6. Поняття «тривожність», «страх»: види, причини, ознаки. Вияв і корекція тривожності і страхів у дітей дошкільного віку.

Психологи розрізняють тривогу і тривожність. Тривога — відчуття конкретної, невизначеної загрози, неясне відчуття небезпеки, страх невідомо чого. На відміну від тривоги тривожність вважається емоційним станом, особливістю характеру. Тривожна людина постійно невпевнена в собі, своїх рішеннях і діях, весь час чекає неприємностей, емоційно нестійка.

Тривожність дитини викликається:

• суперечливими вимогами до неї, які висуваються з різних джерел або навіть одного джерела (батьки то дозволяють, то забороняють);

• неадекватними вимогами, тобто не відповідними можливостям і прагненням дитини;

• негативними вимогами, які ставлять дитину в принижене, залежне становище;

• відсутністю вимогливості до дитини, байдужістю до неї з боку дорослих, що породжує відчуття небезпеки, незахищеності.

Отже, загальні причини дитячої тривожності:

• особливість нервової системи (меланхолійний темперамент);

• невротичні стани, викликані страхом, частими невдачами;

• наслідок перенесених захворювань;

• результат залякування дитини дорослими;

• наслідок депривації — відчуття знедоленості, неприступності.

Серед сильних джерел дитячої тривожності — загроза виключення з групи однолітків через неприйнятні установки або дії.

Залежно від джерела тривоги виділяються три її типи.

Реалістична тривога обумовлена реальними небезпеками зовнішнього світу

Невротична тривога викликається страхом зробити щось не так, щось жахливе, що спричинить негативні наслідки.

Моральна тривога виникає завжди як суперечність між аморальним вчинком і проявом вини, сорому, самозвинувачення.

Діти з високим рівнем тривожності вимагають особливої уваги як педагогів, психологів, так і батьків.

Психологи виокремлюють два способи подолання тривожності у дітей:

Напрацювання конструктивних способів поведінки в складних для дитини ситуаціях, оволодіння прийомами, що дозволяють упоратися з надмірним хвилюванням.

Для цього і педагоги і батьки повинні використовувати конкретні прийоми подолання тривожності.

Уявне тренування –

Репетиція –

Доведення до абсурду –

Виконання ролі –

Контроль голосу і жестів –

Дихання –

Приємний спогад – дитині пропонують у тривожній ситуації згадати ситуацію, коли вона відчувала абсолютний спокій.

Страх – негативний емоційний стан, який випинає у ситуаціях уявної або реальної загрози біологічному або соціальному існуванню людини, спрямований на джерело цієї ситуації.

7. Поняття «депресія»: види, причини, ознаки депресії. Корекція депресії у дошкільників.

6. Корекційна робота з депресивними дітьми

Депресія (від лат. depressio — придушення, пригноблення) — цей пригнічений, пригноблений, тужливий стан, що виникає як реакція на важкі і неприємні ситуації.

Розрізняють активну і реактивну депресію. Активна викликається психічними і загальними захворюваннями. А реактивна депресія пов'язана з важкими життєвими ситуаціями: невдачами, образами, смертю близьких людей, супроводжується обтяжливими переживаннями, страхами. Дитина стає недовірливою, похмурою, нетовариською, песимістичною. Знижується самооцінка. Виникає поведінка, що відхиляється від норми.

Умовно можна виділити наступні причини депресій у дітей:

• депресія як наслідок соматичного захворювання, гострої або хронічної інтоксикації;

• депресія як наслідок психотравми;

• депресія на тлі повного фізичного та соціального благополуччя, без зв’язку із будь-якими видимими причинами;

• сезонні депресії, притаманні дітям із ураженням ЦНС у ранньому віці (гіпоксія, травми при народженні);

• переїзд на нове місце і зміна звичної обстановки;

• перехід в інший дитячий садок;

• смерть домашнього улюбленця, друга або члена сім’ї;

• важка хвороба одного з членів сім’ї.

Сильним джерелом дитячої депресивності може бути і дитячий садок. Діти більш тривожні і схильні до депресії, коли:

Основними факторами ризику виникнення депресії в дітей та підлітків є спадковість (генетична схильність), стреси, конфлікти, насильство, зневажливе ставлення до дитини, неуспішність, важкі фізичні захворювання (діабет, епілепсія), наявність інших психічних порушень, таких як фобії, тривожні стани, розлади поведінки, прийом деяких медичних засобів (стероїди, наркотичні знеболюючі), залежна поведінка (вживання психоактивних речовин, нехімічна залежність, співзалежність, „нещасне кохання”), депресивні епізоди у минулому. Також до факторів ризику розвитку депресії відносять жіночу стать, сімейні конфлікти, напружені стосунки з ровесниками, задиркувату поведінку, поведінку „цапа-відбувайла”.

Згідно з висновками ВООЗ, основні методи лікування депресивних станів – специфічна психотерапія та застосування антидепресантів.

Ігрова терапія використовується як діагностичний і терапевтичний інструмент здебільшого в роботі з дошкільниками.

Надаючи допомогу депресивним дітям, вихователь, перш за, все повинен створити гарний настрій дитині.

Для корекції депресії корисні відволікання, пов'язані з позитивними емоціями. Рекомендується зміна обстановки, посилення різноманітного трудового навантаження. Слід більше залучати дитину до ігор, привчати її до спілкування, активніше займатися з нею фізкультурою.

Важливо, щоб дитина, хвора на депресію, дотримувалася збалансованого дієтичного харчування, займалася фізичними вправами.