52 Що означає міжнародна економічна інтеграція?

Міжнародна економічна інтеграція – це етап у процесі розвитку міжнародного поділу праці, для якого характерним є утворення однорідного, внутрішньоєдиного господарського організму, що охоплює декілька країн, виникнення цілісності відокремленого комплексу держав. об’єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці та негативними факторами міжнародної економічної взаємодії – територіальною віддаленістю, меншою мобільністю факторів виробництва і ресурсів, митних та валютних обмежень

Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн. А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав. На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

53 Якими є рівні та передумови виникнення інтеграційних процесів?

Як відомо, процес інтеграції може досягти успіху, а може і зазнати невдачі. Значною мірою це залежить від передумов, які існують у середині кожної одиниці, що інтегрує і між ними усіма. Ці передумови К.Дойч теж поділяє на чотири основні групи. По-перше, взаємна відповідність частин, що мають інтегрувати. По-друге, сумісність їх цінностей і деяких справжніх спільних винагород. По-третє, взаємна відповідальність. І, по-четверте, певна ступінь узагальненої спільної ідентичності або лояльності. Всі ці чотири групи передумов можуть взаємодіяти і підсилювати одна одну, але в принципі кожну з них можна й виокремити.

К.Дойч не обмежується лише з'ясуванням передумов інтеграції. Він досліджує, конкретизує і уточнює умови успішного розвитку інтеграційних процесів. Таких умов рівно дюжина:

1) взаємна сумісність основних цінностей та норм політичної поведінки;

2) особливий, привабливий спосіб життя;

3) очікування більш міцних і корисних економічних зв'язків або спільних винагород;

4) помітне збільшення політичних і адміністративних можливостей, принаймні кількох учасників;

5) більш високе економічне зростання, принаймні кількох учасників /у порівнянні із сусідніми територіями/;

6) кілька важливих нерозривних ліній соціальних комунікацій через спільні кордони територій, які мають бути інтегровані та крізь бар'єри деяких основних соціальних страт, що мешкають на них;

7) розширення політичних еліт, принаймні деяких учасників і піднесення більшої спільноти як цілого;

8) відносно висока географічна й соціальна мобільність осіб, принаймні серед політично активних страт;

9) різноманітність і масштабність потоку взаємної інформації;

10) деяка загальна компенсація винагород у потоках інформації серед учасників;

11) досить часта зміна групових ролей серед учасників;

12) взаємне передбачення поведінки всіх учасників

Міжнародна економічна інтеграція мас декілька рівнів свого прояву, а інтеграційний процес проходить у своєму розвитку ряд основних етапів.

Щодо рівнів інтеграції, то вони визначаються таким чином:

Взаємодія на рівні приватного підприємства та організації. Міжнародна інтеграційна практика свідчить; саме на їхню долю припадає значний тягар забезпечення інтеграційного процесу.

Взаємодія на рівні держав. На цьому рівні забезпечується інтегрування основних ланок національних економік, а також створення юридично-правових норм та умов інтеграційного процесу.

Соціально-політичний рівень розвитку інтеграційного процесу. На цьому рівні створюються політичні, культурні, релігійні, чисто людські передумови успішного розвитку інтеграційного процесу.

Рівень власне інтеграційного об'єднання чи угруповання Це рівень міжнародної економічної спільності з притаманними ій економічними інтересами, з властивими їй характерними рисами та особливостями. Саме на цьому рівні інтеграційне об'єднання виступає як суб'єкт міжнародних економічних відносин, не позбавляючи такого статуса жодну з країн-інтегрантів.

54. Охарактерезуйте форми міжнародної економічної інтеграції Зона вільної торгівлі — інтеграційне об'єднання держав у сфері торговельних відносин, в якому скасовано мита, що регулюють їх господарські зв'язки. При цьому країни-учасниці зони вільної торгівлі зберігають митні бар'єри, спрямовані проти країн, що не входять до такої зони.

Приклади зони вільної торгівлі:

• зона вільної торгівлі між США, Канадою і Мексикою;

• Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ);

• Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ, існувала до 1980 р.).

Митний союз — інтеграційне об'єднання, в якому скасовано мита між країнами-учасницями і встановлено єдині мита щодо третіх країн (зовнішні митні тарифи). Митний союз поширюється лише на зовнішньоторговельну політику країн-учасниць. Як і зона вільної торгівлі, митний союз — це початкова форма міжнародної економічної інтеграції.

Приклади митного союзу:

• Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР);

•півтовариство і спільний ринок країн Карибського басейну

(КАРІКОМ);

• Андська група (Болівія, Чилі, Колумбія, Еквадор та ін.). Спільний ринок — інтеграційне об'єднання, в якому відбувається твільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили і здійснюється господарська взаємодія між країнами в сфері виробництва.

