8. Поняття «депривація»: види, причини, ознаки депривації. Корекція депривації у дітей дошкільного віку.

Депрівація (з англ. deprivation — втрата чогось) — загальне визначення для всіх випадків емоційного стану і поведінки, в основі яких лежить незадоволеність людини її життям; „знедоленість, безвихідь, втрата, непотрібність”. Стан, що виникає в результаті певних життєвих ситуацій, коли суб'єкт позбавлений можливості задовольняти свої людські потреби в достатній мірі і достатньо довгий час. Цей стан, пов'язаний з біологічно повноцінним, але психологічно недостатнім середовищем.

Більшість дослідників виділяє три основні види депривації: соціальну, емоційну і сенсорну.

Розрізняють реальну і уявну (вигадану) депривацію. Реальна — це стан, коли людина дійсно позбавлена необхідного. А уявна, вигадана існує в думках, переживається як стан заздрості. Але і та, і інша діють однаково на людину, пригноблюють її.

Соціальною депривацією людина починає страждати тоді, коли порівнює своє матеріальне становище з іншими людьми.

Сенсорна (з лат. sensus — відчуття) депривація — цей емоційний стан дитини, яка позбавлена батьківської турботи, опіки, любові.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерні такі розлади дериваційного ґенезу:

Реактивні розлади прив’язаності (25%). В основі даного симптомокомплексу є порушення формування стійких емоційно-психологічних зв’язків дитини з особами, які здійснюють за нею догляд.

2. Розлади моторної і поведінкової активності у формі гіперактивної поведінки (35%).

3. Невротичні розлади, які пов’язані з сімейним стресом (30%):

4. Особистісно-характерологічні реакції (30%)

5. Ознаки затримки психічного розвитку (30%).

Депривація має генетичні корені: мало хто народжуються на світ без інстинкту „моє” в своїх генах. За рівнем прояву депривація може бути: гостра (висока), помірна (середня) і незначна (низька).

Деструктивною (з англ. distmction — руйнування) називається поведінка, внаслідок якої псуються речі і предмети, руйнуються нормальні людські відносини, змінюється настрій, страждають люди.

9. Поняття «емоційні перевантаження». Причини емоційних перевантажень дошкільників. Корекція емоційних перевантажень дітей.

Профілактика емоційної напруженості дітей дошкільного віку складає оздоровчу систему заходів, в яку включаються:

• щоденна інтенсивна фізична зарядка на свіжому повітрі.

• корисними є щоденні прогулянки на свіжому повітрі тривалістю не менше 30 хв.;

• систематична суспільно корисна праця;

• систематичний (не менше трьох разів на тиждень) хоровий спів.

У нашій культурі не прийнято відкрито виявляти емоції. Треба знати, що стримування як позитивних, так і негативних емоцій може викликати дискомфорт, відбитися на самопочутті, стані здоров'я, а також призвести до некоптрольованого Діти знають, що емоції виникають, коли:

• я почуваю себе гарно або погано;

• у мене виходить або не виходить задумана справа;

• хтось мене образив;

• у мене щось болить.

Дошкільники також можуть розпізнавати емоції як позитивні, так і негативні. Наприклад, дітям пропонується зіграти в гру „Підбери емоцію”. З великим задоволенням діти виявляють радість, гнів, біль, сором, занепокоєння, використовуючи при цьому кольорові олівці чи фломастери. Доцільно продовжитн цю вправу, запропонувавши дітям обмінятися малюнками та спробувати пізнати настрій свого товариша. Дайте дітям завдання: нехай батьки відгадають за цим малюнком настрій дітей.

Отже, провідним методом профілактики і корекції емоційних порушень у дошкільному віці є імітація дітьми різних емоційних станів. Значимість даного методу обумовлена рядом особливостей:

1) активні мімічні і пантомімічні прояви допомагають запобігти переростанню деяких емоцій в патологію;

2) завдяки роботі м'язів обличчя і тіла забезпечується активна розрядка емоцій;

3) у дітей при довільному відтворенні виразних рухів відбувається пожвавлення відповідних емоцій і можуть виникати яскраві спогади про невідреаговані раніше переживання, що дозволяє, в ряді випадків, знайти першопричину нервового напруження дитини і нівелювати її реальні страхи.

4) у зв'язку з тим, що дошкільний вік є сензитивным періодом для розвитку емоційної сфери, імітація дітьми емоційних станів сприяє розширенню їх системи знань про емоції, дає можливість наочно переконатися в тому, що різні настрої, переживання виражаються в конкретних позах, жестах, міміці, рухах. Ці знання дозволяють дошкільнятам грамотніше орієнтуватися у власних емоційних станах і емоціях оточуючих;

5) імітація емоційних станів дозволяє не тільки розширити уявлення дітей про емоції, вміння їх диференціювати і розуміти, але й активізувати емоційний словник дошкільників, адже при освоєнні значення слів, що позначають емоції, діти виділяють не істотні ознаки, на основі яких формуються видові узагальнення, а ситуацію, в якій ця емоція виникла, свої дії в ній, емоційні переживання;

6) імітація емоційних станів сприяє розвитку стійкості, концентрації, переключення уваги,

7) імітація виконує важливу функцію в соціально-емоційному розвитку дошкільника: