43. Чим спричинений розвиток альтернативних теорій міжнародної торгівлі?

44. Що відноситься до групи неотехнологічних теорій міжнародної торгівлі?

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробва і, відповідно, стрімке зростання м/н обміну їх продукцією зумовили появу низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив м/н торгівлі динамічними порівн. перевагами, що виникають або створюються, використося і з часом зникають. До теорій і моделей неотехнологічного напряму належать:  1) Модель наукомісткої спеціалізації  обґрунтовує об'єктивність спеціалізації індустріально розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких і технологічно складних товарів, а країни, що розвиваються, мають спеціалізуватися на виробництві та експорті переважно ресурсномістких товарів.  2) Модель технологічного розриву  Основоположник - англ. економіст М. Познер, розробив у 1961 (пізніше ідея технолог. розриву розроблялася в творах америк. економістів Хафбауера, Вернона і ін.) Модель пояснює торгівлю між країнами існуванням відмінностей у рівнях їх технологічного розвитку. Країна, в якій вперше з'явилися технічні нововведення, набуває порівнял.переваг по вироб-ву традиційних товарів з меншими витратами. Якщо одна з країн першою відкрила новий продукт, то протягом певного часу вона володіє монополією на ринку даного товару і забезпечує як внутрішнє споживання, так і зовнішній попит. 3) Теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку (у м/н торгівлі)  розроблена Раймондом Верноном у 1966 р., ґрунтується на теорії життєвого циклу продукту, що, в свою чергу, була запропонована на початку 60–х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу на чолі з Теодором Левіттом. 4) Модель економії на масштабах виробництва  Із загальної економічної теорії відомо, що по мірі зростання масштабів виробництва собівартість одиниці товару знижується. Це відбувається через декілька причин: 1)зростання спеціалізації – кожен робітник може зосередитись на одній вироб. функції, довести її виконання до досконалості; 2) неподільність вироб-ва – при збільшенні обсягів випуску розміри обслугов. підрозділів, що не залучені до вироб-ва (керівництво, бухгалтерія), зростають відносно повільніше, ніж масштаби власне вироб-ва; 3) технологіч. економії – витрати на створення нової якості товару менше, ніж прибуток, що може бути отриманий від його втілення. 5) Модель внутрішньогалузевої торгівлі розробив швед. економіст С. Ліндер у 1961 Внутрішньогалузева торгівля— обмін між країнами диференційованими продуктами однієї галузі (експорт Францією авто «Ситроен» і імпорт італ. авто «Фиат») 

45. Якими є ключові детермінанти теорії конкурентних переваг м. Портера?

Для успіху на світовому ринку необхідне поєднання правильно обраної конкурентної стратегії фірми з конкурентними перевагами країни. М. Портер виділяє чотири детермінанти конкурентної переваги країни.

По-перше, забезпеченість факторами виробництва, причому в сучасних умовах головну роль відіграють так звані розвинені спеціалізовані фактори (науково-технічні знання, висококваліфікована робоча сила, інфраструктура й т. д.), цілеспрямовано створювані країною.

По-друге, параметри внутрішнього попиту на продукцію даної галузі, що залежно від свого обсягу й структури дозволяє використовувати ефект масштабу, стимулює нововведення й підвищення якості продукції, підштовхують фірми до виходу на зовнішній ринок.

По-третє, наявність у країні конкурентоспроможних галузей-постачальників (що забезпечує швидкий доступ до необхідних ресурсів) і споріднених галузей, які виробляють взаємодоповнюючу продукцію (що дає можливість взаємодіяти у сфері технологій, маркетингу, сервісу, обмінюватися інформацією й т. д.). У такий спосіб формуються, за виразом М. Портера, кластери конкурентоспроможних національних галузей.

Нарешті, по-четверте, конкурентоспроможність галузі залежить від національних особливостей стратегії, структури й суперництва фірм, тобто від того, які умови в країні, що визначають особливості створення й керування фірмами, і який характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Портер підкреслює, що країни мають найбільші шанси на успіх у тих галузях або їхніх сегментах, де всі чотири детермінанти конкурентної переваги (так званий національний "ромб") мають найбільш сприятливий характер. Важливу роль у цьому процесі відіграє держава, яка, проводячи цілеспрямовану економічну політику, впливає на параметри факторів виробництва й внутрішнього попиту, на умови розвитку галузей-постачальників і споріднених галузей, на структуру фірм і характер конкурентної боротьби на внутрішньому ринку.