4. Загальна характеристика Німецького цивільного уложення.

Німецьке цивільне уложення виконало ґрунтовну правову роботу, пов’язану з подальшим розвитком цивільного права.

1896 рік – прийняття Німецького цивільного уложення. З 01.01.1900 року набрало чинності Німецьке Цивільне уложення.

Німецьке Торговельне уложення було прийняте одночасно.

З метою об’єднання Німецьких земель у 1869 році були прийняті нормативні акти, які об’єднали німецьке вексельне (Вексельний статут 1847 року) і торговельне право (1861 рік перше Німецьке Торговельне уложення).

Німецьке Цивільне уложення почало створюватися після об’єднання земель Німеччини. Савін’ї був проти загальної Німецької кодифікації.

Більше 20 років працювали над Німецьким Цивільним уложенням і були схвалені проекти Німецького Цивільного уложення і Німецького Торговельного уложення.

За правовою технікою ці уложенні відрізнялися казуїстичністю і детальністю.

Німецьке Цивільне уложення побудоване за пандектним принципом – 5 книг.

І книга «Загальна частина».

ІІ книга «Зобов’язальне право».

ІІІ книга «Речове право».

IV книга «Сімейне право».

V книга «Спадкове право».

Наявний великий за обсягом «Вводний закон».

Німецьке Цивільне уложення – перший кодифікований акт епохи імперіалізму.

У ньому є наука обмежень принципу недоторканності приватної власності (особливо об’єктів нерухомості).

З’явилися оціночні поняття «добросовісність», «розумність» і т.д.

1975 рік у Східній Німеччині був прийнятий Німецький Цивільний кодекс.

Німецьке Цивільне уложення писалося для юристів – мало багато складних формулювань.

Не відбулося значної рецепції Німецького Цивільного уложення.

Японія стала прибічником, у ній практично діє рецептоване німецьке право. Запозичення з Німецького Цивільного уложення можна зустріти в Австрії, Швейцарії.

Німецьке Торговельне уложення були прийняте в 1896 році і мало 4 книги:

Книга І «Торговці».

Книга ІІ «Торговельні товариства».

Книга ІІІ «Торговельні угоди».

Книга IV «Морське право».

Судова практика допомагає конкретизувати правові норми. Кожного року видається новий коментар Німецького Цивільного уложення, щоб відобразити динаміку судової практики.

5. Характеристика цивільного права Великобританії та сша.

Цивільне право Великобританії.

Англосаксонська система права характеризується відсутністю писаного права, а основне місце в системі права займає судотворення.

Едвард Дженкс: по суті сучасний світ знав лише дві правові системи: римське і англійське право.

Специфіка англійського права: основною його частиною є неписане прецедентне право.

Не всі рішення по справі, яке виносить суд є прецедентом.

Прецедент – формула, де відбиті основні положення. Ця формула і є обов’язковою для застосування.

Структура прецедентного права: загальне право і право справедливості.

Загальне право виникло і сформувалося в ХІІІ–XIV столітті. Королівські судді, які розглядали справи, керувалися місцевими звичаями. Поширене було виїзне судочинство. Поступово судді почали відбирати звичаї, які більше підходять для конкретної справи. Ці відібрані, а вже не місцеві звичаї почали використовуватися на виїзних сесіях. Так поступово виникла система загального права.

Місцевий звичай => вибраний звичай => загальне право.

Згодом у Великобританії сформувалася система судових наказів. Шляхом тлумачення вже існуючих наказів суддя міг створювати нові.

1285 рік – заборонено створення нових наказів.

Спочатку спори, які не підпадали під дію існуючих судових наказів, розглядалися королем (лордом-канцлером). Це робилося у виключних випадках, якщо:

1. засоби загального права не давали взагалі ніяких вказівок щодо даної справи;

2. засоби в загальному праві існували, але були недостатніми.

Судочинство лорда-канцлера отримало назву «право справедливості». Суди лорда-канцлера створили власну систему прецедентів.

У XVIII столітті панівним став суд лорда-канцлера.

1873 рік – якщо є колізія між прецедентами судів загального права і суду канцлера – перевага надавалася останнім (Закон «Про судочинство»).

«Право справедливості» має свої особливі інститути, наприклад, довірча власність. Воно має менше значення для договорів.

З 1873 року Закон «Про судочинство», система загального права і «права справедливості» були об’єднані. Але фактично прийшло злиття процесуальної частини (судів), а не матеріальної.

1. якщо подаємо позов у межах «common law», можемо використовувати засоби передбачені «common law»;

2. «common law» не давало засобів для належного захисту, тому право справедливості компенсувало в цій частині.

Формально суддя не може створювати нового прецеденту, він повинен відшукати в межах існуючого.

Статутне право. Складається шляхом уніфікації законів: Закон «Про продаж речей» (1893 рік), Закон «Про вексель» (1882 рік), Закон «Про власність» (1925 рік), Закон «Про компанію» (1948 рік).

Самі закони – це уніфіковані прецеденти.

Статутне право Великобританії як і право справедливості, виконувало субсидіарну роль до «common law».

Проблема тлумачення і законів, і прецедентів.

Приватні кодифікації тематичного характеру: передбачають прецеденти, які кодифікуються за інститутами, за хронологічним характером і т.д.

Для англійської судової практики не має значення, як широко застосовується прецедент, але він не втрачає свого значення.

Американське прецедентне право.

Первісно початок американському прецедентному праву дали англійські прецеденти – «common law».

Специфічні риси: США складається з штатів, кожен із яких формально має відокремлену судову систему, тому кожен суд штату має власну прецедентну систему. Крім того є федеральні суди, які теж мають свою прецедентну систему.

Проблема в тому щоб знайти норму права, а не знати.

Щорічно публікується 350 томів судових рішень.

1885 рік – Американська асоціація адвокатів встановила, що в першому томі містилося 79 рішень, в яких було посилання на 449 рішень.

Проблема внутрішнього конфлікту законів, тобто колізій.

Правила найбільш тісного зв’язку норм із правовідносинами.

З 1808 року у штаті Луїзіана діє Французький Цивільний кодекс.

Приватні кодифікації відіграють велику роль в США: наприклад, присвячений конкретному праву, агентуванню.

Питома вага статутного права на сучасному етапі збільшилася в США (уніфіковані) з питань партнерства, векселю, коносаменту.

Уніфікований Торговельний кодекс США був прийнятий в 50-х – 60-х роках окремими штатами.

Це основний регулятор торговельних, іноді цивільних відносин. Все інше виконує субсидіарну роль. Відіграє роль загальних положень.

Цілі Уніфікованого Торговельного кодексу:

1. прагматична: привести норми, що регулюють торговельний оборот до потреб сучасності;

2. історична: виділити ці норми від постійного впливу англійського права.

В 90-х роках була спроба перенести Уніфікований Торговельний кодекс на землі України. Фінансування і переклад здійснювався українською діаспорою в США.

Інвестиційне законодавство потужне в США, тобто статутне право.

Антимонопольна (антитрестове) законодавство розвинуте + банківське законодавство.