25. Якими є основні центри прийняття міжнародної робочої сили?

Трудова міграція характерна практично для всіх національних економік. Однак рівень її інтенсивності суттєво різниться в тому чи іншому регіоні світу. Найбільш інтенсивні потоки трудящих-мігрантів відзначаються при наявності значного контрасту в рівнях соціально-економічного розвитку і темпах природного демографічного приросту країн - експортерів та імпортерів робочої сили. З чотирьох основних напрямків міграції за обсягом сукупного міграційного обороту перше місце займає переміщення робочої сили з країн, що розвиваються в економічно розвинені країни. Фахівці виділяють міграційні "маршрути": між розвиненими країнами Західної Європи та Північної Америки, з колишніх соціалістичних країн у ринкові економіки, з одних розвиваються чи перехідних економік в інші аналогічні (наприклад, в межах Південної Америки, з України до Росії).  На практиці зустрічається ще один, п'ятий варіант трудової міграції: з розвинених в або перехідні економіки. Однак кількість мігрантів, які обирають цей напрямок, невелике і представлено в основному персоналом ТНК, які працюють у філіалах і дочірніх компаніях, членами різних благодійних організацій і фондів, а також шукачами пригод і авантюристами. Серед центрів тяжіння мігруючої робочої сили самим значним, існуючим вже принаймні три століття, є Північна Америка(США та Канада). За даними американської статистики, протягом 90-х рр.. в США щорічно в'їжджало більше 1 млн іммігрантів при офіційно встановленою квотою 675 тис., з яких 140 тис. чол. припадає на трудову міграцію. Іншим "магнітом" для мігрантів виступають країни Європейського Союзу. На їх частку припадає більше чверті усього сукупного обороту іноземної робочої сили. Лідери у цьому регіоні - Франція (8% іноземців в населенні країни) і Німеччина (7,5%). Крім них, у Західній Європі великими приймаючими державами є Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Австрія. Третім світовим центром трудової міграції вважається Австралія, уряд якої вкрай стурбоване низькою щільністю населення на переважній більшості території країни, а також зростанням в його структурі частки китайського етносу. Звідси проголошений Канберра комплекс заходів по стимулюванню переселення в цю країну-континент представників білоїраси, переважно жінок у фертильному віці (тобто здатних створювати сім'ю і мати дітей).  Нарешті, слід згадати і про такий важливий центрі міграції, як Ізраїль, який докладає зусиль для повернення на історичну батьківщину всіх євреїв з метою виживання в іншомовному і часто ворожою етно-релігійному середовищі арабського світу. І хоча міграція євреїв на "Землю обітовану" носить в цілому політичну мотивацію, економічний аспект у ній також присутній, про що свідчить висока інтенсивність потоку мігрантів в Ізраїль з країн з гіршим рівнем життя. 

26. Якою є роль сша і Канади у міжнародному русі робочої сили?

На досить високому рівні зберігається приплив іммігрантів до США та Канади, що історично були й залишаються районами масової імміграції населення та робочої сили. Хоча в повоєнні роки в цих країнах були прийняті законодавчі заходи, що обмежують імміграцію, приплив населення туди з інших країн значно зріс порівняно з останнім передвоєнним десятиріччям. З 1946 по 1982 р. в США емігрувало 3,3 млн. чол., в Канаду — більш ніж 2 млн. тільки з європейських країн. У загальному потоці іммігрантів, що в'їжджають у США, основна частка припадає на вихідців із країн Латинської Америки, що пов'язані із США історично усталеними традиціями та географічною близькістю. їхня кількість, з урахуванням як легальних, так і нелегальних емігрантів, перевищує два десятки мільйонів чоловік. Приплив іммігрантів в США і Канаду впродовж 90-х років оцінюється в 900 тис. осіб щорічно. Міграційне сальдо тільки в США становить до 600 тис. на рік. Останні два десятиліття імміграція в США зростала також за рахунок вихідців з Японії, Індонезії, Філіппін, Південної Кореї, а також країн Південної і Східної Європи. [12,245]

Динамічним є також обмін робочою силою між самими латиноамериканськими країнами, особливо у формі сезонної та нелегальної міграцій. Найбільшу кількість іноземних робітників поглинають Аргентина та Венесуела. Загальна чисельність іноземних іммігрантів в усіх країнах Латинської Америки дорівнює понад 4 млн. чол.