оригінальною в цьому плані є концепція культури Г. Сковороди (1722-1794), яка базується на визнанні існування трьох світів: всесвіту, великого «обительного» світу, і двох малих світів («макрокосмосів») – людини і символічного світу, або Біблії. У культурологічному аспекті Сковорода вперше заклав основи розуміння культури як окремої, незалежної від космосу, системи, в якій усе божественне перебуває в символічних формах. Засади символічного трактування Біблії філософ поширював на всю духовну культуру (дохристиянську, християнську і світську), а символічно-предметну форму феноменів духовної культури – на Біблію. Таким чином, культурна символіка суттєво відмінна від тих явищ, які нею символізуються: у першому випадку мова йде про духовні чинники, у другому – про тілесно-матеріальні. Символи можуть мати різні смислові значення, навіть протилежні їх справжньому смислу. Гак, Біблія, за Сковородою, може символізувати Бога і змія, книгу доброчестя і книгу облуди, в залежності від того, що в ній береться за вихідну точку тлумачення. Тому філософія повинна розкривати істинний сенс різних предметів символічного світу, в рамках якого можливе самопізнання людиною своєї духовної сутності, «Бога в собі». Е. Кассірер спрямовує аналіз на площину позабіологічнпх властивостей індивіда. Людина для нього вже не має «природи» як незмінного, біологічно обумовленого «однорідного буття», а має тільки історію. Можливість вільного вибору і вільної відповіді на явища навколишнього середовища є більш суттєвим моментом у характеристиці людини, ніж, скажімо, її потреби та інстинкти. Ця особливість обумовлюється тим, що культура виробляється людиною не як відповідь на потреби, а як відповідь на необхідність комунікації, як засіб спілкування і взаєморозуміння.