3. Девіантна поведінка як психолого-педагогічна проблема. Причини девіантної поведінки. Форми і рівні девіантної поведінки. Організація корекційно-педагогічної і профілактичної роботи з

Девіантна (від англ. deviation — відхилення) поведінка —Девіантною називають поведінку дітей, викликану не природними чинниками.

Девіантна поведінка — це звичайні труднощі розвитку дитини. При цьому спостерігається наростання емоційної напруженості.

Девіантна поведінка — майже завжди результат неправильного виховання.

Аномальна поведінка — у відповідь реакція дитини на ситуацію, яка не відповідає її поглядам, оцінкам, поняттям.

Основна причина поведінки, що відхиляється від норми,— емоційна напруженість. Виділимо такі рівні емоційної напруженості:

• легке емоційне збудження;

• руховий неспокій;

• легка тривожність;

• тривожність середнього ступеня;

• сильна тривожність;

• позамежна тривожність, депресія;

• гнітюче відчуття самотності, знедоленості (депривація);

• крах всіх надій (фрустрація).

Видимі прояви поведінки, що відхиляється

загальною слабкістю і малокрів'ям, ендокринними порушеннями, неправильною будовою голови, обличчя, вух, зубів, всього корпусу, недостатнім або надмірним розвитком міміки і жестикуляції, дуже низьким або дуже тонким, високим голосом (фальцет), різними зниженнями зору і слуху, мігренню. Сюди ж відноситься поганий апетит, розлад сну, деякі дефекти мови (дислалія і заїкання), нетримання сечі (енурез)”.В основі корекційного виховання є формування звички до правильної поведінки, тобто такої звички, коли дитина вже не може вчинити інакше, коли правильна поведінка стає потребою.

2. Класифікація девіантної поведінки. Форми і рівні девіантної поведінки.

Для використання в ДНЗ можна запропонувати багатовимірну класифікацію девіантної поведінки, в якій в єдності і взаємозалежності враховані:

1. видимі найхарактерніші ознаки поведінки, що відхиляється;

2. рівень (глибина) відхилень поведінки;

3. характер (зміст) поведінки, що відхиляється;

4. тривалість (занедбаність) девіантної поведінки;

5. головні спадкові і характерологічні причини, що викликали певний тип поведінки, що відхиляється;

6. мета (спрямованість) нестандартної поведінки;

7. головні джерела (причини) виникнення;

8. емоційні стани;

9. особливості прояву девіантної поведінки;

10. тип (назва, визначення) поведінки, що відхиляється;

11. група корекції.

Таким чином, основними методами і прийомами корекції девіантної поведінки є:

4. Корекційна робота з дітьми для полегшення перебігу кризового періоду (криза 3 років).

Криза трьох років — це рубіж між раннім і дошкільним віком — один з найбільш складних моментів у житті дитини. Це розпад, перегляд старої системи соціальних відносин.

Будь-яка криза – це внутрішнє протиріччя між „хочу” і „можу”.

Криза 3 років вперше була розкрита в роботі Ельзи Келер „Про особистість трирічної дитини”. Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років.

1. Негативізм. Дитина відмовляється взагалі підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дії — зробити навпаки, прямо протилежне тому, що їй запропонували.

2. Вередливість. Вередування не на користь і самій дитині: вона стає нервовою, надто збудженою, через це з нею уникають контактувати однолітки. До того ж таке явище, як вередливість не просто неприємне, але й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання. Вередливість полягає в тому, що дитина настоює на своїй вимозі, на своєму рішенні. Відбувається виділення особистості і висувається вимога, щоб з цією особистістю рахувалися. Впертість не слід змішувати з наполегливістю, завдяки якій дитина досягає бажаного. Вперта дитина настоює на тому, чого їй не так сильно хочеться, або й зовсім не хочеться, або давно розхотілось.

3. Гонорливість. Це протест проти порядків, які існують вдома.

4. Свавілля. Прагнення до емансипації від дорослого.

5. Знецінювання.

6. Протест-бунт. Він проявляється в частих суперечках з батьками.

7. Деспотизм. У сім'ї з однією дитиною може з'явитися деспотизм.