3 Нормативне регулювання архітектурної діяльності
3.1 Система стандартизації й нормування у будівництві
Стандартизація – це виконання вимог до планування територій, будівель та їх комплексів, окремих елементів і конструкцій, що регламентуються нормативними документами.
Нормативні документи розробляються й застосовуються згідно з правилами, що встановлені міжгалузевою «Державною системою стандартизації» та галузевою «Системою стандартизації й нормування в будівництві», та ґрунтуються на законодавчих і нормативних актах України.
Основними завданнями стандартизації й нормування в будівництві є:
– проведення єдиної технічної політики і створення єдиної системи нормативних документів (НД);
– забезпечення надійності та безпеки об’єктів будівництва;
– установлення вимог, що забезпечують здорові й безпечні умови праці та побуту в населених пунктах, будівлях, спорудах, підприємствах, які проектуються;
– забезпечення належного науково-технічного рівня й якості будівництва на основі впровадження досягнень науки, техніки і передового досвіду в практику проектування й будівництва, виробництва будівельних конструкцій, виробів та матеріалів;
– раціональне використання земель, природних ресурсів і охорона навколишнього середовища;
– скорочення інвестиційного циклу та підвищення ефективності капітальних вкладень;
– економія матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів;
– удосконалення організації проектування та інженерних вишукувань, кошторисної справи, будівництва і виробництва будівельних конструкцій, виробів та матеріалів;
– створення суміщених норм технологічного і будівельного проектування.
Нормативні документи України в галузі будівництва поділяються на:
– державні стандарти – ДСТУ;
– державні будівельні норми – ДБН;
– відомчі будівельні норми – ВБН;
– регіональні будівельні норми – РБН;
– технічні умови – ТУ.
Як НД України в галузі будівництва застосовуються документи колишніх СРСР і УРСР до їх заміни чи скасування, а також міжнародні, регіональні й національні стандарти, норми та правила інших держав, які входять у «Перелік нормативних документів у галузі будівництва, що діють на території України».
ДСТ України (ДСТУ) встановлюють організаційно-методичні та загальнотехнічні вимоги до об’єктів будівництва і промислової продукції будівельного призначення, вони забезпечують їх розроблення, виробництво (виготовлення) та експлуатацію (використання). ДСТУ затверджуються Мінрегіонбудом України.
ДБН України розробляються на продукцію, процеси та послуги в галузі містобудування (вишукування, проектування, територіальна діяльність, планування і забудова населених пунктів та територій), зведення, реконструкції й реставрації об’єктів будівництва, а також у галузі організації, технології, управління та економіки будівництва. ДБН затверджуються Мінрегіонбудом України.
ВБН України розробляються за відсутності ДБН або за необхідності встановлення вимог, що перевищують (доповнюють) вимоги ДБН, з урахуванням специфіки діяльності організацій та підприємств цього відомства, і затверджуються цим відомством.
РБН України містять регіональні правила забудови населених пунктів і територій, розробляються і затверджуються згідно з порядком, що встановлений Законом України «Про основи містобудування».
ТУ встановлюють вимоги до конкретних видів промислової продукції будівельного призначення, її виготовлення, упакування, маркування, приймання, контролю та випробувань, транспортування та зберігання. ТУ затверджуються зацікавленими організаціями. Проекти ВБН, РБН, ТУ погоджуються з Мінрегіонбудом України.
До нормативних документів можуть розроблятися посібники.
Вимоги НД спрямовані на забезпечення пріоритету інтересів споживача продукції, робіт, послуг і потреб суспільства, збереження й раціонального використання всіх видів ресурсів та взаємопов’язані з іншими НД.
Нормативні документи в галузі будівництва містять обов’язкові та рекомендовані вимоги.
До обов’язкових належать:
– вимоги до якості продукції, робіт і послуг, що забезпечують їх безпеку для життя, здоров’я й майна населення, охорону навколишнього середовища;
– вимоги техніки безпеки та виробничої санітарії;
– вимоги до забезпечення сумісності та взаємозамінності продукції;
– вимоги, що забезпечують вірогідність і єдність вимірювань, методів контролю якості продукції;
– положення, що забезпечують технічну єдність при розробленні, виготовленні (виробництві) й використанні (експлуатації) продукції, виконанні робіт та наданні послуг: правила оформлення технічної документації, допуски і посади, загальні правила забезпечення якості продукції, терміни, визначення й позначення.
Обов’язкові вимоги НД України підлягають безумовному дотриманню згідно зі своїм призначенням органами управління, підприємствами й організаціями, незалежно від форм власності, а також громадянами, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю.