Приклад спільного ринку — Європейський Союз (ЄС).

Економічний союз — інтеграційне об'єднання, в якому поряд з вільним переміщенням капіталу, робочої сили, товарів, послуг, розвитком виробничої інтеграції здійснюється узгодження загальної економічної політики країн-учасниць.

Приклад економічного союзу — здійснення в країнах ЄС з 1999 р. єдиної грошової політики і запровадження спільної грошової одиниці — євро. Це полегшує взаєморозрахунки і сприяє поглибленню інтеграційних процесів у межах ЄС.

Економічний союз передбачає уніфікацію кредитно-грошових відносин, соціальної політики, стратегії економічного розвитку, оподаткування, а також створення наднаціональних органів, рішення яких є обов'язковими для кожного члена економічного союзу.

Політичний союз — об'єднання держав, яке здійснює повну економічну інтеграцію і доповнює її узгодженням політичних дій, прийняттям і виконанням спільних політичних рішень. Приклад політичного союзу — створення Європейського парламенту, метою якого є ще більше об'єднання Європи (мирне співіснування, господарське співробітництво).

55. Що являє собою глобалізація як один із напрямів міжнародної економічної інтеграції? Значна частина дослідників пов'язує економічну глобалізацію з процесами інтеграції та інтернаціоналізації світового господарства. Під цим терміном розуміють перетворення світової економіки із сукупності національних економік, пов'язаних потоками товарів та капіталів, в єдину виробничу зону і єдиний ринок, в яких вільно перемішуються капітал, товари, послуги та робоча сила. Ці процеси доповнюються уніфікацією законодавчих актів, що регулюють міжнародні економічні відносини, та формуванням відносно єдиного культурного процесу під впливом стандартизації освіти та взаємодії широких мас населення у міжнародних контактах. Суттєвою ознакою глобалізації економіки є розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, що проявляється в усуненні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних країн. Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений рядом факторів: нерівномірністю розподілу ресурсів між різними країнами, що впливає на їх економічний розвиток; закономірностями науково-технічного прогресу, які зумовлюють об'єднання зусиль багатьох країн; тенденціями демографічного розвитку, що посилюють відмінності між країнами у кількості та якості населення; різким скороченням відстаней завдяки розвитку транспортно-комунальних мереж; наявністю і необхідністю спільного розв'язання таких проблем, як екологічна, продовольча, сировинна, використання Світового океану та космосу. Під впливом цих факторів здійснюється процес міжнародної економічної інтеграції, який відбувається у двох напрямах: транснаціоналізації економічної діяльності та її регіоналізації, утворення міждержавних інтеграційних угрупувань. Обидва напрями формують глобальну інтеграцію як одна з найважливіших ознак процесу економічної глобалізації.

З інтернаціоналізацією тісно пов'язана ще одна суттєва риса економічної глобалізації - посилення відкритості національних економік. Остання є зменшенням перешкод на шляху потоків капіталів та товарів. Відкритість означає, що економічна політика країни повинна орієнтуватись на кращі світові показники і стандарти, експорт та імпорт повинні бути альтернативою внутрігосподарським рішенням, а зовнішньоекономічна діяльність має стати органічною частиною економічної діяльності суб'єктів національної економіки. Відкритість передбачає вільний доступ на внутрішній ринок іноземної конкуренції, використання усіх форм інвестиційного і торгового співробітництва, опрацьованих світовою практикою, співставність світових і внутрішніх цін, доходів та господарського права, конвертованість національної валюти. Створюються і розширюються єдині для усіх національних економік стандарти, цінності та принципи функціонування. Все це приводить до обмеження регулюючих функцій держави і переходу зовнішньоекономічної діяльності на мікроекономічний рівень. Отже, глобалізація - це процес інтеграції, глобальної інформатизації, розгортання єдиних світових комунікацій, завдяки яким кордони земної кулі зникають. Цей процес передбачає вихід на світову арену переважної частини світових капіталів і водночас планетарні комерційні дії з боку найсильніших країн.

