1.2. Абсолютні та обмежені монархії

В наукових джерелах з історії та теорії держави і права, науковці, досліджують види (групи, різновиди) монархії, як форми державного правління.

Залежно від наявності вищих державних органів влади та розподілу повноважень між ними монархії поділяються на абсолютні та обмежені.

Абсолютна монархія – це форма державного правління, за якої влада монарха є необмежено, монарх очолює всі гілки державної влади, має виключні повноваження щодо її здійснення. Наприклад абсолютними монархіями є Бруней, Катар, Оман, Саудівська Аравія, Ватикан [2,. с. 49].

Обмежена монархія – це також форма державного правління, але за якої влада монарха є обмеженою парламентом або конституцією. Сформувалась у результаті еволюції абсолютної монархії. До обмеженої монархії належать приміром такі держави, як Бельгія, Великобританія, Іспанія [2, с. 49].

В наукових юридичних підручниках домінує думка з приводу того, що до видів монархії слід відносити всього два, а саме: абсолютну та конституційну бо інші практично не існують [8, с. 74].

Хоча, на думку інших науковців в галузі історії та теорії держави і права різновиди монархії слід розглядати наступним чином. Дві основні це – абсолютна, її ще називають абсолютизм; обмежена [2, с.50]. Ці два види, у свою чергу мають певну градацію. Наприклад, підхід до класифікації абсолютної та обмеженої монархії варто розглядати під таким кутом зору.

Отже, абсолютна монархія поділяється на:

І. Деспотичну, тобто нічим і ніким не обмежена свавільна влада монарха, який у своїх діях спирається на верхівку військової аристократії;

ІІ. Теократичну, тобто монарх поєднує найвищу духовну владу і світську влади, обожнювання монарха, джерелом влади якого є воля Бога, а основним джерелом права – релігійні норми.

Обмежена монархія поділяється на:

І. Дуалістична (представницька), тобто подвійність (дуалізм) вищих органів державної влади – главою держави є монарх, який здійснює найвищу виконавчу владу, а парламент – законодавчу.

Монарх наділений правом розпуску парламенту, його рішення мають силу закону, монарх посідає центральне місце в механізмі держави, формує уряд, який відповідає перед парламентом і монархом.

Дуалістична монархія характерна для періоду переходу від феодалізму до капіталізму і є своєрідною спробою примирення інтересів відживаючого класу феодалів (в особі монарха) і нового пануючого класу – буржуазії (в особі парламенту).

З історії держави і права зарубіжних країн відомо, що такий вид монархії, у свій час, існував у Німеччині, Туреччині, Таїланді, Ефіопії, Лівії та багатьох інших країнах. На думку вчених-правознавців, політологів та істориків, у нинішній час із точки зору конституційних норм дуалістичної монархії, як форми правління в її «чистому» виді вже немає (якщо не рахувати невеликий, скажімо, Бутан, в якому, щоправда, немає конституції як такої, хоча деякі конституційні положення містяться в законі про парламент, а також султанат Бруней і королівство Тонга, де є деякі положення, що нагадують дуалістичну монархію). Останні дуалістичні монархії скасовано у 1980 році в Непалі та у 1991 році в Йорданії [12, с.56].

Але пережитки дуалістичної монархії збереглися в багатьох країнах, де хоча і встановлена подвійна відповідальність уряду (перед парламентом і королем), реальною є лише остання. Часто король на багато років розпускає парламент і керує державою самостійно (так, як в Марокко). Крім того, в державах, що розвиваються, до складу парламенту за посадою нерідко входять призначені королем вищі чиновники (наприклад, Бруней, Тонга).

У Бутані, засідаючи в парламенті, король, як глава держави може зупинити доповідача і давати парламенту свої вказівки та рекомендації щодо конкретного випадку [15, с.143].

ІІ. Парламентарна, яка характеризується особливим порядком управління: існуванням представницького органу державної влади – парламенту, із дорадчими повноваженнями; уряд формується парламентом і йому підзвітний; монарх здійснює владу через міністрів, він позбавлений законодавчих повноважень; не несе юридичної і політичної відповідальності за свої дії як глава держави і глава виконавчої влади.

Відповідальність несе уряд, тобто міністри, посередництвом яких діє монарх. Однак монарх зосереджує у своїх руках виконавчу владу і на свій розсуд формує склад уряду, що відповідальний перед ним, а не перед монархом. Це підтверджено існуванням права контрасигнатури, тобто це коли акти монарха мають силу лише після затвердження їх главою або іншими членами уряду держави [3, с.215].

Влада монарха в діяльності всіх гілок влади символічна, адже він лише підписує законодавчі акти, прийняті парламентом, і формально зберігає статус глави держави – виключно з представницькими повноваженнями.

Фактичним главою держави при парламентській монархії стає прем’єр-міністр, який стає лідер партії, яка в свою чергу має найбільшу кількість місць в парламенті. Такий різновид монархії існує в Нідерландах, Омані.

ІІІ. Конституційна – коли влада монарха обмежена конституцією, в якій закріплено принцип розподілу державної влади, яка була запропонована класиком Шарлем Луї де Монтеск'є, на законодавчу, виконавчу, судову та правовий статус органів державної влади, в тому числі й монарха.

Фактично монарх поступається частиною повноважень парламентові; уряд формується із представників партій, що отримали більшість на виборах; лідер партії, яка виборола більшість на виборах, стає главою уряду. Парламент, як орган законодавчої влади має виборних посадових осіб, що обираються населенням держави, а уряд, як орган виконавчої влади формується парламентом і лише йому підзвітний [19, с.301].

Конституційна монархія, на сьогоднішній період часу, існує в таких державах, як Бельгія, Великобританія, Норвегія.

Значна кількість сучасних монархій – це монархії парламентського типу. Їх існування обумовлено національними традиціями, живучістю певних символів тощо, наприклад це такі держави, як Англія, Швеція, Японія, Данія.