3. Розвиток науки цивільного права в період 1917-1955 років (1955 рік – дискусія про цивільне право, яку розпочав Венедиктов).

Після Жовтневої революції наука пристосовувалася до нових умов.

Флейцинд, Генкен були представниками цього періоду.

Після ІІ світової війни ситуація в розвитку науки цивільного права стабілізувалася.

З 1955 року пройшли загальнорадянські дискусії про місце, предмет і метод цивільного права.

1951 рік – Новицький «Сделки. Исковая давность».

1947 рік – Братусь.

1955 рік – Матвеев «Вина в советском гражданском праве».

1955 рік – Иоффе «Ответственность в гражданском праве».

Новицкий «Солидарность интересов в гражданском праве».

За часів Петра з’являються ідеї створення юридичних навчальних закладів.

1755 рік – створення Московського університету. Юридична освіта набула регулярну основу.

1803 рік – Дерптський (Тартуський) університет.

1804 рік – Казанський університет.

1805 рік – Харківський університет.

1819 рік – Санкт-Петербурзький університет.

1834 рік – Університет Святого Володимира.

1865 рік – Решельєвський ліцей в Одесі реорганізований в Новоросійський університет.

1859 рік – Варшавський університет.

1888 рік – Томський університет (1898 рік – юридичний факультет).

До 1917 року функціонувало 11 імператорських університетів.

1863 рік – навчалося 1476 студентів, через 10 років – 3345 студентів.

Кінець ХІХ століття – кількість студентів зменшується – зменшується набір.

Практично всі університети діяли на підставі Статутів, які приймалися в 1804 році, 1835 році, 1863 році, 1884 році.

Статут 1804 року передбачав саморегулювання університетів.

Статут 1835 року скасував ідеї самоврядування. Призначалися «попечителі», які виконували функції контролю і нагляду за діяльністю університету.

Погіршувалася і якість юридичної освіти. Перестало викладатися природне право. Плавно перейшли від права до законодавства.

«Законоведение» стало основною навчальною дисципліною.

На деяких юридичних факультетах діяли «камеральні відділення».

«Камералістика» – уряд здійснює тотальний нагляд за багатьма сферами життя.

І чверть ХІХ століття – права в університетах не вимагали.

1863 року – Олександр ІІ поновив пізніше в університетах кафедри філософії. Орієнтуються на Західні стандарти юридичної освіти.

З Московського університету був звільнений професор Ковалевський за негативне ставлення до державного ладу. З Харківського університету був звільнений професор Детякін за «політичну неблагонадійність».

1884 рік – прийнятий найбільш консервативний варіант статуту під тиском Міністра освіти Каткова. Університетська автономія стала неприпустимою. Була скасована діяльність університетських колегій. Внесені зміни в перелік предметів. Були ліквідовані кафедри іноземних, слов’янських законодавств. Вважалося недоцільним ознайомлення з Конституціями зарубіжних країн.

Все це не сприяло розвитку науки.

Петражицький, Шершеневич, Гриш, Муромцев виступали за відновлення університетської автономії.

Організація юридичної освіти.

Склад університету:

1. юридичний факультет;

2. медичний факультет;

3. фізико-математичний факультет;

4. історико-філософський факультет.

Статут 1863 року: на юридичному факультеті було 7 кафедр:

• енциклопедія (проблеми + загальний огляд системи «законоведения»);

• римське законодавство та його історія;

• цивільних законів, які поділялися на загальні, особливі, місцеві;

• законів благоустрою і благочиння;

• закони про фінанси і державні податі;

• закони поліцейські і кримінальні;

• засади загальнонародного правознавства.

Статут 1884 року – 12 кафедр:

• римського права;

• державного права;

• поліцейського права;

• фінансового права;

• міжнародного права;

• кримінального права;

• церковного права;

• законів цивільних;

• цивільного процесу;

• історії російського права;

• місцевих прав;

• політичної економії і статистики.

Здібні випускники університетів могли бути залишеними на кафедрі на 2 роки. Деякі утримувалися за державний кошт, деякі – ні. Направляли в іноземні університети. Після повернення особи мали скласти магістерський іспит і захистити магістерську дисертацію.

Магістрант – особа, яка здала лише іспит, але не захистила дисертації.

Хто склав іспит і захистив дисертацію міг йти на державну службу з присвоєнням 9 класного чину.

Магістр мав право на заміщення посади доцента, приват-доцента, екстраординарного професора.

До 1804 року було 3 наукових ступеня: кандидат, магістр, доктор; після 1804 року – магістр і доктор.

У 10 російських університетах в 1808 році було 115 вакантних місць.

Екстраординарний професор – початковий ступінь. Була і посада ординарного професора.

Університетська освіта в Росії (дореволюційній) була виключно платною, хоча були і державні стипендії, які було важко отримати.

Основна форма занять – лекції. Дехто критикував лекційну форму і називав її пасивною. Вважалося, що краще займатися практикою (практичні заняття). Інші вважали, що «усне слово лектора звернене до студента не може бути замінене навіть найрозумнішою книжкою». Безумовною проблемою викладання була мова викладання: використання значної кількості незрозумілих для студента термінів.

Ще однією традицією було записування лекцій, на основі чого потім видруковувалися конспекти.

Особливість: в університети жінок не приймали.

Перед революцією були створені жіночі Вищі юридичні курси.

Також в університет не приймали одружених, і в період навчання не можна було одружуватись.

На сторінках журналу «Советское государство и право» розгорнулася дискусія за участю видатних цивілістів: Агаркова М.М., Венедиктова А.В. та інші.

Венедиктов Анатолій Васильович займався дослідженням юридичної особи, але його найважливіша праця пов’язана з державною власністю в СРСР.

В 40-60 роках розпочали роботу професор Генкек, Аскназій С.І.

Генкен «Гражданские и торговые права зарубежных капиталистических стран», 1949 року.

В 50-ті роки почали працювати Лунц («Міжнародне приватне право»), С.М. Братусь (першим запропонував відновити поділ права на публічне і приватне, «Юридические лица в советском гражданском праве», «Субъекты гражданского права», «Юридическая ответственность и законность в гражданском праве»), Іван Борисович Новицький («Сделки. Исковая давность», 1950 року), Халфіна Р.О.

В 70-80 роки приходить нова плеяда цивілістів: В.П. Грибанов («Осуществление и защита гражданских прав»), Октябрь Олексійович Красавчиков (завідувач кафедрою цивільного права Свердловського юридичного інституту «Юридические факты в советском гражданском праве» – запропонував поділити заходи негативного впливу на заходи відповідальності і заходи захисту). Райхер (Москва), Брагинський Михайло Ісакович – закінчив Київський університет, фахівець з договірного права, Яковлєв Веніамін Федорович – «Метод гражданско-правового регулирования общественных отношений».