6.Просвітницька концепція культури.

В центрі уваги французької просвітницької концепції культури знаходився історичний «дух народу», виражений у результатах діяльності людей, у характері суспільних порядків і інститутів, а також у народних звичаях і традиціях. Слабість цієї концепції культури, що базувалась на однобокому розумінні природи людини, була очевидна вже у ті часи. Жан Жак Руссо піддав її різкій критиці. Протиставляючи зіпсованість і моральну розбещеність «культурних» європейських націй простоті і чистоті звичаїв народів, які знаходяться на патріархальній стадії розвитку, він геніально зауважив гостре протиріччя між дійсною природою людини і тим перетворенням, якого вона зазнала а умовах феодально-абсолютистського ладу. У німецькому Просвітництві в порівнянні з французьким дещо зміщені акценти щодо розуміння культури: морально-антропологічна проблематика, що передбачає вживання терміна «культура», переважає над соціально-політичною проблематикою, яка Вкладаються у термін «цивілізація». Виходячи з визнання Бога як єдиної «розумної» основи природи й історії, Гердер намагається пояснити суть культури як вияв у людині божественного порядку, що існує в природній та історичній реальності. У зв’язку з цим він покладає великі надії на просвіту і виховання, які сприяють передачі культурних цінностей через засвоєння традиції.Генезис людини, який передбачає передачу традиції, її засвоєння і застосування, на думку Гердера, можна назвати культурою (тобто обробітком грунту) або просвітою (як образ світла).

7.Романтична концепція культури.

Кантівське розуміння культури не давало відповіді на питання, як досягти такого морального стану, коли б людина була вільною від природного і чуттєвого. Проблему гармонізації чуттєвого і морального намагаються розв’язати представники романтичної концепції культури. На думку Ф. Шіллера, мета культури полягає у вдосконаленні єдності між фізичним і моральним, чуттєвим і розумним, насолодою і обов’язком у процесі виховання людини. Глибоко відчуваючи колізії свого часу, які виражалися в суперечностях держави і церкви, у відокремленні насолоди від праці, засобів від мети, зусилля від нагороди, мислитель вбачає велику роль мистецтва у тому, що лише воно може відновити цілісність людини, згладити гостроту конфлікту між її фізичним і духовним життям. Характерною рисою романтизму є поетична ідеалізація минулого, в першу чергу середньовіччя, абсолютизація людської суб’єктивності, не зв’язаної ніякими зовнішніми обставинами. Свобода індивідуальної творчості, вважали романтики, складає суть культури, надає їй у кожну епоху неповторного, унікального, індивідуального обличчя. В романтичному трактуванні культури таїлась небезпека відриву свободи від необхідності, реального від ідеального.

8.Еволюційна культурологічна концепція.

Еволюціоністські концепції культури почали набувати широкого розповсюдження наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. і були представлені в працях соціологів Герберта Спенсора , Огюста Конта , етнографа Едуарда Тайлора, англійського дослідника історії релігії Джеймса Фрейзера , американського етнолога та історика первісного суспільства Льюіса Моргана. Класичний еволюціонізм спирався на ідею особливого типу незворотних змін в культурі, які вважаються універсальними для пояснення послідовних етапів динаміки культурних феноменів від певної однорідності (гомогенності) до різнорідності (гетерогенності). Відтак розвиток культури розглядався як закономірний процес – усі народи і культури проходять однакові стадії еволюційного розвитку. Джерелом змін розглядалися як внутрішні фактори (психічні особливості людей, „іманентні ідеї”), так і зовнішні. Останні мали особливе значення, оскільки культура розглядалася як сукупність процесів адаптації людей, етносів, народів до нових умов. Адаптація розглядалась як механізм відбору найбільш доцільних культурних властивостей, які складалися під час пристосування до навколишнього середовища чи запозичувалися в інших культурах.