4. Розмір цивільно-правової відповідальності.

Компенсаційна функція відповідальності – побудова формату цивільно-правової відповідальності (відшкодування всіх збитків і шкоди).

Ні ступінь, ні форма вини не впливають на розмір цивільно-правової відповідальності (на відміну від кримінального, адміністративного права).

Мета кримінальної відповідальності: припинити протиправну поведінку і враховується умисел при визначенні розміру покарання.

Мета цивільно-правової відповідальності не є каральною. Навіть шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки за відсутності вини особи, має бути відшкодована.

Цивільна відповідальність спрямована не на особистість, а на майнову сферу порушника, тому немає прямої залежності між розміром відповідальності і виною.

5. Відповідальність незалежно від вини.

Вина є найбільш дискусійним питанням в цивілістичній доктрині.

Иоффе «Развитие цивилистической мысли в СССР. ч.2».

50-60 рр. – вчення про вину як основний принцип відповідальності в цивільному праві.

1936 рік – Шварц «Значение вины в обязательствах из причинения вреда».

Агарков, Генкен «Гражданское право», 1944 год.

Принцип вини практично витіснив принцип заподіяння.

Цивільний кодекс 1922 року при визначенні засад відповідальності виходив виключно з принципу вини, не враховуючи принципу заподіяння і не визнаючи його.

Красавчиков: концепція «вини з виключенням» («Возможность вреда причиненного источником повышенной опасности», 1966 год).

1957 рік – К.К. Яичков «Система обязательств из причинения вреда в советском праве»: жоден із принципів відповідальності не має переваг (ні принцип заподіяння, ні принцип вини). Вина – додаткова підстава відповідальності. «Вина з виключенням» і концепція «двох начал».

Александров: не може бути відповідальності без вини.

Красавчиков: треба розмежовувати заходи відповідальності від заходів захисту.

Виник ще один напрямок: В.А. Ойгензихт: досліджуючи категорію вини пов’язав її з категорією ризику.

«Проблема прииска в гражданском праве» Ойгензихт.

Він вважав ризик психологічним ставленням особи до своєї чи чужої діяльності з передбаченням певних негативних наслідків. Ризик може бути підставою для розподілу збитків.

Непереборна сила – суб’єкти підприємницької діяльності (позика, прокат) – ст.906 ЦК, 950 ЦК.

6. Відповідальність юридичних осіб.

В зв’язку з наявністю специфічних суб’єктів у формі колективних утворень є особливості у відповідальності.

З фізичними особами все зрозуміло, бо їх дії і поведінка, в тому числі психічне ставлення, враховуються.

Виникає багато дискусій стосовно питання вини юридичної особи.

В юридичній літературі є три основні погляди на поняття вини юридичної особи:

• вина юридичної особи має розглядатися як відповідне ставлення до правопорушення органу юридичної особи;

• вина юридичної особи – це вина будь-якого працівника. Братусь: колектив становить основу юридичної особи. Ця теорія є дуже ідеологізованою. Матвєєв був прихильником теорії психологізації юридичної особи;

• вина юридичної особи – це вина колективу.