3. У чому полягає зміст та відмінності між прямими і портфельними іноземними інвестиціями?

Прямі іноземні інвестиції є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю чи реманент або ж здійснюються за допомогою експортних, інвестиційних товарів чи передачі технологій, досвіду управління, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над інвестованим капіталом. На відміну від ПІІ портфельні інвестиції — це суто фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту.

ПІІ суттєво відрізняються від портфельних іноземних інвестицій за своїм економічним змістом та призначенням, і передусім за ступенем контролю іноземних інвесторів за управлінням у тій чи іншій компанії.

Треба мати на увазі, що межа між прямими і портфельними іноземними капіталовкладеннями — здебільшого умовна. Часто можливість управлінського контролю може давати досить невеликий пакет акцій (паїв) фірми, особливо якщо власний капітал фірми розподілений між багатьма власниками невеликої частини капіталу, для фірми є важливою технологія і т. ін. Нечіткість межі спостерігається в деяких випадках і між підприємницьким і позичко* вим капіталом. Так, до ПІІ відносять і позики материнських компаній своїм зарубіжним філіями.

Розмежування між прямими і портфельними іноземними і інвестиціями міститься також у визначенні експертів Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), згідно з яким міжнародні інвестиції вважаються прямими, якщо іноземному інвесторові належать 10 або менше % акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні підприємством, або понад 10 %, але з можливим ефективним впливом на нього.

4. Що є головними причинами міжнародного руху капіталу?

В основі міжнародної міграції капіталу лежить бажання отри­мати більший прибуток, ніж у країні походження капіталу, або за­безпечити високоефективну роботу національних підприємств. Тому основними причинами міжнародного руху капіталу можна вважати:

•   відносний надлишок капіталу на національних ринках, що перешкоджає високоприбутковому його використанню;

•   попит на капітал, який не збігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірні­стю економічного розвитку держав;

•   різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;

•   інтернаціоналізацію виробництва;

•   зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпе­чення сировиною своїх підприємств;

•   відмінності в екологічних нормативах і стандартах різних країн,що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих вироб­ництв у інших країнах для забезпечення своїх потреб;

*  бажання обійти тарифні та нетарифні бЗДІдоц*, і$#і s у Зви­чайному комерційному експорті;

*  захист грошей від інфляції;

*  технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших тех­нологій;

*  необхідність технічного переозброєння та модернізації націо­нальних підприємств.

Переважна більшість країн використовують зарубіжні інвестиції для індустріалізації, підвищення наукомісткості виробництва та зайнятості населення. Країни — експортери капіталу за рахунок цього збільшують свою економічну могутність.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.