До рекомендованих належать інші вимоги до споживчих (експлуатаційних) властивостей продукції, робіт і послуг.
Ці вимоги стають обов’язковими у випадках:
– що встановлені законодавчими актами України;
– включення їх у договір на розроблення, виготовлення і постачання продукції, виконання робіт та надання послуг;
– документальної заяви постачальника (виконавця) про відповідність продукції, робіт і послуг цим вимогам.
Нормативні документи в галузі будівництва, що не передбачають обов’язкових вимог до продукції, робіт і послуг, є рекомендованими.
При розробленні ДБН та ВБН на конкретну продукцію будівництва забезпечується комплексний підхід у встановленні вимог до заданого об’єкта нормування, включаючи його проектування, будівництво (зведення, монтаж, улаштування) та експлуатацію.
Згідно з ДБН А.1.1-1-93 «Система стандартизації та нормування в будівництві. Основні положення» державні будівельні норми України поділяються на п’ять класів: А, Б, В, Г, Д. Класи, у свою чергу, поділяються на підкласи, а ті – на комплекси (рис. 3.1, а).
Кожному з комплексів відповідає певний напрямок нормування та стандартизації. Наприклад, комплексу В.2.2 відповідає такий: житлові та громадські, виробничі та допоміжні будинки і споруди: класифікація, вимоги до складу приміщень й об’ємно-планувальних параметрів, інженерного обладнання, експлуатаційного режиму, безпеки при експлуатації та стихійних впливах; правила прийняття; мобільні будинки і споруди: класифікація, загальні вимоги, технічні умови на конкретні типи. Комплекс В.2.2 входить до підкласу В.2 – Об’єкти будівництва та промислова продукція будівельного призначення, а той, у свою чергу, – до класу В – Технічні норми, правила та стандарти.
У класифікаційному коді кожного нормативного документа відображаються клас, підклас та комплекс, до яких він належить, власний номер документа, а також рік його затвердження (рис. 3.1, б). Остаточно галузь застосування конкретного нормативного документа уточнює його назва.
Винятками з цього правила є кілька нормативних документів, прийнятих незабаром після здобуття незалежності України до розроблення національної системи нормативної документації. Їх класифікаційні коди мають структуру, характерну для РСН колишньої УРСР. Найбільш активно використовуваним з цих документів є ДБН 360-92** «Планування і забудова міських та сільських поселень».
Рисунок 3.1 – Класифікація державних будівельних норм України (ДБН):
а – схема класифікації;
б – структура класифікаційного коду нормативного документа
Чинні ДБН можуть зазнавати змін та доповнень, які затверджуються Мінрегіонбудом та публікуються спеціально вповноваженим органом.
До нормативних документів, що найбільше використовуються студентами архітектурних спеціальностей, крім вищеназваного ДБН 360-92**, належать також ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН В.2.2-9-99 «Громадські будинки та споруди. Основні положення», ДБН В.1.1-7-2002 «Пожежна безпека об’єктів будівництва», ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів».
Як правило, при розробленні проекту конкретного архітектурного об’єкта використовується не один нормативний документ, а кілька. Так, при розробленні архітектурної частини проекту навіть невеликого магазину архітектор має керуватися щонайменше п’ятьма ДБН:
ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень»;
ДБН В.2.2-9-99 «Громадські будинки та споруди. Основні положення»;
ДБН В.2.2-23:2009 «Підприємства торгівлі»;
ДБН В.1.1-7-2002 «Пожежна безпека об’єктів будівництва»;
ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів».
Слід підкреслити, що нормативні документи, як правило, містять вимоги та обмеження щодо певного типу будівель і споруд, але не містять готових рекомендацій щодо їх проектування. Тому виконання вимог нормативних документів при проектуванні архітектурних об’єктів є лише запорукою забезпечення їх надійної та безпечної експлуатації й не заважає архітектору проявити свою творчу індивідуальність. Навпаки, знання і грамотне застосування нормативної бази полегшують вибір найперспективніших варіантів проектного рішення та дозволяють значно прискорити процес проектування. Студенти-архітектори, починаючи з молодших курсів, мають активно використовувати нормативні документи у процесі навчального архітектурного проектування.
Контрольні питання і завдання
Що таке стандартизація?
У чому полягають основні завдання стандартизації й нормування у будівництві?
Які є види нормативних документів України в галузі будівництва?
Які вимоги нормативних документів відносять до обов’язкових?
Скільки нараховується основних класів та підкласів ДБН?