5. Поняття «самозахисту». Межі його здійснення.

Самозахист – цивільне право вчинення управомоченою особою незаборонених законом дій фактичного характеру, спрямованих на охорону його особистих або майнових прав та інтересів.

Це дії не лише у власному інтересі, але й для захисту дій третіх осіб.

Самозахист – це дії фактичного характеру. В літературі: не лише фактичні, але і будь-які інші односторонні дії, що допускаються законом з метою забезпечення цивільних прав.

Фактичні дії + оперативні санкції – висловлена позиції щодо самозахисту.

Межі самозахисту.

Застосування заходів самозахисту підпорядковується загальним нормам і принципам цивільного права. Не можна порушувати права і законні інтереси третіх осіб способом, небезпечним для оточуючих, заходами, що суперечать моральним засадам суспільства.

Способи самозахисту:

• необхідна оборона;

• крайня необхідність.

Ознаки заходів оперативного впливу:

• мають охоронний характер (правозахисний характер) – реакція на порушення права;

• односторонній характер: дії однієї особи;

• встановлюються певні гарантії адекватного застосування: застосовуються, якщо це передбачено законом чи договором, але не самочинно;

• за особою, чиї права порушено, є вибір: чи застосовувати оперативні санкції, чи звернутися до суду.

Види оперативних санкцій:

• пов’язані із виконанням зобов’язань за рахунок боржника;

• пов’язані із забезпеченням зустрічного виконання;

• дії, пов’язані із відмовою вчинити певні дії в інтересах належного контрагента.

ст.16 ЦК.

абз.2 ч.2 ст.16 ЦК: … іншим способом, що встановлений законом чи договором.

Не виключний перелік.

ст.18 ЦК: захист цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення боргового напису.

Не можна звертатися до суду, якщо в першу чергу не звернулися до органу, що посвідчує право власності.

Суд вирішує питання, якщо є спір, зокрема, якщо право власності порушується, оспорюється чи не визнається.

Тема 8. Цивільно-правова відповідальність: теоретичні проблеми

1. Поняття «цивільно-правової відповідальності», її особливості.

2. Функції цивільно-правової відповідальності.

3. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення.

4. Розмір цивільно-правової відповідальності.

5. Відповідальність незалежно від вини.

6. Відповідальність юридичних осіб.

7. Умови звільнення від відповідальності.

1. Поняття «цивільно-правової відповідальності», її особливості.

Красавчиков: навряд чи можна знайти якусь теоретичну тезу в темі цивільно-правової відповідальності, стосовно якої думки вчених були б однозначними.

Через механізм цивільно-правової відповідальності перевіряється адекватність цивільно-правового регулювання. Найбільш поширена в доктрині точка зору: юридична відповідальність (в тому числі і цивільно-правова) – це міра державного примусу і, водночас, реакція на вчинене правопорушення.

О.С. Іоффе: докторська дисертація «Ответственность по советскому гражданскому праву», 1952 рік.

Г.К. Матвеев «Вина в советском гражданском праве».

С. Братусь «Юридическая ответственность и законность».

Ознаки цивільно-правової відповідальності:

• на першому плані – державний примус;

• реакція на вчинене правопорушення;

• відповідальність виражає громадський осуд правопорушення;

• цивільно-правова відповідальність встановлює негативні наслідки для правопорушника (обмеження особистого, майнового характеру);

• через громадський осуд реалізується превентивна функція.

Шаргородский, Иоффе «Вопросы теории права».

Елементи цивільно-правової відповідальності:

• міра державного примусу;

• ця міра (захід) базується на юридичному та громадському осуді поведінки правопорушника;

• мірами цивільно-правової відповідальності для правопорушника встановлюються певні невигідні наслідки у вигляді особистих або майнових обмежень.

Чи можна вважати відповідальністю захід примусу для виконання обов’язку: виникла дискусія (досі немає одностайності, але більшість не відносять примусове виконання обов’язку до мір державного примусу).

Державним примусом можна визначати лише додаткові обов’язки.

Антимонов «Основание договорной ответственности соцорганизаций».

Н.С. Машин «Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях».

Саме примус нічого не додає до змісту самого обов’язку, тому не можна розглядати такий захід мірою цивільно-правової відповідальності.

Лейот «Санкции в советском праве» – не тільки додаткові обов’язки є заходом відповідальності, а й застосування державного примусу, завдяки якому включається механізм виконання обов’язку, який не був виконаний.

Свердловська школа цивільного права (Єкатеринбург).

Алексєєв С.С. погоджується, що державний примус не створює сам по собі цивільно-правової відповідальності.

Треба розмежовувати засоби захисту суб’єктивних прав і міри цивільно-правової відповідальності – це примусові заходи.

Заходи захисту цивільних прав – заходи примусу до виконання обов’язку, спрямовані на відновлення суб’єктивних прав.

Юридична відповідальність – нові обов’язки, які обтяжують правопорушника (штраф, неустойка, пеня…).

Концепція «мір захисту» – Красавчиков «Ответственные меры защиты и санкции в гражданском праве».

Міри цивільно-правового захисту:

• міри захисту суб’єктивних цивільних прав;

• міри захисту правового порядку.

Функції цивільно-правової відповідальності:

• компенсаційно-відновлювальна;

• стимулююча;

• попереджувальна;

• каральна.

Поняття «санкції» близьке до відповідальності.

Санкції – заходи цивільно-правової відповідальності майнового, державно-примусового характеру, що застосовуються судом до правопорушника з метою компенсації майнових втрат потерпілого і покладають на правопорушника майнові наслідки правопорушення.

Класифікація санкцій:

• компенсаційні: відновлення матеріальної сфери;

• штрафні: не залежать від втрат у потерпілої сторони;

• конфіскаційні (незначна кількість): стягнення, конфіскація майна.