33. Які є правові форми захисту технологій?

Правові форми захисту технологій.

Патент (patent) – свідоцтво, що видається компетентним правительственим органом винахіднику, яке засвідчує його монопольне право на використання цього виноходу.

Ліцензія (license) – дозвіл, який дається власником технології (ліцензіаром), захищеним або не захищеним патентом, зацікавленої (ліцензіар) на використання цієї технології за певний час і за певну плату.

Копірайт (право відтворення) (copyright) – ексклюзивне право на автора літературного, аудио- або відеопродукції на показ і відтворення своєї роботи.

Товарна марка (trademark) – символ певної організації, який використовується індивізації виготовителя, який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

34. Розкрийте поняття патентного захисту та патентоспроможності.

35. Якими є особливості сучасного світового ринку технологій? Світовий ринок технологій –може бути охарактеризований як сукупність міжнародних ринкових відносин його суб’єктів з приводу комерційного використання прав власності на його об’єкти (продуктивні технології, технології процесів і управління).

Об’єктивними передумовами глобального розвитку і прискорення руху технологій в сучасних умовах є:

1) становлення інформаційно-технологічного укладу суспільного розвитку;

2) зростання пріоритетності порівняно із тріадою факторів виробництва (капіталу, праці, природних ресурсів) четвертого фактора - інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний;

3) підвищення вимог світового співтовариства до мінімізації технологічного і антропологічного впливу на навколишнє середовище.

Світовий ринок технологій є неоднорідним за своєю структурою і включає чотири сегменти:

1. Ринок патентів і ліцензій.

2. Ринок науково і технологічно ємної продукції.

3. Ринок високотехнологічного капіталу.

4. Ринок науково-технологічних спеціалістів. На сучасному світовому ринку технології функціонують суб'єкти всіх структурних рівнів міжнародної економіки:

— на моно- і мікрорівнях — університети та наукові заклади, бізнес-центри, венчурні фірми, інноватори-індивідуали, частка яких становить до 2/3 світового обсягу "чистих" новацій;

— на мезорівні — транснаціональні та багатонаціональні корпорації, національні компанії й науково-технічні комплекси (дослідницькі, технологічні парки та ін.), які є провідними патентувачами та забезпечують комерційну і виробничу реалізацію до 2/3 світового обсягу інновацій;

— на макрорівні — держави і національні науково-технічні системи, роль яких в еволюції цього ринку є визначальною;

— на мегарівні — міждержавні утворення та інтеграційні діяльність підприємств на світовому ринку технологи

угруповання, в межах яких зусилля зосереджуються на окремих ключових напрямах НТР; — на метарівні — міжнародні організації, насамперед системи ООН, серед численних функцій яких слід особливо вирізнити технічне сприяння країнам, що розвиваються (некомер-ційна дифузія технологій).

36. Що таке ліцензія? Якими є види ліцензій та об’єкт ліцензування? Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання — ліцензіата — на ведення зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господар-ської діяльності, регулюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. Дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, проте ліцен-зування ба­нківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, каналів мовлення, освіти, Види ліцензій в

1) ліцензія на пошук (розвідка) корисних копалин

2) ліцензія на виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду

3) ліцензія на виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (за переліком, який затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду)

4) ліцензія на виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України)

5) ліцензія на видобуток корисних копалин з родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин

6) ліцензія на видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння

7) ліцензія на виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння

8) ліцензія на виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння

9) ліцензія на виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами

10) ліцензія на виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами . І т. д.

До об'єктів ліцензування відносять:

1. Винаходи – технічне рішення, що володіє новизною й істотними відмінностями від наявних аналогів. Під технічним рішенням у широкому змісті розуміється практичний засіб задоволення визначених потреб (наприклад: окремі способи лікування хвороб не відносяться до техніки, але оскільки вони припускають застосування деяких лікувальних засобів у строго встановлених зонах, протягом конкретного часу з дотриманням визначеного порядку технології, то має місце техніка лікування);

2. Промисловий зразок – нове конструкторське рішення виробу (іноді художньо-конструкторське рішення) виробу, що визначає його зовнішній вигляд. За допомогою промислового зразка встановлюється монополія на форму (орнамент продуктів праці). На промислові зразки, так само як і на винаходи видаються патенти;

3. Товарний знак – зареєстроване у встановленому порядку позначення, що служить для відмінності товарів одних підприємств від однорідних товарів інших підприємств. Товарні знаки звичайно мають буквене або графічне позначення. Товарні знаки реєструються й охороняються правилами Паризької конвенції (1883 р.). Товарний знак відноситься до промислової власності. Промислова власність разом з авторськими правами утворить поняття “інтелектуальна власність”;