56. у чому полягає особливість процесу міжнародної регіоналізації? Регіоналізація світової економіки — це спеціалізація країн — сусідів певного регіону у деяких галузях виробництва продукції чи послуг. Міжнародну регіоналізацію визначають як процес пошуку чи встановлення адекватної локальної просторової ідентичності суб’єктами світової економіки шляхом посилення в межах певної території набору параметрів взаємної залежності, яку визначають у політичних, економічних, соціальних і культурних категоріях. Цей процес характеризують наступні ознаки: (1) є закономірним етапом розвитку глобальної системи; (2) містить механізми перерозподілу ефектів глобалізації між країнами світу і глобальними акторами; (3) розглядається як спосіб формування додаткових конкурентних або відносних переваг, пов’язаних із міжнародним співробітництвом; (4) має багатовимірний характер, тобто сфера поширення є необмеженою: економіка, політика, суспільні відносини тощо; (5) здатний розвиватися ненасильницьким способом на основі консенсусу інтересів; (6) йому притаманні різні форми реалізації, залежно від області дії; (7) є формою реалізації суспільних інтересів на мега- та мезорівнях; (8) є способом досягнення вузькоорієнтованих цілей країнами світу (забезпечення безпеки, економічне зростання, стабільність ситуації в регіоні, боротьба з тероризмом, впровадження нової моделі розвитку)

Отже, механізми міжнародної регіоналізації, на відміну від регіоналізації на рівні національної економіки, ґрунтуються винятково на економічних процесах, які будують конкретні зразки трансакцій усередині ідентифікованого міжнародного простору. Вони можуть супроводжуватися політичною взаємодією, але встановлення адміністративних кордонів не є її основною метою, а розглядається як наслідок поглиблення інтеграційних процесів. Утворення мережі міжнародних регіонів і зростання транскордонних потоків, розширення компетенції міжнародних організацій та посилення впливу глобальних і транскордонних суб’єктів змінюють функції адміністративно-територіального поділу та політичних кордонів країн. Тому втрату державними кордонами частини бар’єрних функцій деякі дослідники розглядають як форму прояву загальної кризи Вестфальської системи національних держав [13, 29] чи трансформації державних механізмів управління ринком [5]. Відповідно, активізація процесу регіоналізації на різних рівнях світогосподарської системи змушує держави модифікувати важелі управління економікою4.

57. Якими є рівні регіоналізації? Регіоналізація - це поглиблення міжнародних зв'язків на компактному просторі, що зветься регіоном. Регіон характеризується не тільки близьким розташуванням країн одна до одної, але й спільністю природних, історичних, економічних, політичних, культурних умов. Рівні регіоналізації: макрорегіональний - об'єднання держав великого регіону. Такими регіонами є: Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Центральна Азія (азійські країни колишнього СРСР, а також Монголія), Південна Азія, Східна і Південно-Східна Азія, Азіатсько-Тихоокеанський регіон (об'єднує декілька регіонів Азії, Австралію, деякі країни Північної й Південної Америки), Північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Західна і Центральна Африка, Східна Африка, Південна Африка; мезорегіональний - співробітництво між прикордонними адміністративно-територіальними утвореннями держав, наприклад, єврорегіони; § мікрорегіональний - спільні спеціальні економічні зони (СЕЗ) 58. Охарактеризуйте основні напрями інтеграційних процесів у Зх. Європі. У травні 1950 р. був розроблений план Робера Шумана, в основу якого було покладено створення Європейського об´єднання з вугілля і сталі, ЄОВС (European Coal and Steel Community, ECSC). У квітні 1951 p. у Парижі договір був підписаний, а в серпні 1952 р. набрав чинності. До об´єднання увійшли шість держав: Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу Метою створення цього інтеграційного угруповання було сприяння економічному зближенню між краї-нами-учасницями, які увійшли до нього. У 1953 р. були скасовані митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше — і сталлю. У 1980 р. в цих країнах введено контингентування експорту та імпорту. У 1985 р. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості. Таким чином, перший етап розвитку Європейського Союзу тривав з 1951 по 1957 р. (від Паризького до Римського договору). Другий етап пов´язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства, ЄЕС (European Economic Community, EEC) та Європейського співтовариства з атомної енргії — Євроатома (European Atomic Energy Community, EURATOM), який набрав чинності 1 січня 1958 р. Творцями ЄЕС та Євроатома стали ті ж самі 6 країн. Третій етап пов´язаний з об´єднанням у 1967 р. трьох співтовариств: Європейського об´єднання з вугілля та сталі, Європейського співтовариства з атомної енергії та Європейського економічного співтовариства у триєдину інтеграційну організацію з офіційною назвою назвою Європейські співтовариства або Європейське співтовариство, ЄС (European Communities, European Communitiy, EC). До його складу спочатку увійшли 6 країн: Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург Четвертий етап пов´язаний із Маастрихтським договором (підписаний 12-ма країнами ЄС 7 лютого 1992 р. і набув чинності 1 листопада 1993 р. після ратифікації його всіма країнами) і утворенням Європейського Союзу, ЄС (European Union, EU). Після набуття членства з 1 січня 1995 р. Австрії, Швеції та Фінляндії кількість держав-членів у Євросоюзі сягнула 15-ти