4. Авторське право – поширюється на будь-які творчі здобутки, незалежно від форми, призначення, здобутку (лекції, доповіді, статті, книги, технічні інструкції, фото-, аудіо-, відео документи). Авторське право означає, що без згоди автора або його правонаступників ніхто не може ні в якому виді відтворювати іншим способом використовувати охоронювані правом об'єкти. На міжнародному рівні авторські права охороняються Бернською конвенцією (1886 р.) і Всесвітньою конвенцією (1952 р.). Поряд з патентними ліцензіями існують і безкоштовні ліцензії на ноу-хау (непатентоване науково-технічне досягнення і виробничий досвід конфіденційного характеру), власник якого має природну монополію у відмінності від власника запатентованого винаходу. Уперше цей термін був застосований у США. Спочатку в ліцензовані угоди включалися умови, що передбачають передачу покупцю технічних знань і досвіду, як виробничих секретів продавця. Потім з розвитком техніки значення передачі цієї інформації стало так велике, що ноу-хау перетворилося в самостійний об'єкт ліцензування. В одних випадках ноу-хау – це фактичний винахід, що навмисне зберігається в таємниці і тому не патентується.

5. Ноу-хау – у відмінності від запатентованого винаходу ноу-хау не користається особливою правовою охороною і тому найкращою формою захисту подібних знань є комерційна таємниці.

37. Охарактерезуйте иди ліцензійних платежів. На практиці використовуються декілька видів ліцензійних платежів: періодичні (роялті), паушальні, комбіновані, на компенсаційній основі, фіксовані.

Поточні (періодичні) платежі-роялті — це платежі, що виплачуються ліцензіатом ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійної угоди, починаючи з дати набуття чинності угоди, або, що трапляється частіше, із початку комерційного використання об'єкта ліцензії.

роялті як форма виплати ліцензійної винагороди вигідні ліцензіату, а в ряді випадків і ліцензіару. В основі роялті лежить реальний прибуток, який одержує ліцензіат за ліцензією. Ставка роялті може бути виражена у вигляді:

— відсотка від ціни продукції, виробленої за ліцензією;

— відсотка від суми продажу продукції за ліцензією;

— твердо встановленого збору з одиниці продукції за ліцензією;

— відсотка від собівартості продукції за ліцензією.

На розмір ставок роялті впливають такі чинники:

1) технічна цінність об'єкта ліцензії (новий об'єкт на ринку або удосконалення відомого);

2) економічна ефективність використання об'єкта ліцензії;

3) стадія розробки або впровадження (ідея чи промислово освоєний об'єкт);

4) наявність і надійність патентного захисту;

5) ступінь новизни і передбачувана тривалість її зберігання;

6) вид ліцензії за обсягом прав (повна, виняткова, неви-ключна);

7) об'єм ноу-хау і ризик його розкриття;

8) місткість ринку і перспективи збуту;

9) обсяг виробництва за ліцензією;

10) надання товарного знака;

11) постачання ліцензіаром сировини, матеріалів, устаткування;

12) розмір капіталовкладень для організації виробництва за ліцензією та адаптації технології ліцензіара до умов виробництва ліцензіата.

Паушальні платежі — це визначена і зафіксована в тексті ліцензійної угоди сума, що фактично не залежить від ступеня освоєння і комерційної реалізації об'єкта ліцензії. Паушальні платежі застосовують:

— коли ліцензіар продає ліцензію маловідомому йому ліцензіату;

— немає реальної можливості здійснити ефективний контроль за діяльністю ліцензіата з використання ліцензії;

— існує необхідність одержання одноразової значної суми грошей, необхідної для покриття ліцензіаром витрат, пов'язаних із розробкою об'єкта ліцензії і підготовкою укладання ліцензійної угоди.

38. Що таке міжнародний інжиринг? Міжнародний Інжиніринг — діяльність по наданню комплексу послуг виробничого, комерційного і науково-технічного характеру, здійснених як спеціалізованими фірмами, так і промисловими. будівельними та Іншими компаніями.

Всю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи послуг:

пов'язані з підготовкою виробничого процесу ( передпро-

ектні, проектні, післяпроектні та спеціальні);

по забезпеченню нормального ходу процесу виробництва і

реалізації продукції. В цю групу входять роботи, пов'язані з

оптимізацію процесів експлуатації, управління

підприємством і реалізації його продукції.

Таким чином, інжиніринг виступає як важливий засіб підвищення ефективності вкладеного в об'єкт капіталу. Його завданням являється одержання замовниками найкращих (оптимальних) результатів від вкладень капіталу та інших витрат за рахунок:

системного підходу до здійснення проектів;

багатоваріантності технічних й економічних розробок, їх

фінансової оцінки і вибору оптимального варіанту;

розробки проекту з урахуванням можливості застосування прогресивних будівельних і виробничих технологій,

обладнання і матеріалів;

застосування сучасних методів організації й управління

всіма стадіями виконання проектів.

Як самостійний вид міжнародних комерційних операцій. інжиніринг передбачає надання на основі договору на інжиніринг одною стороною (названої консультантом) другій стороні (названій замовником) комплексу чи - окремих видів інженерно-технічних послуг, пов’язаних з проектуванням, будівництвом і введенням об'єкта в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів на підприємстві замовника, із вдосконаленням наявних виробничих процесів аж до введення виробу .у виробництво. 39. Які види діяльності охоплюють міжнародні інжинірингові послуги? Міжнародний інжиніринг - це діяльність щодо надання комплексу послуг виробничого, комерційного та науково-технічного характеру, спеціалізованими інженерно-консультаційними, промисловими, будівельними та іншими компаніями.

Завданням інжинірингу є отримання замовниками та інвесторами найкращих результатів за рахунок:

- системного підходу до реалізації проекту;

- багатоваріантності технічних та економічних розробок, їх фінансової оцінки з вибором оптимального для замовника варіанта;

- розробки проектів з урахуванням можливості використання прогресивних будівельних і виробничих технологій, обладнання, конструкцій і матеріалів з різних альтернативних джерел, що найкращим чином відповідають конкретним умовам і вимогам замовників; - використання сучасних методів організації й управління всіма стадіями реалізації проектів.

40. Що таке валюта? ЇЇ види? Валюта - грошова одиниця країни з відкритою економікою, яка використовується для вимірювання величини вартості товарів.

Валюти або світовий грошовий матеріал можна класифікувати за певними ознаками і виділити основні відповідні види.

Країна, валюта якої є ключовою, резервною, має значні вигоди, переваги на світових ринках, у тому числі можливість здійснювати розрахунки за своїми зовнішніми зобов'язаннями власною валютою; покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою шляхом автоматичного отримання зовнішніх запозичень.

Динаміка міжнародних накопичень валютних резервів свідчить про домінування американського долара як резервної валюти. Валюта поділяється на такі категорії:

1) національна;

2) іноземна - платіжний засіб інших держав, що використовується на території даної країни. Є об’єктом купівлі-продажу на валютному ринку, використовується в міжнародних розрахунках, зберігається на рахунках в банках, але не є законним платіжним засобом на території даної держави.

3)резервна - валюта(и), в якій(их) країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, що використовуються для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання обмінного курсу валюти країни, покриття від'ємного сальдо платіжного балансу. Основними резервними валютами на сьогодні с долар США, євро, японська ієна, фунт стерлінгів;

Передумови набуття статусу резервної валюти: панівні позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, у золотовалютних резервах; розвинута мережа кредитно-банківських установ: ємний ринок позичкових капіталів, лібералізація валютних операцій, вільна конвертованість валюти..

Переваги резервної валюти для країни-емітента: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою; сприяння укріпленню позицій національних експортерів на світовому ринку.

Зобов'язання для країни, валюта якої є резервною для інших країн: підтримка відносної стабільності цін валюти, неможливість проведення девальвації, введення валютних і торгових обмежень.

4) тверда - валюта, що характеризується стабільним обмінним курсом, зміни якого відповідають основним макроекономічним закономірностям.

41. Що вирозумієте під валютним курсом і які є види валютних курсів? Валютний курс представляє собою ціну грошової одиниці даної країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс, так само, як і ціна будь-якого звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається залежно від попиту та пропозиції.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:

- подолання національних обмежень грошової одиниці;

- локальна цінність грошової одиниці перетворюється в міжнародну;

- виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин;

- сприяє утворенню цілісної світової системи грошей.

На валютний курс впливають такі фактори, як зміна обсягів ВВП, стан торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, відсоткові ставки, перспективи політичного розвитку, державне регулювання валютного курсу.

Одним з головних питань встановлення валютного курсу є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило курси національних валют, у тому числі і української гривні, перебувають у жорсткій відповідності з курсом долару США. Вперше режим фіксованих валютних курсів був введений після Другої світової війни. Після краху Бретон-Вудської системи в середині 70-х років XX ст. більшість країн перейшли до плаваючих валютних курсів.

Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту і пропозиції на ринку, але корегуються валютними інтервенціями центральних банків.

В разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральний банк може проводити свою грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу. Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним використанням різних валютних курсів, кожний з яких використовується з певною метою. Ці режими називають системами множинних валютних курсів, які можуть бути:

- валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;

Становлення та розвиток економіки України неможливі без створення та ефективного функціонування національної валютної системи, що розпочалося з серпня 1995 року, коли відповідно до Указу Президента України було припинено використання в нашій країні іноземної валюти. В зв'язку з цим зростає роль національного валютного законодавства у визначенні порядку обігу іноземної валюти на території України з врахуванням необхідності збереження пріоритету гривні, захисту її купівельної спроможності та врегулювання факторів, які впливають на конвертованість національної грошової одиниці.

42. Що таке валютний паритет? ВАЛЮТНИЙ ПАРИТЕТ - співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку. Є основою валютного курсу, який зазвичай відхиляється від паритету. До 1978 р. валютний паритет визначався золотим змістом валют. Потім для країн - учасниць Міжнародного валютного фонду (МВФ) базою обчислення були оголошені так звані спеціальні права запозичення (СДР) - особливий тип міжнародної валюти, що випускається МВФ і використовуваної лише для міжурядових розрахунків через центральні банки. У 1979 р. став діяти Європейський валютний союз (ЄВС), що фіксує зобов'язання країн - учасниць Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) зберігати валютний паритет у встановлених межах і не допускати взаємних відхилень ринкових курсів національних валют від узгоджених кордонів. Кількість чинників, що впливають на валютний паритет, досягає декількох десятків, вони носять економічний, політичний, структурний, правової чи психологічний характер. Найбільш важливими з них є: стан торговельного балансу, національного доходу, величина грошової маси, облікові ставки, очікувані темпи інфляції, вид державного регулювання. Базовообразующім у всіх випадках виступає валовий національний продукт (ВНП) країн, що беруть участь у міжнародному обміні.

43. у чому полягає зміст валютного котирування? Котирування – офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціна) національної валюти щодо відповідних іноземних валют на день проведення операцій.

По-іншому кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

Курс купівлі – це курс, за яким банк-резидент купує валюту за національну.

Курс продажу – це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну.

Ціна продажу і купівлі валюти називається обмінним курсом.

Продаючи й купуючи національну валюту, банки диференціюють рівні курсів: курс продавця встановлюється вищим за курс покупця. Повне котирування включає курси покупця і продавця, відповідно до яких банк купить або продасть іноземну валюту за національну.

Різниця між курсом покупця і продавця ("маржа") - це джерело доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується прибуток від валютних операцій. Оскільки валютні операції пов'язані з певним ризиком, маржа певною мірою страхує валютні ризики.

44. Які є методи встановлення валютних курсів? Є кілька методів визначення валютних курсів. Традиційним вважається метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на золото визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в цій валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в інших валютах. На основі зіставлення і визначається валютний курс грошової одиниці даної країни, що береться за умовну одиницю. Наприклад, на певну дату на Нью-Йоркській біржі ціна унції золота дорівнювала 400 доларів (береться за умовну одиницю), 600 марок ФРН, 2000 франц. франків, 700 фунтів стерлінгів (Велика Британія), 50 000 єн. Якщо необхідно визначити курс долара, то одержимо: 1 долар = = (600/400) 1,5 марки; (2000/400) 5,0 франка; (700/ 400) 1,75 фунта стерлінгів; (50 000/400) 125 єн

. До речі, міжнародні статистичні видання регулярно друкують ціни на золото, виражені у відповідних валютах, що дає можливість їх зіставляти, аби більш-менш точно виразити валютні курси.

Слід підкреслити, що золото, хоч офіційно і втратило свої минулі монетарні функції, все ж залишається стратегічним товаром у відносно невеликих кількостях, порівняно з колосальною кількістю інших товарів на світових ринках. Тому суб'єкти міжнародних валютно-грошових відносин дуже уважно стежать за динамікою цін на цей благородний метал. У цій сфері відносно менше спекулятивних елементів при визначенні його ціни на світових ринках порівняно з масою інших товарів. Однак абсолютизувати роль золота при визначенні валютних курсів сьогодні уже не має ніяких підстав.

Найбільш поширеним і простим методом визначення валютних курсів є метод зіставлення рівня ціп стандартного набору товарів та послуг (так званого "споживчого кошика"). При даному методі, як і при попередньому, спочатку визначають ціну споживчого кошика в різних національних валютних одиницях, а потім ці ціни зіставляються з цінами, вираженими у валюті, курс якої необхідно визначити (береться за умовну одиницю).

Поряд із ціновим методом існує метод визначення валютного курсу на основі співвідношення ефективних виробничих витрат у країнах, що зіставляються: заробітна плата, норма позичкового процента, рента і показник продуктивності праці. Техніка визначення валютного курсу грошової одиниці певної країни така ж, як і за попередніх методів, однак цей метод, на наш погляд, найбільш точний, оскільки враховує деякі довгострокові та середньострокові фактори, що впливають на валютний курс. Тобто метод зіставлення ефективних виробничих витрат відрізняється своєю відносною стабільністю, оскільки, у свою чергу, базується на досить стабільних виробничих показниках, відображає глибинні та найважливіші економічні процеси в країнах, що зіставляються.